Сайт душпастиря Павла

7. ВІРА

      Ісус Христос помер за всіх; у Христі Бог виправдав усіх грішників. Св. Павло проголошує, що “через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей” (Римлян 5:18). Що це означає?
nbsp;     Кожна людина перебуває у присутності Божій. Вона мусить давати звіт за все, що робить. Їй проголошується вирок. Вона або визнана винною, або праведною, тобто виправданою. Але людина, грішник, звісно, є винною; вона не заслуговує нічого іншого, окрім вироку осуду. Однак Христос, замісник людини, забрав людський гріх. Гріх, який може закінчитися тільки осудом, забрано. На його місці Ісус, досконалий, святий, праведний чоловік, як замісник людини, тримає перед Богом свою праведність і просить, щоб людину було суджено відповідно до неї. Бог, бачачи тільки праведність Ісуса, проголошує людину праведною; людину виправдано. Чому Бог це робить? Не через будь-що, що є в людині. Це – повністю дар Божої благодаті.

Загальна замісницька жертва

      Римлян 5:18 можна перефразувати і розширити таким чином: “На основі повної святості і праведності одного чоловіка, Ісуса Христа, Який замістив усе людство, Бог, як дар Своєї благодаті, виправдав усіх людей, тобто Він проголосив їх праведними і виправданими. Внаслідок того, їх винагороджено вічним життям”.
      Через те, що це є чимось таким, що сталося через Ісусове життя, смерть і воскресіння і є об’єктивною реальністю, то про це можна говорити, як про об’єктивне виправдання. Воно також називається загальною замісницькою жертвою.

Особисте спасіння вірою

      Чи це означає, що є загальне спасіння? Писання зазначає, що в Христі Бог примирив увесь світ із Собою. Чи воно також навчає, що всі люди спасуться? Зовсім ні. Ісус сказав: “Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде” (Марка 16:16). Через віру одержуються блага загального викуплення так, наче вони особисті; через невіру блага загального викуплення в особи втрачаються. Тож Писання неодноразово стверджує, що людина спасається або виправдовується вірою. “Праведний житиме вірою” (Римлян 1:17). Це стосується кожної окремої людини.

Природа віри

      Віра чинить різницю для людини між спасінням і засудженням. Але чи є віра внеском людини у своє спасіння? Тільки той, хто не слухає, що каже Бог про природу віри, прийде до такого висновку.
nbsp;     Віра передбачає знання і згоду. Св. Павло ставить питання: “А як увірують у Того, що про Нього не чули?” (Римлян 10:14). Перед тим, як увірувати, людина визнає, що те, що вона почула, є правдою. І все-таки просте слухання, знання і згода не є спасаючою вірою. Віра є не тільки річчю розумовою, інтелектуальним процесом. Диявол знає Бога і визнає, що Ісус є Спаситель. Св. Яків пише: “Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять” (Якова 2:19). Спасаюча віра складається з чогось більшого ніж просто знання; вона є більшим від простої згоди з ним; вона задіює більше від розуму.
nbsp;     Віра має справу з внутрішнім єством людини, з її серцем. Св. Павло пише: “Серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння” (Римлян 10:10). Авраам є великим прикладом віри у Святому Письмі. Св. Павло пише про Авраама: “І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв” (Римлян 4:19-21). Ось віра. Серце переконане, що Бог зробить те, що каже. Віра є довірою, що покладається на Божі обітниці. “А віра - то підстава сподіваного, доказ небаченого” (Євреїв 11:1).

Роль віри

      Віра є засобом, яким окрема людина тримається обітниць Євангелія для неї. Віра не тільки каже: “На хресті Ісус помер за гріхи людей.” Спасаюча віра каже: “Ісус помер за мене.” Віра не тільки каже: “Є Бог; є небеса; є Спаситель.” Спасаюча віра каже: “Господь – мій Бог, Який приготував небеса для мене, і я маю це благословення через Ісуса, як мого Спасителя.” Віру можна порівняти з рукою, що одержує. Рука є тим засобом, яким береться дар. А те, що дар береться, не означає, що він заробляється. Рука не заслуговує дару просто через те, що вона його бере. Рука просто є засобом, яким одержується дар. Так само із вірою. Вона не заробляє і не заслуговує дар спасіння; вона є просто засобом, яким хапаються обітниці Євангелія.

