Сайт душпастиря Павла

      Доктор Герман Зассе, як це загально прийнято у церковних колах, був одним із сильних віросповідних лютеранських богословів цього століття. Він народився 17липня 1895 р. у Зонневальде, в Нижній Лузатії, Німеччина, в сім'ї Германа Зассе та Марії Магдалини (дівоче прізвище: Бергер). Він був охрищений в місті свого народження, а конфірмований в Берліні-Фріденау 22 березня 1910 р.
     Спочатку він навчався у різних місцевостях, таких як Ляаге у Меленбурзі, в Любеку, в Кротошині, в Сілезії та в Берлині. Невідомо, що вплинуло на нього головним чином так, що привело його до богословських і філософських студій на три з половиною роки до Берлінського університету, де він склав перші богословські іспити 1916 р. Пізніше, звертаючись до рецензента в The Reformed Theological Review, у якому професором Кляосом Руніа рецензувалася (січень/квітень 1968 р. № 1) його книга In Statu Confessions, він каже: "Я належу до того покоління богословів, які здобували підготовку в ліберальному богослов'ї передвоєнного Берліна, хоча я мав прекрасних учителів, я ніколи не був радикальним лібералом".
     Під час 1916-18 р.р. він пізнав військову службу, і виразно на початку своєї кар'єри його критичне відношення до тодішнього ліберального богослов'я почало зростати. "З ним можна було жити, але помирати з ним не можна було", - це його зростаюче переконання стало переконанням багатьох молодих богословів того часу.
     Хоча основні богословські у ті початкові роки богословського навчання інтереси доктора Зассе лежать в площині Нового Заповіту - він мав можливість і привілей навчатися у славетного Адольфа Дайсманна, у якого він писав дипломну роботу (сьогодні це відповідає ступеню доктора Богослов'я) - його захоплення церковною історією сильно стимулювалося двома зростаючими німецькими богословами того часу, Карлом Голлем та Адольфом фон Гарнаком, яких пізніше у своєму житті він тепло згадував; водночас, звичайно, він знав про їхню занадто велику слабкість та ліберальні тенденції.
     Хоча він вже перебував у служінні, його було рукопокладено 13 червня 1920 р. у церкві Св. Матея у Берлині - видається, що він так палко любив богослов'я, що продовжив свої студії і навіть здобув ступінь магістра священного богослов'я з подальшим перебуванням у Гартфордській Богословській Семінарії, штат Коннектікут, США (1925-26). Саме, як здається, у Гартфорді на нього мала великий вплив славетна праця Вільгельма Льое "Три книги про церкву", яка надзвичайно поглибила його розуміння церкви і далі привела його до дослідження патристики та Лютера, так що все більше і більше він полишив свої ліберальні погляди і став переконаним віросповідним лютеранином.
      В травні 1933 р. він розпочав свою працю професором церковної історії, історії догми та символіки в Ерлянгенському університеті, біля Нюрнбергу, де в ті славні для університету дні діяли такі видатні та впливові богослови, як Елерт, Альтгаус і Прокш. Студенти, що здобували богословську освіту в університеті, свідчать про надзвичайно піднесені роки та стимулюючий вплив, що ті професори справили на них.
      Це було особливо правдивим через те, що в цей час зростання нацистської ідеології під проводом Гітлера та Розенберга почало загрожувати Біблійному та віросповідному вченню в Німеччині. Сам Зассе зіграв провідну роль у заснуванні "Bekennede Kirche" і потужно виступив проти небезпечного нашестя неопоганства з його ментальністю та запалом "Herrenvolk". У цій складній боротьбі церкви Зассе розпочав контакти та співпрацю з провідними церковниками та богословами, такими як Карл Барт і Дітрих Бонгофер, хоча й не міг завжди поступатися їхнім порадам та їхньому богослов'ю. Зокрема, розгнівала Зассе Барменська Декларація; він все більше і більше ставав противником фальшивого екуменізму і дипломатії Бартіївської церкви, що грунтувалася на реформатському богослов'ї.
