Сайт душпастиря Павла

Доповідь на Соборі Української Лютеранської Церкви 10 листопада 2003 року.

      Сучасний світ! Яким він видається вам, людям 21-го століття? Чи подобається він вам? Чи любите Ви спостерігати ранньою весною, як набухають а пізніше розпускаються свіжо-зелені листочки на деревах? Чи вражає вас золотавість осені із її неповторним багатством? А чи подобається вам ранковий мороз січня? А стосовно літа? Як воно Вам? Погодьтеся, що різні люди дадуть різні відповіді на ці питання, як також і на безліч інших. Бо хтось любить милуватися вечірньою тишею теплих літніх вечорів, а інші отримують задоволення від спостереженням за бурхливими океанськими водами в час шторму, комусь подобається вдихати гострий запах чорнобривців, а комусь до вподоби лагідний і ніжний запах троянди. Такий перелік можна було би продовжувати до безконечності. Сучасний світ не можна собі уявити без всього цього. Як і не можна його було уявити іншим людям, котрі жили задовго до нас, котрі так само милувалися всім цим. Господь говорить: “Покоління відходить й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер... Всі потоки до моря пливуть, але море – воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!.. Що було, воно й буде, і що робилось, буде робитись воно, - і немає нічого нового під сонцем” (Еклезіаст 1:4-7, 9). Як і колись, так і тепер, люди продовжуть сприймати цей світ своїми органами відчуттів. Зір, слух, дотик, смак, нюх! Чи змінилися вони? Звісно, що ні, хоча в кожного ці відчуття виражені по-різному. І хтось навчився (з певних причин) жити без одного, а хтось і без двох. Та без одного людина жити в цьому світі не може, як і не може вона його собі без цього уявити. Чи може хтось із вас з впевненістю ствердити, що йому досить легко прожити життя без спілкування? Я думаю, я навіть впевнений, що ні! Бо навіть ті, хто не може чути звуки, має можливість бачити їх записаними на папері словами або вміщеними у рухи руками. Хто не може бачити, може натомість відчувати їх витесниними на папері, з допомогою дотику.
      Слова! Написані, промовлені, почуті, побачені - вони є невід’ємною частинкою життя. Вони пронизують усі його, навіть найнезначніші, моменти. Вони несуть у собі якусь невидиму силу, яка дозволяє їм створювати і руйнувати, засмучувати і втішати, піднімати і скидати. І на фоні всього цього, існує СЛОВО, яке має значно більшу силу, значно більшу вагу аніж усі слова усіх мов світу, разом узятих. Це слово також буває різним – промовленим, втіленим, об’явленим. І в той же час це Слово завжди незмінне, однакове. Це – СЛОВО БОЖЕ.

Усе наше знання і впевненість у спасінні, уся наша віра і освячення, уся втіха і сила Християн у горі і смерті, та уся єдність Християнської Церкви покладається на таку людську основу, а саме, граматично-риторичну чіткість промовленого і написаного Слова Божого. Усе це основується повністю і виключно на Слові Божому, котре вміщене у людській мові. Усе те, що впливає на відчуття, - всі знаки і чуда, можуть і повинні тільки підсилювати і стверджувати розумове сприйняття того, що промовлене людиною слово є, фактично, Словом всемогутнього Бога, для того, щоб ним втішати віруючих і позбавляти невіруючих і непокірних усякого прощення.¹

      І це дійсна правда, бо і саме це Слово є правдою, бо Господь Ісус Сам про це сказав: “Твоє Слово – то правда” (Ів. 17:17). А що ж робить це Слово таким сильним? Чому воно робить речі, котрі наш обмежений людський розум іноді не може навіть збагнути? У добревідомому Вам фільмі “Брат-2” два брати розмовляючи намагалися дати відповідь на питання: “В чому сила?” Пам’ятаєте відповідь? – “У правді, брате!” Сила в правді. Тож наскільки незрівнянно сильнішим є Слово Боже, якщо воно саме є правдою, вічною правдою, Божою правдою! Тож, давайте поговоримо про Нього, проаналізувавши окремо кожне слово із вищенаведеного вірша із Святого Письма.

