Сайт душпастиря Павла

4. ГРІХ

      Коли Бог поглянув на Своє завершене творіння, Він розсудив, що воно було дуже добрим. Будь-хто, дивлячись на сьогоднішній світ і людей піддасть сумніву це судження Бога. Коли зілля заглушує овочі на полі, а саранча знищує посіви, коли землетруси знищують міста і людські життя, коли смерчі та урагани руйнують домівки та сіють смерть, тоді людина задається питанням чи є добрим світ природи. Коли масові безчинства завершуються пожежами та вандалізмом, коли зростають випадки крадіжок, убивств і згвалтувань, коли розв’язується війна із злочинами проти людства, тоді людина починає задумуватися над добротою самої людини. Навіть найоптимістичніші спостерігачі повинні прийти до висновку, що десь щось не так як треба. Цей світ не є більше “дуже добрим” як про нього був сказав Бог. Що не так? Що сталося? Відповіддю є: ГРІХ.

Природа гріха

      Що таке гріх? Писання визначає гріх, як “беззаконня” (1 Івана 3:4). Бог об’явив Свою волю людям. У людей є, принаймні до певної міри, відчуття того, що є добре, а що є погане. Наприклад, кожна нормальна особа знає, що убивство є злом. Потім також у Писанні Бог дав Свій Закон у письмовій формі. Існує абослютний стандарт, що його визначив Бог для людської поведінки. Будь-яке відхилення від цього стандарту Божого є гріхом або ж беззаконням. Гріх також названо переступом, бо гріх означає переступання через ті межі, що їх встановив Божий Закон. Дещо з іншого боку, гріх називається злом (1 Коринтян 14:20) і лихим наміром (Матвія 22:18). Через те, що гріх є порушенням Божого Закону, він насправді є ворожнечею проти Бога (пор. Римлян 8:7).

Гріхопадіння – катастрофа

      Результатом входу гріха стала катастрофа для світу і для людини. Бог сказав Адамові: “Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї по всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будещ їсти траву польову” (Буття 3:17, 18). Через це Павло міг писати: “Все створіння разом зідхає і разом мучиться аж досі” (Римлян 8:22). Світ, у якому тепер живе людина, є недосконалим, і він таким є через людський гріх.
      Але якою катастрофою був гріх для самої людини! Бог застерігав від переступу Його заповіді: “В день твоєї їди від нього ти напевно помреш” (Буття 2:17). Духовна смерть негайно захопила перші людські створіння. Замість любові до Бога, замість довіри до Нього, і замість того, щоб радіти Його присутністю, Адам і Єва сховалися, втікаючи у страхові від присутності Божої. Тепер вони були “мертві…через.. провини й гріхи” (Ефесян 2:1).
      Духовна смерть принесла із собою також тимчасову смерть. Тепер, коли людина була грішником, Бог вигнав її із Едемського саду “щоб не простяг він своєї руки, і не взяв із дерева життя, і щоб він не з’їв, - і не жив повік віку” (Буття 3:22). Тепер у людини є тіло, яке старіє і вмирає. Йому властиві біль і хвороби. Людина може чреез медичні знання полегшити біль і подолати хворобу, але смерть є неминучою. Лютер співав: “Посередині земного життя смертельні пастки оточили нас.” Коли згрішили ангели, Бог їх “в кайдани темряви вкинув до аду” (2 Петра 2:4). Хоча це й не було негайним результатом для людини, коли вона згрішила, проте коли вона триватиме у духовній смерті, вона почує ще й слова: “Ідіть ви від мене, прокляті, у вічний вогонь, що дияволові та його посланцям приготований” (Матвія 25:41). “Заплата за гріх – смерть” (Римлян 6:23), і то включає вічну смерть, прокляття і пекло.

ПРАБАТЬКІВСЬКИЙ ГРІХ – ЗАГАЛЬНИЙ

      Гріх був катастрофою для Адама і Єви. Те саме є правдою і щодо їхніх нащадків, - усього людства. Адам і Єва були спільними батьками, вді яких пішли усі люди. Коли джерело є забрудненим, вода, кяа з нього виходить, також буде забрудненою. Йов спитався про людину: “Хто чистого може вивсести з нечистого?” Дуже правильно він відповів: “Ані один!” (Йов 14:4). Ісус також сказав: “Що вродилося з тіла – є тіло” (Івана 3:6). Тіло стосується спотвореної гріховної природи, яка перебуває в людині від часу гріхопадіння. Від Адама і Єви , і далі гріховне тіло може народжувати тільки гріховне тіло. Тому Псалмоспівець сповідує: “Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя” (Псалом 51:7). Прабатьківський гріх переходить від грішних батьків до дітей, які вспадковують гріховну природу батьків. Якими б невинним не виглядало щойно народжене немовля, прабатьківський гріх є його впсадкованою поразою.