Благодаттю

      Те, що одержується вірою, одержується як дар Божої благодаті. Віра і благодать йдуть разом. Вони обоє стоять проти діл. Це є очевидним із двох місць з Римлян: “Ми визнаємо, що людина виправдується вірою, без діл Закону” (Римлян 3:28); “Коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю” (Римлян 11:6). Це повністю виключає думку про те, що віра є людським внеском у її спасіння. Віра не є ділом, що заробляє винагороду; вона є рукою, що одержує дар благодаті.
nbsp;     Але хіба не є віра чимось тим, що робить людина? Справді, саме людина своїм серцем вірує чи довіряє. Ніхто інший не може цього вчинити для неї. Але звідки береться віра? “Не може сказати ніхто: Ісус то Господь, як тільки Духом Святим” (1 Коринтян 12:3). “Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (Римлян 10:17). Тож віра також є даром Божим. Вона є тим, що Бог чинить у людині через засоби благодаті. Про це ми більше довідаємося із наступного розділу.

Два аспекти каяття

      Писання вживає декілька висловів для позначення тієї зміни, що її чинить Бог у людині від грішника до виправданого віруючого. Ісус каже, що “радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається” (Луки 10:15). Тут зміна називається каяттям. Ця зміна має два аспекти. Один – жаль або сум через колишні гріхи. Власне, Писання часом використовує слово “каятися” для цього одного аспекту. Це так у Йова 42:6, коли Йов каже: “Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!...” Він висловлює свій глибокий жаль через свої гріхи і зневажає себе. Людей закликано до “покаяння від мертвих учинків” (Євреїв 6:1). Їх застережено, щоб вони не були такими , що не каються “в нечистості, і в перелюбі, і в розпусті, що коїли їх” (2 Коринтян 12:21).
nbsp;     Цей жаль Бог учинив у серцях слухачів в день П’ятидесятниці, коли Петро розказав їм, що вони розіпнули Того, Хто був “і Господом, і Христом.” “Вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття?” (Дії 2:37). Це той жаль, який пережив також Петро, коли він збагнув, що відрікся від свого Господа, і пішов та гірко заплакав. Але такий жаль ще не є цілим каяттям. Цей аспект у деяких відношеннях є тільки попереднім і сам по собі не має спасаючої цінності. Юда пожалкував про свою зраду. Він так пожалкував про свою зраду, що навіть не захотів тримати при собі грошей, що його спокусили. Він кинув їх у храм. Він сказав: “Я згрішив, невинну кров видавши” (Матвія 27:4). Однак його каяття складалося тільки із аспекту жалю. Він був доведений до відчаю. Він “пішов, та й повісився...” (в. 5).
nbsp;     Повна картина каяття включає другий аспект, а саме - віру. Це надзвичайно важливо. Коли в’язничний сторож у Филипах був у відчаї і спитався: “Що треба робити мені, щоб спастися?”,- то відповіддю було: “Віруй в Господа Ісуса” (Дії 6:30, 31). В цьому полягала відмінність між каяттям Петра та Юди. Обидва вони дуже жалкували про свої гріхи. Але Юда на тому зупинився і впав у відчай. Петро подивився на Ісуса у вірі й знайшов прощення і мир. Ось каяття у його повному значенні.

Навернення – відродження

      Писання вживає інші терміни для позначення цієї зміни, яку Бог чинить у людині. Ці терміни є описовими. Інколи ця зміна називається наверненням. Яків пише: “Той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти” (5:20). Це нам говорить про повне повернення. Замість того, щоб іти на північ, людина йде на південь. Замість того, щоб іти слідами гріхів, людина йде слідами Господа Ісуса. Ця зміна часом називається відродженням. Вона складається із повороту від мертвого стану до стану живої людини. Коли Бог чинить віру, то відбувається зміна від стану духовно мертвого до стану духовно живого (пор. Еф. 2:1-7).
nbsp;     Всі ці вислови допомагають зобразити Божий вплив через Його Слово, коли Він приводить людину до віри. Всі вони промовляють про той факт, що Бог веде людину до того, щоб вона жалкувала за свої гріхи і рукою віри хапалася за прощення, що його Христос здобув для світу.

ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОБГОВОРЕННЯ

7. Прочитайте Євреїв 11. Обговоріть декілька прикладів віри, зокрема віри Авраама. Яке світло вони проливають на природу віри?
8. Прочитайте Псалом 51 для вивчення двох аспектів покаяння.
9. Прочитайте 2 Самуїла 12:1-13. Зверніть увагу на те, як Натан приводить Давида до пізнання його гріхів, а потім утішає його Божим милосердям.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.