I. ТВОЄ

      Верхня кімната одного із будинків Єрусалиму. Певний час тому сюди прийшла дивна група людей. Серед них чітко було видно лідера, котрий і вів розмову, яка точилася за вечірньою трапезою. За давнім Єврейським звичаєм вони полягали біля столу. Вечеря добігала до кінця, аж ось лідер встає і промовляє молитву. Так, ви вгадали! Це були апостоли разом із Ісусом, зібрані на Останню Вечерю. За вечерею Ісус багато говорив про Себе, про них, про Свою близьку смерть. Але нас більше цікавить саме завершення, - Ісусова молитва за апостолів. До кого молився Ісус, бувши Сам Богом з вічності. У кого просив Він за Своїх учнів? Ісус сказав: “Тепер пізнали вони, що все те, що Ти мені дав, від Тебе походить, бо слова що дав Ти мені, Я їм передав – і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від тебе, і ввірували, що послав Ти Мене” (Ів. 17:7). А трохи пізніше Він додав: “Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в нас і вони, - щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і ми. Я – у них, а Ти – у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і шо їх полюбив Ти, як Мене полюбив (Ів. 17:20-23).
      Ісус молився до Отця. Саме Його, першу Особу святої Трійці, він називає джерелом цих сильних святих слів, які він говорив своїм учням, яких Він навчав Своїх учнів. І в той же час він сам, Ісус Христос, є джерелом цих слів, бо Він сам є правдивим Богом з Вічності, котрий стався Людиною, як настало виповнення часу (Гал. 4:4), бо Він і сам є цим Словом (Ів. 1:1, Об. 19:11-13). Але в цей момент, у Своєму стані пониження, він називає Отця їхнім автором.
      Звичайно, можна було написати величезну роботу, у котрій детально викласти доктрину про Бога. Але у цій роботі нас цікавить саме сила, дія і ефективність Божого слова, тому давайте і ми в цьому розділі поговоримо тільки про силу і велич нашого Бога, люблячого небесного Отця, для Котрого немає неможливої жодної речі. Про Нього Слово Боже Говорить: “А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, - та можливе все Богові” (Мт. 19:26).
      Пояснюючи перший член Символу віри у своєму Малому катехизисі, Лютер писав:

      Я вірю, що Бог створив мене та кожну істоту, і що Він дав мені тіло і душу, очі, вуха, всі члени мого тіла, розум, здібності. Я вірю в те,що Він все ще оберігає мене, вдосталь та щоденно даючи мені їжу і напої, дім та господарство, дружину та дітей, землю, худобу, та все, чим я володію, і все те, що мені потрібно для утримання мого тіла та життя, обороняє мене від усіх небезпек, охороняє і захищає мене від усякого зла.²

      І дійсно, коли подивитися на самих себе, коли поглянути на світ, який роками привертає увагу не тільки поетів, що оспівували і продовжують оспівувати його красу, але і простих людей, то відразу ж видно Божу всемогутність, Божу силу. Відпочивши на сьомий день, Господь показав, що Він зробив все. Його відпочинок після створення світу показав, що вже створено все, і все створене, - “добре воно”. Людина, створена на шостий день, була створена у світ, котрого Господь створив у перших п’ять днів саме для неї. Людина стала вінцем творіння. “І сказав Бог: “Створімо людину за образом нашим та за подобою нашою, хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над усею землею і над усім плазуючим, що плазує по землі” (Бут. 1:26). Та і сам світ, котрого Бог дав людині, у котрий Бог вмістив її, показує Його безмежну силу. І вже навіть перший вірш з Книги Буття говорить нам що те, що сталося, було незвичайним, екстраординарним, бо фіксований порядок слів у реченні (підмет, присудок, другорядні члени) був порушений, бо до цього був лише вічний Бог, а тепер постав цілий світ одним лише Його Словом. “Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без нього” (Ів. 1:3). Бо Бог промовив лише слово і повстав світ, та все, що в ньому. У Апостольському Символі віри ми читаємо про всемогутність Бога: “Вірую в Бога Отця Всемогутнього, Творця неба і землі”.³

      “Ця творча дія Божа описана в листі до євреїв таким чином: “Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме” (Євр. 11:3). Творення було спричинене Словом Божим. Бог промовив слово сили, і все, що Він промовив, сталося. Він сказав: “Хай станеться”, - і це слово привело те, що Він промовив до існвання. Воно привело те, що є зараз видимим, у буття із небуття. Творча дія Божа полягала у приведенні усього на небі і на землі до існування з нічого”.⁴