      Зассе як полемічний богослов заслуговує пеної уваги, якщо хвалити його силу та широкий вплив у богословських та екуменічних колах. В роки, що передували його еміграції до Австралії у 1949 р., він надзвичайно намагався запобігти вступові його ріднох Лютеранської Церкви Баварії до Evangrlische Kirche in Deutschland (E.K. i. D.), федерації Євангелічних церков Німеччини, Об'єднаними церквами тієї країни включно. Твердим переконанням Зассе, якого він не полишав упродовж усього життя, було те, що формування Е.К. і. D. покладе край Лютеранській Церкві як віросповідній церкві в Німеччині, і що то був чіткий напад на Писання та Віросповідання. У недвозначний спосіб він прояснив свою позицію через відкритий лист до Єпископа Баварського, Майзера. Коли ж він побачив, що не зможе переконати останнього у його помилковому церковному курсі, то Зассе став членом Лютеранської Вільної Церкви в Німеччині і подав у відставку зі своєї посади. До цього кроку Зассе змусили його непохитне перебування на Лютеранських Віросповіданнях, його глибоке розуміння та цінування Лютерової позиції про Таїнство Вівтаря і його відраза до всієї церковно-політичної маніпуляції та маневрування. Він ніколи про те не жалкував, бо для нього бути прив'язаним до Слова Божого було питанням сумління.
      Майже через рік перебування у Вільній Церкві він прийняв покликання стати викладачем у Богословській Семінарії Еммануїла в Північній Аделаїді, південна Австралія, в центрі богословської підготовки Об'єднаної Євангелічно-Лютеранської Церкви в Австралії. Зі своєю дружиною, Шарлотою Маргаритою (дівоче прізвище - Науманн; з нею він одружився 11 вересня 1924 р.) і сім'єю (два сини) він прибув до Мельбурна 11 вересня 1949 р. і наступного місяця був посвяченим у свою царину праці, викладання церковної історії. Саме в цій семінарії, що пізніше стала Семінарією Лютера новооб'єднаної Лютеранської Церкви Австралії, він завершив своє славне служіння.
      Доктор Зассе був надзвичайно ерудованим вченим і ніколи не втрачав бажання вчитися, обдумувати і продукувати належного рівня богослов'я. Незважаючи на жорстокі фізичні неспроможності наприкінці життя, цого розумова та богословська гострота думки жодним чином не притуплювалася на велике здивування тих, хто його знав, і тих, хто з ним працював. Ще проживаючи в Німеччині, він став тим, хто здійснив доробок у великий Theologisches Woerterbuch zum Neuen Testament, редактором якого був Г. Кіттель, і можливо, що він продовжив би тим займатися, якби його від'їзд до Австралії не скоротив його дослідження про певні слова грецького Нового Заповіту для того лексикону. І справді він здійснив великі приготування для статті про ouranos (небо) перед тим, як виїхати з Німеччини. Неспроможний завершити його через від'їзд, він залишив матеріал колезі, який написав її за допомогою нотаток Зассе.
      Якщо роздумувати про його головні праці та оцінювати їх, то тоді стає зрозумілим, що були дві царини богослов'я, на яких він найбільше зосереджувався - Таїнство Вівтаря та церква. У 40-х роках він редагував ряд важливих статей про Таїнство в неоціненній праці, яка називається Vom Sakrament des Altars. У своїй впливовій книзі "Хто такі лютерани?" важдиву роль відіграє доктрина про Євхаристію, тоді коли його гарна праця Kirche und Herrenmahl, а пізніше "Це - Тіло Моє" демонструють, як чітко та по-віросповідному він тримався Біблійно-лютеранської концепції про Таїнства. Ось також чому він жодним чином не міг терпіти жодного компромісу та синкретичного богослов'я, що мали тенденцію впливати на Реальну Присутність у Таїнстві. Він сильно вірив, що майбутнє Лютеранської Церкви у світі залежить від радісного сповідування цієї великої догми та святкуванні Таїнства у відповідності з чіткими та непомильними Словами Запровадження Господа Церкви. Ось чому він енергійно писав проти Льоєнберзької Конкордії (пор. Luth. Blaetter, № 107 [жовтень, 1972], стор. 57 і далі) і суворо критикував її як роботу дилетантів, передбачаючи, що від неї мусить неминуче виникнути нова катастрофа для церков.
      У своїх багатьох заявах, листах та статтях про церкву Зассе завжди потужно наголошував, що церква та віросповідання властиво належать одне одному. Цим він не мав на увазі просто будь-яке віросповідання, наприклад, основане на традиції чи побожній думці, але тільки ті віросповідання, які міцно основані на Писанні.
      Таке правдиве та покладисте віросповідання несе свідчення про правду Писання. Тож доктор Зассе може категоричноі безумовно стверджувати в останній частині третього есе цієї книги: "Досвід християнина показує, що де була відкинута влада давніх сповідань, там також втрачається Біблійна доктрина про втілення вічного Сина. Неможливо підтримувати авторитет Святого Письма і відкидати авторитет цих віросповідань. Це тому, що авторитет віросповідань є нічим іншим, ніж авторитетом їхнього Писемного змісту".
