Сайт душпастиря Павла

Пастирська конференція, Збори Київської єпархії УЛЦ, 7 листопада 2005 року.

Ducto Homini et erudito vivere est cogitare!¹ Ціцерон.

      Браття! Посадив дід ріпку. Виросла ріпка..... Далі, я вважаю, продовжувати було би не доцільно, адже кожен із вас добре знає як саму казку, так і її «страшний» кінець. Чому так сталося? Чому звичайна ріпка, яку кожен із вас бачив, і яка зазвичай виростає до розміру одного чи двох кулаків, виросла такою великою, що її не змогло витягнути із землі троє людей? Звичайно, - це казка, проте я все-таки гадаю, що були напевно в історії людства «розумники», котрі написали роботу. у котрій намагалися обгрунтувати такий неймовірний ріст казкової рослини. Але точно в світі є багато «розумників», котрі намагаються своїм розумом пояснити багато чого. Звісно, що ми можемо пояснити багато речей, як от структуру живої клітини, процеси, що відбуваються всередині її, але ми не можемо «...силою власного мислення чи вибору повірити в Ісуса Христа, мого Господа, чи прийти до Нього»². Дійсно, у Святому Письмі є речі, котрі ми повинні сприймати вірою, і в жодному разі не повинні задіювати свій розум до їхнього пояснення. Проте історія церкви говорить про багато випадків, коли саме людський розум ставав причиною розбратів у церкві і поставання нових, небіблійних течій та вчень. Так, наприклад, було і з Филипом Меланхтоном. Цього сподвижника доктора Лютера звело із вірної стежини саме його переконання у силі людського розуму: «Філософські припущення відігравали важливу роль у його богослов'ї... чітко видно, що на метод Меланхтона сильно впливала філософія. У пізніших виданнях його «Loci» він притримувався тієї думки, що богослов, подібно науковцю, повинен використовувати метод і порядок для чіткого визначення матеріалу із яким він працює»³. Звісно, шо саме цей його підхід став причиною його подальших «розумних» доповнень до головного Лютеранського Сповідання, котре стало відомим під назвою «Варіата». Проте він не був один у його прагненні залучити розум до пояснення та обгрунтування Біблійних істин. Саме тому, що таких людей в історії церкви було багато, то і виникла ціла течія, відома під назвою «Раціоналізм»⁴. Фактично, першим раціоналістом у світі була Єва, проте вона стала такою тільки після Дияволової спокуси. Вона згрішила, почавши силою власного розуму обдумувати наказ Творця і, зрештою, порушила його разом із своїм чоловіком (Бут. 3:6). Проте Святе Письмо заперечує таке пізнання: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся» (Прип. 3:5).
      Але зараз давайте перейдемо, все-таки, до Лютеранського антираціоналізму, і зокрема у його вченні про Господню Вечерю. Я думаю, що недоцільно було би перераховувати усі ті зловживання, котрі закралися у це вчення, бо для їх обговорення не вистачило б і дня. Тому, я пропоную, щоби сьогодні ми лише зупинилися на відповіді Лютеран на вчення Схоластиків, Кальвіна та Цвінглі, бо вони стали причиною виникнення інших фальшивих вчень. Що лежить у основі цієї відповіді? - Безумовно, що Слово Боже, тому то так і впевнено Лютер говорив: «Але Божа слава полягає саме в тому, що заради нас Він зійшов до самого низу, у людське тіло, у хліб, у наші уста, наше серце, нашу душу; більше того, заради нас Він дозволяє неславно ставитися до Себе, як на хресті, так і на вівтарі, як про це Святий Павло говорить у 1 Кор. 11, а саме, що деякі люди споживають тіло неналежно»⁵. Проте, хочу ще раз зазначити про те, що Лютер ніколи не відкидав усі ті благословення, котрі Бог дав нам із можливістю використовувати розум. Він про це зазначав у Малому Катехізисі, а потім це ж саме він повторив, але вже дещо поширеніше у Великому Катехізисі. У поясненні першого члену апостольського Символу віри він визнає, що розум входить до складу усього, що нам дав Бог. І навіть більше від того, на противагу радикальним думкам про те, що розум взагалі потрібно викреслити зі складу Божий дарів, Лютер категорично заявляє, що за нього ми повинні дякувати Отцеві⁶. Проте, у своєму Великому Катехізисі він виступає проти думки, що у духовних справах ми можемо щось зробити, а чи зрозуміти та осягнути за допомогою розуму, чи різних внутрішніх переживань, тобто усе його Богослов'я я би коротко назвав Богослов'ям Об'явлення. Бо саме його, а не наш розум чи переживання він вважає підставою для пізнання Христа і спасіння⁷. Тому, коли він далі розглядає вже Таїнство Господньої Вечері у своєму Катехізисі, то заявляючи про те що у цьому Таїнстві ми їмо та п'ємо правдиві тіло та кров Господа Ісуса Христа у хлібові та вині, він додає: «Де це написано? Відповідь: Євангелісти Матвій, Марко та Лука пишуть так....»⁸. А потім у Великому Катехізисі він додає: «Отже, це не слово наказу якогось князя чи імператора, але Слово Його Божественної Величності, до стіп якого мусять впасти всі творіння, підтверджуючи та погоджуючись із усім, що Він каже, і приймаючи це із цілковитою пошаною, страхом і покорою. Цим Словом ви можете зміцнювати ваше сумління, кажучи: «Якщо сто тисяч демонів, разом із усіма фанатами, вигукнуть в один голос: «Як можуть хліб і вино бути Тілом і Кров'ю Христовими?» - то, я знаю, що усі духівники і вчені разом узяті не мають тієї мудрості, котра міститься навіть в одному мізинчику Його Божестенної Величності»⁹.
      Отже, безумовно, в основі Лютеранського вчення про Господню Вечерю лежить Слово Боже. І на цьому віросповідання неодноразово наголошували. Тобто, коли ми підписуємося під віросповіданнями в той момент, коли Господь кличе нас до проповіді Закону та Євангелія, то ми разом із Лютером визнаємо, що перетворюємося із докторів Богослов'я на дітей, котрих Отець навчає Своїм Святим Духом через Слово, а віросповідання є гарним та та вірним його викладом та допомогою у нашому служінні. Але перед тим, як подивитися на те, як саме в ньому Сповідники сказали про Господню Вечерю, розбивши тим самим усі спроби переконати нас у можливості раціонального пояснення цього питання, я хотів би звернути вашу увагу на одного із авторів Формули Злагоди, другого Мартіна Реформації, Мартіна Хемніца. Про питання, котре ми сьогодні обговорюємо, він сказав: «Немає нічого нового в тому, що відносто тих місць Святого Письма, у котрих розглядаються догмати віри, навіть якщо їхні слова є нам цілком зрозумілими, наш людський роум схильний вигадувати різні інші безглузді, непереконливі та протирічливі пояснення. Він щиро вважає, що має право відступати від власного смислу слів Святого Письма, і вважає ознакою великої вченості вміння уникати чіткого власного смислу вказаних слів якимись своїми власними поясненнями»¹⁰. Тому, саме гарною допомогою для нас у питанні про неможливість силою власного розуму зрозуміти та пояснити вчення про Господню Вечерю є віросповідання, написане вже після смерті доктора Лютера. Дозвольте запропонувати вам декілька його тверджень. Усі цитати взяті із Конкордії Триглотти:

1. Його [Таїнство] потрібно використовувати із глибокою повагою, та покірністю аж до кінця світу та воно повинно бути нагадуванням про гірке страждання Христа, Його смерті та усіх Його благословень. Воно є запечатуванням та підтвердженням нового, а саме, втіхи усім стурбованим та нажаханим сумлінням, твердими узами Християнської спільноти та тісним союзом із Головою Христом та між Християнами (ДВ, VII, ст. 987).
2. Ми віруємо, навчаємо та сповідуємо, що у Святій Вечері тіло та кров Христові правдиво та суттєво присутні, а також вірно розподіляються та приймаються із хлібом та вином. (КВ, VII, ст. 809).
3. Відкидається також вчення про те, що віра чинить присутність Христових тіла та крові у Вечері, а не лише «всемогуьнє слово Христового заповіту» (КВ, VII, ст. 815).
4. Також і негідні та невіруючі люди причащаються правдивими тілом та кров'ю Христовими у Таїнстві, але для них це стає на осуд (КВ, VII, ст. 813).
5. Тіло та кров Христові приймаються із хлібом та вином не тільки духовно, хоча і не капернаїстським чином, але надприроднім і небесним чином, як результат таїнственного союзу. (КВ, VII, ст. 811).
6. У таїнственних словах запровадження Христос виразно говорить про Своє правдиве та справжнє тіло, котре Він видав на смерть за нас, і про Свою правдиву та справжню кров, котру Він пролив на хресті на відпущення гріхів (ДВ, VII, ст. 989).