      Але не тільки створення світу вказує на всемогутність і велич нашого Бога. Коли ми подивимося на історію розвитку людства, викладену у Слові Божому, то вже в третьому розділі першої книги ми побачимо розповідь про гріхопадіння. Та людина, котру Господь створив, відійшла від нього. Саме на людину (на вінець Божого творива) звернув свою діяльність спокусник. Що він зробив? Та він просто єхидно переконав її в тому, що її Творець не все їй розповів, що Він щось від неї приховує. А що саме? Та те, що вона може стати такою, як Він. Саме тому Він і не дозволив їсти із дерева пізнання добра і зла. Погодьтеся, - переконливо! Але чого ще було потрібно людині?! Це питання, як ви здогадалися, риторичне. В результаті було порушено Божий перший наказ людині, перший закон, який регламентував життя і стосунки між людьми і Творцем. За цим порушенням відразу пішло покарання (Бут. 3:16-19, 22-24). Та трохи раніше Він промовив солодке Слово Євангелія: “І я покладу ворожнечу між тобою і між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту” (Бут. 3:15). Пізніше Мойсей додав у 49:10 “Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде примиритель, що йому буде послух народів” (Бут. 49:10). А пророк Ісая промовив у своїй книзі: “Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Єммануїл” (Іс. 7:14). А потім вже апостол Павло констатував те, що вже сталося: “Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, що став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли” (Гал. 4:4). І ще Ісаї Господь відкрив про те, що сталося у Віфлиємі, “Будинку Хліба”, де у світ народився Хліб Життя. Ісая писав: “Бо дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах його, і кликнуть ім’я йому: Дивний порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру. Без кінця буде множитися панування та мир на лоні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, - ревність Господа Саваота це зробить!” (Іс. 9:5-6). І про все це ми, люди 21-го століття, дізнаємося із Слова Божого, записаного людською мовою багато років томі і перекладеного зрозумілою нам мовою. І саме ці прості, звичні для нас слова, доносять до нас звістку про велич і силу нашого Бога, автора нашого спасіння від гріхів і вічної смерті, що повинна була чекати на нас. Саме людською мовою нам відкривається на перший погляд парадокс. Одним з етапів Божого плану спасіння нас від гріхів було народження людини. Та ці ж таки слова прлодовжуть нам говорити про те, що Той, хто народився холодної ночі у Віфлиємі, був у той же час прадивим Богом із вічності, Котрий пізніше був учасником і співавтором ще одного парадоксу – смерті Боголюдини на хресті Голгофи. А потім вони продовжуть описом Його воскресіння до Життя. Чи ж не найбільшим парадоксом для людини було одне-єдине слово, промовлене Господом на хресті: “ЗВЕРШИЛОСЬ”? Але скільки сили воно несло в Собі! І про несприйняття цих слів людиною Господь говорив устами апостола Павла: “Бож слово про хреста тим, що гинуть, - то глупота, а для нас, що спасаємось, - Сила Божа!... Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мідрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді” (1 Кор. 1:18, 21).

      Нехай усі грішники, нехай усі ті, хто противиться живому Богові, зважають на Його безмежну силу. Нею Бог зруйнував стародавній світ такою великою повінню, що вона покрила увесь світ і знищила усіх людей на землі (окрім людей в Ковчезі) через їхній гріх (Бут. 6-8). Нею Він повністю знищив огидні міста Содом і Гомору так що ніхто не знає до цього часу, де вони колись знаходилися (Бут. 19). У Своїй всемогутності Бог скаже мільярдам невіруючих: “Ідіть ви від мене, прокляті, у вічний вогонь” (Мт. 25:41); і негайно вони будуть “укинені в озеро огняне” (Об. 20:15).
      З іншого боку, нехай кожне Боже дитя завжди радіє і дякує нашому Небесному Отцеві за Його безмежну силу, бо Він знову і знову обіцяв використовувати її задля нашого духовного і фізичного добробуту: “Господнє ім’я – сильна башта”, - писав Соломон: “до неї втече справедливий і буде безпечний” (Прип. 18:10). Псалом 104:10-28 розповідає нам про те, як Бог використовує ту ж саме силу для того, щоб відповідати на щоденні потреби усіх людей на землі, включаючи нас. Він може, якщо необхідно, навіть робити це через чудо, так як він дав манну своїм дітям в пустелі під час їхньої сорокарічної мандрівки (Вих. 16:14-16).⁵

      Так про Господню силу і велич, проявлені у нашому спасінні від гріха, говорить Гарольд Варнке. У цьому проявилася ця властивість нашого Бога. Дійсно, Він – всемогутній, Творець неба і землі, Творець нашого спасіння. Він створив кожного з нас і дотримав ту обіцянку, яку Він дав стосовного нашого життя ще у часи Старого Заповіту. Він Господь неба і землі єдиний міг це зробити, бо Він - всемогутній Бог. Він всемогутній Бог, що любить нас, своїх дітей і на нас звернена уся його любов, котра досягла свого апогею на Голгофському хресті. Це дійсно парадокс для світу. Адже з однієї сторони сила нашого Бога проявляється у створенні усього із нічого. Він дійсно всемогутній. А з іншої, Його велич можна було бачити у повній покорі на Голгофському хресті. Але саме голгофа і показує найкраще Його велич. Бо наш Бог був сильним, понизившись. У посланні до Филип’ян апостол Павло пише про пониження Спасителя: “Він бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого себе, прийнявши вигляд раба, сташи подібним до людини і подобою ставши як людина. Він упокорв Себе, бувши слухняним аж до смерті, і то смерти хресної. Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я” (Фил. 2:6-9).