ПРАБАТЬКІВСЬКИЙ ГРІХ ЗАСУДЖУЄ

      Ця вспадкована пораза не є чимось маленьким чи незначним. Людина може його таким собі уявляти. Вона може вважати її за якусь нещасливу слабкість, але таку, що її легко можна подолати. Тільки з Писання можна пізнати правдивий стан людини, як наслідок прабатьківського гріха. Писання вказує, що природня людина “не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Коринтян 2:14). Коли Біблія описує людину, як таку, що за природою перебуває у духовній темряві або ж є духовно мертвою, то вона описує стан, з якого людина не може визволитися жодним своїм зусиллям. Людина не просто не любить Бога, але за своєю природою, людина неспроможна Його любити. Природній розум і серце людини описані як “ворожнеча проти Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може” (Римлян 8:7). У людини є серце, яке прагне того, що є злим (пор. Галатів 5:17, 24).
      Гріховна природа, яка передається успадуванням від батьків до дітей, вже сама по собі приносить усімм людям заслужений осуд Божий. Святий Павло каже ефесянам, що вони “з природи були дітьми гніву” (Ефесян 2:3). Якщо людина є дитям гніву з природи, тоді за природою, тобто в наслідок прабатьківського гріха, вона перебуває на дорозі осуду.

ДІЙСНИЙ ГРІХ

      Якщо прабатьківський гріх є терміном, який вживається для того, щоб говорити про людський гріховний стан, то термін “дійсний гріх” є тим терміном, який описує людські гріховні вчинки. Кожна думка чи слово, чи вчинок, які суперечать Закону Божому є гріхом, і за звичай називається дійсним гріхом. Це не означає, що прабатьківський гріх є менш реальним чи осуджуючим, але дійсний гріх є тим гріхом, який чиниться окремою особою.
      Цілком очевидним є те, що коли людина чинить гріх такий як убивство чи крадіжку, коли вона чинить щось таке, що порушує будь-яку із Божих Заповідей, то вона чинить гріх. Але також коли не робиться щось те, що мало би бути зробленим, то це також є гріхом. “Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, - той має гріх!” (Якова 4:17). Отже можна говорити про гріхи вчинення та упущення.
      Дійсні гріхи можуть також означати просто сказані чи несказані слова. Ісус повідомляє фарисеїв: “Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!” (Матвія 12:36) Все людське мовлення потрапляє під ретельний розгляд Божого святого Закону.
      Те саме є правдою і прокожну думку, що її думає людина, про кожне пожадання, що вона його відчуває. Будь-яка думка чи пожадання, що порушує Закон Божий є гріхом. Ісус каже, що не тільки видиме убивство є гріхом, але “кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові” (Матвія 5:22). Він дуже чітко висловлюється, що “кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм” (Матвія 5:28). І це є правдою, не зважаючи на те, чи ці думки та вчиники були добровільними чи ні.
      Міра до якої думки, слова та вчинки природньої людини є грішними стає очевидною, колм Писання промовляє, що Богові: “догодити без віри не можна” (Євреїв 11:6). Це правда, що природня людина може до певної міри чинити діла, які видаються добрими. Природня людина може бутислухняним громадянином, уникати убивства, крадіжки, перелюбу. Вона може виявляти співчуття та допомогати своєму ближньому. Вона може займатися благодійністю. Вона може бути добрим працівником, вірним чоловіком чи батьком. До певної міри життя світскої правденості, яка стосується людської зовнішньої поведінки у цьому світі, для природньої людини є можливим. У цьому світі людина може вважати таке життя добрим. Однак, коли ці діла, якими би добрими вони не виглядали, чиняться без віри в Христа, Бог їх не приймає за добрі. Перед Богом правдивим є про кожну людину кожним чином, що “Нема доброчинця, нема ні одного!” (Псалом 14:3)

ТРЕБА ВИЗНАВАТИ ПРОКЛЯТТЯ ГРІХА

      Дуже важливо, щоб людина визнавала реальність та міру і прабатьківського, і дійсного гріха. Допоки людина не визнає свого правдивого стану у відношенні до Бога, їй не вдаватиметься визнати потребу в допомозі. Тільки тоді, коли людина визнає наскільки вона є за природою мертвою духовно, тільки тоді вона зрозуміє, що всяке джерело духовного життя є поза нею. Саме тоді, коли людина побачить гріх у всій його масштабності, і з усіма його осуджуючими наслідками, тільки тоді вона починає оцінювати, що спасіння мусить приходити, як безкоштовний дар благодаті та милосердя Божого. Єдина надія людини є у промовлянні: “Не маю нічого у своїх руках, лиш до Хреста я прагну.”

ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Що об’являє Писання про походження Сатани? Прочитайте 2 Петра 2:4; Юди 6; 1 Івана 3:8; Івана 8:44.
2. Прочитайте Буття 3:1-6. Що це місце нам виявляє про те, як часто приходять спокуси?
3. Прочитайте Луки 10:25-37. Хто був винен у вчиненому гріхові? У гріхові упущення? Порівняйте це із сьогоднішніми обставинами.
4. Чому так звана “нова моральність” або “ситуативна етика” є серйозною загрозою Євангелію?

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.