      Непохитна віра доктора Зассе в те, що церква є завжди однією, незалежно від зовнішніх конфесій з їхніми зовнішніми відмінностями у літургіях, мовах та правилах, змушували його задумуватися та діяти по-екуменічному. Від перших днів служіння пастирем у парафії і активним учасником руху Всесвітньої Ради Церков "Віри та Порядку" (він підготував доповідь на зібранні в Лозанні 1927 р.) він був діяльним у приведенні центральності Євангелія у дискусії та переговори багатьох церков, тримаючи зв'язок із іншими через масивне листування і особисті дискусії, і втручання. Він не був утопічним на екуменічній сцені; і так само він не був песимістом, хоча інколи його замітки можуть помилково сприйматися за думку відчаю. Єдність церкви була для нього об'єктом віри: "Як ніхто не може бачити тіла Христового, так ніхто не може бачити його єдності". То не означає, що церква є своєрідним платонічним поняттям; навпаки, через цього одного Христа, цього одного Святого Духа, це одне Євангеліє, Хрищення і Євхаристію, єдність церкви представлена як реалія в світі. Однак він завжди енергійно опирався видимій єдності, яка основувалася на чомусь іншому, аніж на правді Писань - те, що єдність і правду не можна роз'єднувати, було його постійним застереженням. Де правдою поступаються або де її відкидають, там церква і її правдива єдність мусять страждати і занепадати.
      Його роки життя, проведені в Австралії, при припиненні його наукової у вузькому значенні цього слова, були в основному проведені у викладанні, проповідуванні (він часто проповідував, зокрема, громадам з біженців, до яких відн виявляв велике співчуття), читанні та писанні, даванні порад та радництві. Великим внеском була його робота в Міжсинодальному Комітеті, групі богословів, пастирів і мирян, яким було доручено вести переговори про союз між двома Лютеранськими церквами Австралії. Безцінним було те, що за стіль конференції він приносив не тільки свої надзвичайні богословські та екклезіалістичні знання, але й усі свої страсні переживання та невтомне прагнення союзу двох церков, до обох з яких він міг авторитетно звертатися. Він також з ентузіазмом брався за діалог з Римо-католицькою церквою і був членом діалогового комітету, заснованим з цією метою Лютеранською Церквою в Австралії. Його ерудиція та проникливість (також, можливо, стимульовані тим фактом, що його молодший син приєднався до тієї церкви під час перебування в Аделаїді), його внутрішня інформація про ту церкву (він спілкувався із Ватиканом, особливо з августинцем-кардиналом Беа) і його велика віра у силу Божого Слова, яке змінило доктора Мартіна Лютера і привело до реформації 16-го століття - це все зробило його силою у міжцерковних дискусіях і далі посилило його репутацію як "найвизначніше набуття Австралії з Європейської богословської сцени".
      Останнє десятиліття свого життя - його дружина померла раніше від нього, 4 березня 1964 р. - він провів у порівняній самотності, але в неослабній богословській діяльності на Аделаїдській сцені. Відповідно до неспроможності, він не міг більше служити гостьовим викладачем, як це він робив раніше у Вартбурзькій (Даб'юк) Богословській Семінарії та в Богословській Семінарії "Конкордія", і в Сен-Луїсі та Спрінгфілді, остання йому присвоїла титул доктора Богослов'я. Він почав сильно зосереджуватися на темі "Про Святе Письмо" і вже дійсно був готовий видати працю з цього предмету, коли раптово був забраний із цього життя 9 серпня 1976 р. Його друзі зібрали чимало есе та за певної фінансової допомоги (очевидно від його брата) змогли видати їх у збірникові, який називається Sacra Scriptura.
      Кілька років проминуло від часу смерті доктора Зассе; його праці звичайно живуть. Важлива частина богословської спадщини, яку він залишив Лютеранській Церкві та церквам світу залишиться пам'яттю про богослова, пастиря, учителя і церковного діяча, який був твердо переконаний у правдивості вислову Августина, який Зассе вжив за передмову до Догматики Вільмара: In ecclesia non valet: Hoc ego dico, hoc tu dicis, hoc ille dicit, sed: Haec dicit Dominus ("Те, що значить у церкві, не є: Це я кажу, це ти кажеш, це він каже, але: Так каже Господь").

Д. Т. Е. Реннер

У рік 500-ліття народження Лютера, листопад 1938,
Північна Аделаїда, південна Австралія.

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.