      Ми знову бачимо спокійний мир, який є тільки у підніжжі всемогутнього та всезнаючого Спасителя, величного Я Є, котрий є понад Часом та Простором і створив усе в силу Своєї могутності. І Той, хто достатньо сильний для того, щоб “почати”, і є таким же достатньо сильним для того, щоб “завершити”, розкриває силу Своєї могутності і в тому, і в іншому. Найменша частинка з її невід’ємною і прихованою силою може нам нагадувати про небезпеку і страх, але в той же час і про благословенне значення цих слів: “Твоє є Царсто і сила і слава навіки віків. Амінь.”⁶

      Ось таким сильним і величним є наш Бог. І саме про слово такого Бога говорить вірш, котрий лежить в основі цієї роботи. Слово Бога є сильним і величним, бо і Він Сам є таким. “І ти знаєш з дитинства Писання Святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса. Усе Писання Богом надхненне, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3:15-17), каже Тимофієві апостол Павло. Тож, - Слово.

ІІ. СЛОВО

      Кольори, запахи, звуки! Вони пронизують увесь цей світ, світ, у котрому ми живемо, світ, у котрий ми були створені Богом. Важко уявити його без них! І наскільки важче уявити собі світ без спілкування. DAVAR, ΛΟΓΟΣ, СЛОВО... На різних мовах цей засіб спілкування промовляється по-різному, але значення залишається тим самим. Новий тлумачний словник української мови так визначає його: “мовна одиниця, що являє собою, звукове вираження поняття про предмет або явище об’єктивного світу”⁷. Як було вже сказано трохи раніше, воно може бути різним – написаним, зображеним, промовленим. Але незалежно від того, як людина його сприймає, значення, котре воно несе залишається тим самим. І саме залежно від смислового навантаження, слова можуть викликати різні емоції у людей і по-різному впливати на них. Словом можна легко когось образити, а потім дуже багато часу і терпіння піде на те, щоб цю людину втішити. Та словом можна і дуже легко втішити засмучену людину. Слова викликають радість, посмішку, але можуть викликати також сум, розчарування. Словами можна навіть “вбити” людину. У спілкуванні між людьми вони дуже сильні.
      І наскільки сильнішим є Слово живого Бога, величного, сильного, могутнього, але милосердного і люблячого. Про нього (Слово) послання до Євреїв говорить: “Бо Боже Слово живе і діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, - проходить воно аж поділу душі і духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, шоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, - Йому дамо звіт!” (Євр. 4:12-13). А пророк Ісая промовляє: “Бо як дощ чи то сніг сходить з неба і туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, - так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я Його посилав!” (Іс. 55:10-11). Господнє Слово всесильне, бо це Слово всесильного Бога. “Хіба Слово Моє не таке, як огонь, - говорить Господь, - і як молот, що скелю розлупує?” (Єр. 23:29). Дійсно, Боже Слово надвичайно сильне. Воно як молот, котрий може легко повалити закоренілих, нерозкаянних грішників. І воно дійсно це робить. Але воно також може надзвичайно легко втішити засмучені сумління. “Вийди і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі – трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, - і не в огні Господь. А по огні – тихий лагідний голос” (1 Цар. 19:11-12). Цим тихим та лагідним голосом, записаним словами у Старому і Новому Заповітах, Господь врегульовує наші стосунки із Ним. Словом “Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає і підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зі смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дати на спадщину” (1 Сам. 2:7-8). Усе це Господь робить через Слово.⁸ Цікавим є вислів Кена Шерба про роботу Бога у Слові і через Слово. Він каже:

      Бог не просто промовляв до нас у Слові в певний час в минулому, але Він все ще промовляє і працює через Нього.
      Бог дав нам Своє Слово головним чином для того, щоб зробити нас “мудрими на спасіння” (2 Тим. 3:15). Павло зазначив, що “все, що давніше написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію” (Рим. 15:4). Ісус стверджував, що Його благодатні слова є “дух і життя” (Ів. 6:63); вони передають Святого Духа і життя... Це Слово має силу Божого Слова, дорогоцінного і прекрасного Божого дарунку, що продовжує давати і давати , і давати. Воно не тільки є засобом спілкування, але і передання. Воно дає нам благодатного Бога. Ось краса того, що Бог дає нам це Слово; саме Його диявол і світ хочуть завжди в нас забрати”⁹