      Це лише маленька частинка того, що говорить про Господню Вечерю Формула Злагоди, але я думаю, що передав основні настрої про питання, яке ми обговорюємо. Так, у питанні антираціоналізму Лютеранського вчення про Господню Вечерю немає місця нашим власним думкам, нашим власним судженням. Усе про що ми повинні говорити повинно бути належним чином обгрунтоване Святим Письмом. Тому, коли хтось намагатиметься вас переконувати в тому, що Христові тіло чи кров не присутні у Вечері, що хліб та вино є лише символами чи знаками, що вони перетворилися в тіло та кров і вже не є хлібом та вином, зверніть цих людей до Слова Богжого, подалі від гріховних спекуляцій їхнього обмеженого гріхом розуму; рятуйте їх від спокуси зневажити правдиві тіло та кров Господні своїм невіглаством. Досить часто невіглавтво та впевненість у чомусь приводить людину до невірних кроків, багато з яких можуть завершитися для неї не так, як би вона можливо хотіла, чи чекала. Іноді такі вчинки приводять до смерті. Тому, набагато більше уваги ми повинні приділяти для випадків, коли своїм розумом робляться висновки на вічну погибіль. «В ніч, коли Його зрадили, Христос запровадив та встановив Його найсвятішу Вечерю як Свою останню волю. Отже, порушенням цивільного закону, фактично, злочином є випадок, коли людина не виконує заповіт доброго та чесного чоловіка так, як він цього хотів. А ще більша образа стається, коли щось робиться із заповітом Божого Сина, а саме, коли змінюються та перекручуються слова, , особливо тому, що Павло сказав: «Бо хто тїсть і п'є невірно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є!» (1 Кор. 11:29). Слова Вечері відомі, прості та чіткі у своєму природноьому правдивому смислі»¹¹.
      Отже, раціоналізм? Звісно, що ні! Бо усе наше вчення є вірним відображенням Слова Божого, єдиного авторитету та основи, на котрій стоїть наша віра. Тому, я ще раз хотів би наголосити на тому, чим ми вважаємо це Таїнство. І зроблю я це словами Джона Берга із його роботи під назвою «Свята Вечеря Господа нашого Ісуса Христа», які якраз і гарно наголошують на антираціоналізмі Лютеранського вчення. Він говорить: «Ми в це віримо тому, що цього навчає святе Письмо. Але Господня Вечеря не є доктриною, хоча в нас є доктрина Святої Вечері, - це гостина, «робити» яку нас ніжно запрошує Господь. І коли ми її маємо, тоді ми звіщаємо смерть Христову, чинячи цю Вечерю, і чинимо її, звіщаючи. Тому те, що церква робить, її практика, ніколи не повинні існувати без того, у що вона вірить, її доктрини»¹².
      Я починав словами римського оратора про визначення життя людини її мисленням. Я погоджуюся із ним лише частоково. Бо я дійсно дійсно живу, коли я щось думаю та роблю. Я дійсно жив, коли обумував, потім викладав на папері, а потім переписував цю роботу. Але я вірю в те, що Слово Боже говорить про Таїнство Господньої Вечері – я не можу жодним чином знайти якесь його раціональне пояснення, як і не можу я силою свого розуму його вчинити. Усе це я віддаю в руки Бога і прошу покріпити мою віру в те, що через нього, Господь прощає мені гріхи і робить Своєю дитиною заради Христа. Чи можна ще щось до цього додати? Так, можна – АМІНЬ!

Бібліографія

1. «Для вченої й освіченої людини жити – значить мислити» (Н. Г. Корж, О. Й. Луцька, Із скарбниці античної мудрості, Головне видавництво видавничого об'єднання «Вища Школа», Київ, 1988, ст. 127).
2. Збірник віросповідань Євангелицько-Лютеранської церкви, Малий Катехізис, 2:6 (2000 р.), ст. 123.
3. Bengt Hagglund, History of Theology (CPH, St. Louis, 1968), ст. 253.
4. Webster's New World Dictionary: «Принцип чи практика задіювання розуму як єдиної сили для визначення та пояснення чиїхось думок чи ходу подій... у богослов'ї – це вченнчя, що відкидає об'явлення та надприроднє, і робить розум єдиним джерелом знань».
5. The Lord's Supper
6. Збірник віросповідань Євангелицько-Лютеранської церкви, Малий Катехізис, 2:2 (2000 р.), ст. 122.
7. Великий Катехізис, 2:65 (Горлиця. Тернопіль, 2002), ст. 90.
8. Збірник віросповідань Євангелицько-Лютеранської церкви, Малий Катехізис, 6:3-4 (2000 р.), ст. 133.
9. Великий Катехізис, 511-12 (Горлиця. Тернопіль, 2002), ст. 132.
10. Мартин Хемниц, Господне Причастие (Фонд «Лютеранское Наследие», Данкавилл, 1999), ст. 82.
11. Martin Chemnitz, Ministry, Word and Sacrament (CPH, St. Louis, 1981), ст. 123.
12. The Holy Supper of Our Lord Jesus Christ

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.