      Людина, будучи грішною від народження, не може сама зрозуміти свою провину перед Богом, а тому, досить природнім є те, що вона не може (бо не знає навіщо) просити у Господа прощення, обростаючи все далі і далі гріховним льодом. За природою, ми всі мертві у гріхах люди, що заслуговують лише на покарання. Чи означає це кінець для людства? Чи немає порятунку із такого становища? Таке питання не ставить собі навіть заядлий грішник. Але він не ставить собі його зовсім з іншої причини, аніж Християнин. Для першого – кінця просто немає. Християнин же знає, що це не кінець, тому що Господь виконує за нього, “втрачене та засуджене створіння”¹⁰, усе, що потрібно для прощення, через Його превелику любов. І саме Його Слово розповідає нам про все це. І саме через Слово і Таїнства (котрих блаженний Августин називав “видимим Словом”) Господь Святих Дух діє у грішниках, розбиваючи кайдани гріха, якими сковане його серце, приводячи, до нових стосунків із Творцем. Ісус говорив Своїм учням: “І вблагаю Отця Я, - і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, - Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте Ви, бо при вас перебуває, і в вас Він буде” (Ів. 14:16-17). “А як прийде, Він виявить світові про гріх, і про праведність, і про суд” (Ів. 16:8). І через Засоби благодаті Святий Дух втішає засмучені сумління словами Євангелії. Апостол Павло писав жителям Коринту: “А нам Бог відкрив це (мудрість спасіння) Своїм Духом, - усе бо досліджує Дух, навіть глибини Божі” (1 Кор. 2:10). У Лютеранських сповіданнях ми читаємо:

      “Тому Дух Христів повинен не тільки втішати, але також через служіння Закону виявляти світові про гріх (Ів. 16:8) і таким чином робити у Новому Заповіті, як про це каже пророк, opus alienum, ut faciat opus propriam, тобто Він повинен виконувати незвичайну роботу Свою (докоряти), щоб після цього Він міг чинити свою звичну роботу: утішати і проповідувати про благодать”.¹¹

      Отже, через Слово Закону розпочинається в нас робота Святого Духа. Розкриваючи нам нашу гріховну сутність, нашу зіпсутість, Господь говорить нам і про покарання, яке ми заслуговуємо, чинячи гріхи. Слово Закону говорить нам про пекельний вогонь “Бо коли живете за тілом, то маєте вмерти” (Рим. 8:13).¹² Послухаймо Сповідань:

      Але головне служіння або сила Закону полягає в тому, що він розкриває прабатьківський гріх з усіма його плодами і показує людині – як низько впала її природа і стала (фундаментально і) цілковито зіпсованою. Оскільки Закон повинен говорити людині про те, що вона не має ні Бога, ні шани (прагнення) до Бога, і що вона служить іншим богам – те , що перед Законом і без Закону вона не повірила б. Таким чином вона лякається, впокорюється, занепадає духом, занурюється у відчай та, розхвилювавшись бажає помочі, але не бачить порятунку. Вона стає ворогом Божим, починає нарікати тощо.¹³
      Ми віримо, навчаємо і сповідуємо, що Закон є дійсно божественною доктриною, котра навчає того, що є правильним і Богоугодним і звинувачує усе, що є гріхом і противним Волі Божій. З цієї причини все, що розкриває гріх є і належить до проповідування Закону.¹⁴

      Святе Письмо говорить нам, людям, устами Св. Павла у його листі до Римлян: “Нема праведного, ані одного; немає, хто Бога шукав би, - усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного! Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми”... (Рим. 3:10-18). Тож Святий Дух через слово Закону, приводить людей, до визнання свого гріха, до, визнання себе втраченими грішниками, що заслуговують лише на вічне покарання. І далі Павло продовжує: “Законом-бо гріх пізнається” (Рим. 3:20). Тож людина починна завжди чути це Слово Закону у проповіді, яке приведе її до Христа, Спасителя.¹⁵
      Коли вранці людина прокидається зі сну, вона, звичайно, йде до ванни, для того, щоб привести себе до гарного вигляду після нічного відпочинку. Тож, дзеркало, котре, зазвичай знаходится у ванних кімнатах, перше показує людині, що саме їй потрібно зробити: помити голову, поголитися (чоловікам), прийняти душ, почистити зуби. І тільки після того, вона може сміливо йти до роботи (хоча інколи люди і не роблять всього цього, чи дечого із перерахованого. Наприклад, я дуже не люблю голитися вранці, і досить часто приступаю до роботи, відкрито проігнорувавши те, про що мені говорило дзеркало, бо знаю, що не буду за це покараний. В такому випадку ми керуємося Законом Дзеркала, якщо його можна так назвати). І людина звичайно може зробити це все (хоча і не завжди і не всі хочуть). Коли ми дивимося у дзеркало Закону, то воно також показує нам те, якими некрасивими, гріховними, спотвореними створіннями ми є. Але на відміну від “закону Дзеркала”, котрого мені під силу виконати, Божого Закону я виконати не можу (та й не хочу, через мою гріховну природу). Але ще Божий Закон говорить мені про вічне прокляття, лякає мене розповідями про покарання за гріхи, про смерть. Тож коли Доктор Лютер починав пояснення заповідей Божих, він починав словами: “Ми повинні боятися і любити Бога, так щоб...”. Дійсно ми повинні боятися Бога, як того, Хто ненавидить гріх і карає за нього смертю. Він лякає мене, бо я дійсно заслуговую на покарання через те, що власними силами я не можу примирити себе з Богом, задовільнити Його досконалі вимогу, виконати Закону повністю. Під час Богослужіння, в час сповіді ми просимо Господа, простити нам провини, “які ми вчинили думками, словами та вчинками, таємно чи явно” і визнаємо, що “що по справедливості ми заслужили на Божий гнів та на дочасну і вічну кару”. Тож після Закону, Господь святий Дух приводить нас до Євангелії, доброї звістки, про Божу Правду, СЛОВА про наше спасіння Богом від гріхів і прокляття пекла, СЛОВА про наше прощення, СЛОВА про наше примирення із ним, СЛОВА про наше життя вічне із ним на небесах, СЛОВА Правди. Тож, - Правда.

ІІІ. ПРАВДА

      Пам’ятаєте, на початку роботи я згадував вислів із відомого кінофільму? Один з братів, головних героїв, прийшов до висновку, що сила в правді. А що для нас, Християн, означає слово ПРАВДА? Якою є Божа правда по відношенню до нас?
      Проводячи аналогії із фільмом, і виходячи із сказаного вище, ми можемо сміливо визнати, що Господнє, Слово, записане на сторінках Святого Письма є надзвичайне, незрівнянне ні з чим, сильне. Чому? Та тому, що воно є Словом нашого всемогутнього Бога, перед яким немає неможливої жодної речі. Але також воно є ПРАВДОЮ, вічною і незмінною, Божою ПРАВДОЮ, ПРАВДОЮ про наше спасіння!
      Чи подобається людям слухати правду? Звичайно, що так. Але бувають випадки, коли їм зовсім не хочеться її чути, бо як говорить приказка: “Правда очі колить”. Чи подобається людям чути правду про свій гріх, про своє засудження, про покарання, яке на них повинне чекати за цей гріх? Ні! Тому-то багато і вигадують собі бога, котрий не розкриває їм їхній гріх, не звинувачує їх, бога, котрому взалі немає справи до нас або бога, котрому достатнього діл, котрі може чинити людина, для задоволення своїх вимог. Людині не подобається чути правду про гріх, але ця правда від цього зовсім не змінюється. А ще Слово говорить про Божу власну ПРАВДУ, ПРАВЕДНІСТЬ, котрою Господь наділяє усіх тих, хто вірує в Христа, як у Єдиного Господа і Спасителя. Слово Євангелія розповідає нам про той безцінний дарунок, якого Господь зробив нам, - дарунок життя через віру. Він сказав устами Євангелиста Івана: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженного, щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне” (Ів. 3:16). Він перетворює грішника на праведника в його очах Своєю благодаттю. Роберт Колб пише: “Виправдання є ділом Божим. Він відтворює грішників, що впали. Він перетворює їх у Своїх вибраних дітей через Його дію встановлення належних відносин людей з Ним. Грішники не можуть використовувати Божий Закон, як провідника у відновленні їх місця перед Богом. Адам і Єва зайняли належне місце перед Ним через Його зусилля, а не їхнє. Грішники повертаються на це місце лише через Його зусилля, а не через їхні. Його зусилля є благодать; Його зусилля походить від Його благодаті”,¹⁶ про що ми також читаємо у Аугсбурзькому віросповіданні, яке яке вірним викладом Божого Слова:

      Також серед нас навчається, що люди не можуть заслужити прощення та випрадання перед Богом своїми власними ділами, заслугами чи обітницями, але що ми одержуємо прощення гріхів, і стаємо праведними перед Богом з благодаті, заради Христа, вірою, коли віримо, що Христос страждав за нас і що заради Нього наші гріхи прощено і нам дано праведність, і вічне життя. Тому що Бог вважатиме та зараховуватиме цю віру за праведність, як-то каже Павло в посланні до римлян 3:21-26 і 4:5.¹⁷

      І це беззаперечна правда, об’явлена нам Творцем у Його Святому Слові Євангелії.¹⁸
      У Євангелії від Івана Господь Ісус вже неодноразово називає СЛОВО Правдою. “Ісус відповів і до Нього сказав: “Як хто любить Мене, той Слово Моє берегтиме і Отець Мій полюбить Його, і Ми прийдемо до нього і оселю закладемо в нього” (Ів. 14:23). “Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: “Як у Слові моїм позостанетесь, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить” (Ів. 8:31-32). Зверніть увагу на те, що у другому випадку, Він звертається до тих людей, котрі бережуть це слово, котрі перебувають в Ньому, котрі вірують Йому. Він говорить, до тих людей, котрі вже є виправданими перед Богом, чиї гріхи вже прощено заради Христа, через віру, як і обіцяв Господь у Слові. Але Він говорить їм про зоставання у правді. Він говорить їм про щось відмінне від випрадання, з однієї сторони, і цілком подібне з іншої, бо воно слідує за виправданням. І якщо виправдання є миттєвою, одноразовою дією, то цей процес триває все життя. Ісус говорив їм, говорить нам, про освячення. Божа правда в Слові є тією незмінною правдою, через котру Господь постійно піклується про Своїх виправданих дітей, котрі все ще продовжують жити у гріховному світі, де Диявол шукає будь-яку можливість, щоб звести їх до гріха, відвернути від Творця. “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда... А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони” (Ів. 17:17, 19). Тобто об’єктом освячення є вже віруюча людина, Христянин. Саме на нього, і тільки на нього спрямована робота освячення Святого духа. Життя Християнина повинне бути життям освячення вже виправданої Богом, прощеної людини. Через освячення у Слові і через Слово Господь Святий Дух дає Християнину цілком нове життя через віру в Ісуса. Слово Боже говорить: “Бо це воля Божа, - освячення ваше... Бо покликав вас Бог не на нечистість але на освячення” (1 Сол. 4:3, 7). “Бо ми його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували” (Еф. 2:10). “Нехай у вас будуть тіж самі думки, що й у Христі Ісусі” (Фил. 2:5). “А плід духа: любов, радість мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність: Закону немає на таких! А ті, що в Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та похотями” (Гал. 5:22-24). “І ти знаєш з дитинства Писання Святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса. Усе Писання Богом надхненне і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3:15-17). Аугсбурзьке віросповідання говорить:

      Також серед нас навчається, що така віра повинна приносити добрі плоди та добрі діла і, що нам слід робити добрі діла, як то заповідав нам Бог, проте ми повинні їх робити заради Бога і не покладати на них нашої віри, щоб таким чином заслужити ласку Божу.¹⁹

      Тож ця зміна нашого життя після виправдання повинна свідчити іншим про наше виправдання. Господь Святий Дух робить все для нас. Він приводить нас до визнання нашої гріховності, нашого гріха і каяття. Він приводить нас до виправдання перед Богом через віру в Господа і Спасителя Ісуса Христа. І він тримає нас в цій вірі, зміцнює її, підсилює її. Він робить усе це через Слово Боже, вічну правду.

ТВОЄ СЛОВО – ТО ПРАВДА!

      Чи ми сильні люди? Звичайно, що однозначної відповіді на це питання не можна дати. Бо хтось може піднімати величезні тягарі, а комусь важко підняти навіть одного кілограма. Хтось може мужньо тамувати в собі сльози, а в когось вони можуть текти ріками. А чи сильні Християни? Беззаперечно, що так. Бо їхня сила полягає в правді, котра полягає в Слові, котре є всемогутнім словом всемогутнього Бога. Бо їхня сила – це сила самого Господа неба і землі, зарахована їх заради Христа через віру в Нього. Як добре мати такого милостивого і доброго Бога, котрий через віру, заради Свого улюбленого Сина прощає нам наші прогріхи і підтримує нас протягом нашого життя!!!!!!! Як добре, що Він дає нам Своє святе Слово – досконале, непомильне, дієве, - у якому Він об’являє нам самого Себе, об’являє Свою безмежну любов. Воно надихає нас, воно дає нам силу бо за ним, в ньому діє сам Господь, про що і говорить нам навіть це єдине речення із Євангелії від Івана, яке повністю показує нам нашого Бога, показує засоби, які він використовує у роботі із нами, і показує Саму його роботу спасіння.
      Дорогі у Христі Господі, брати і сестри! Ми сильні, - бо нашою є ПРАВДА, бо нам дане СЛОВО, бо нашим є Люблячий Господь!

І Йому нехай за це буде честь і слава на віки вічні! Амінь!

Бібліографія

1. August Pieper, The Glory of God, ст. 19.
2. Збірник Віросповідань Євангелицько-Лютеранської Церкви. Малий Катехізис 2:2 (Лютеранська Спадщина, 2000), ст. 122.
3. Збірник Віросповідань Євангелицько-Лютеранської Церкви. Апостольський Символ віри (Лютеранська Спадщина, 2000), ст. 6.
4. Армін В. Шутце, Основні доктрини Біблії (Київ, 2003), ст. 19.
5. Harold E. Warnke, Catechetical Resources – The First Article: I believe in God the Father Almighty, Maker of heaven and earth, cт. 8.
6. S. C. Ylvisaker, The Problem of Time and Space, ст. 3.
7. Новий тлумачний словник Української мови у чотирьох томах, том IV (Аконіт, Київ, 1999), ст. 263.
8. Robert Preus, The Power of God`s Word, ст. 6 : “Але як ми можемо повірити в такі речі? Як ми можемо вірити, незважаючи на докази і досвід? Боже Слово працює в нас. Воно не є просто об’єктом віри, але воно також є причиною нашої віри. Як Слово Боже діє в нас? Воно діє через Закон і Євангеліє”.
9. Ken Schurb, The Bible is the Authoritative Word of God, ст. 4.
10. Збірник Віросповідань Євангелицько-Лютеранської Церкви. Малий Катехізис 2:4 (Лютеранська Спадщина, 2000), ст. 123.
11. Concordia Triglotta, Formula of Concord, Thorough Declaration, V:11, (NPH, Milwaukee), ст. 955.
12. John F. Vogt, Holy Spirit. The Giver of Life (NPH, Milwaukee, 1997), ст. 56. “Каяття – це спричинена Духом зміна сталення до гріха. Наше старе, гріховне єство вважає гріх джерелом щастя і достатку. Єва, наприклад, з’їла забороненого плоду з дерева, бо вирішила, що воно “добре на їжу і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання” (Бут. 3:6). Святий дух починає з того, що приводить грішників до бачення гріха, як джерела вічного прокляття. Він вчить грішників дивитися на гріх, як на образу Бога, всемогутнього Творця, який має повне право покликати своє створіння до відповіді в День Суду”.
13. Збірник Віросповідань Євангелицько-Лютеранської Церкви. Шмалькальдські Статті, частина ІІІ, ІІ:4 (Лютеранська Спадщина, 2000), ст. 89.
14. Concordia Triglotta, Formula of Concord, Epitome, V:2-3, (NPH, Milwaukee), ст. 801.
15. Francis Pieper, Christian Dogmatics, volume III (CPH, St. Louis), ст. 230: “Закон, звичайно, повинен проповідуватися, без применшення (Мт. 5:17-18, Гал. 3:10, Рим. 1:18, 3:9-19), але виключно зтією метою, щоб привести людину до визнання її гріховності і заслуженого покарання. Як тільки такої мети досягнено, як тільки людина починає у каятті питати: “Що мені потрібно зробити, щоб спастися?”, проповідування Закону потрібно завершити”.
16. Роберт Колб, Християнська віра в Лютеранському викладі (Лютеранська спадщина, Мінськ, 2000), ст. 165.
17. Збірник Віросповідань Євангелицько-Лютеранської Церкви. Аугсбурзьке віросповідання IV (Лютеранська Спадщина, 2000), ст. 18.
18. Martin Chemniz, Ministry, Word and sacrament (CPH, St. Louis):“Але коли ми говоримо особливим і належним чином про Євангеліє, дотримуючись відмінності між Законом і Євангелієм, щоби їм приписувалася належна робота і служіння, тобто, що Закон є служінням гріха і божественного гніву, смерті і прокляття, а Євангеліє є служінням праведності, життя і спасіння – тоді Євангеліє є властиво обіцянкою прощення гріхів і виправдання заради Христа, проповіддю праведності віри в Христа”, ст. 69.
19. Збірник Віросповідань Євангелицько-Лютеранської Церкви. Аугсбурзьке віросповідання VІ (Лютеранська Спадщина, 2000), ст. 19.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.