—айт душпастир¤ ѕавла

ѕ≤™“»«ћ

ѕ≥Їтизм Ї найб≥льш впливовим рухом серед протестант≥в з час≥в –еформац≥њ. …ого теолог≥чн≥ корен≥ знаход¤тьс¤ у реформаторств≥ б≥льш виражено, н≥ж у лютеранств≥, хоча вважаЇтьс¤, що, ¤к рух п≥Їтизм почавс¤ в лютеранськ≥й церкв≥.  олискою п≥Їтизму Ї голландська реформаторська церква початку XVII стол≥тт¤, з ¤коњ в≥н був завезений (можливо “еодором ”нтерейком) у √ерман≥ю, що була знесилена 30-ти р≥чною в≥йною.

” 1415 р. посл≥довники яна √уса в  унвальд≥ сформували асоц≥ац≥ю, ¤ка переросла пот≥м у Ѕогемську нац≥ональну церкву, а через 10 рок≥в у "Ѕрати закону ’ристового", також в≥дому п≥д назвою "Unitas Fratrum". ѓхн≥й перший синод (1457р.) проголосив, що "побожне житт¤ Ї необх≥дним елементом спасаючоњ в≥ри ≥ б≥льш важливе, н≥ж догматичн≥ формулюванн¤ символ≥в в≥ри..."¹, њх принципи були основан≥ б≥льш на благочест≥, н≥ж на доктринах, що ≥ дало своњ плоди б≥льше, н≥ж через 100 рок≥в...

ѕ≥сл¤ смерт≥ Ћютера (1546) зб≥льшилас¤ к≥льк≥сть суперечок в середин≥ лютеранства: чињ теолог≥чн≥ принципи Ї основою в≥ри, а чињ н≥ (ад≥афора), чи необх≥дно робити добр≥ д≥ла дл¤ спас≥нн¤, про роль закону, про точну роль —в. ѕричаст¤ в опосередкуванн≥ благодат≥, про роль гр≥ха, ≥ чи Ї правосудд¤ т≥льки судовою д≥Їю, ¤к вважав Ћютер, ≥ т.д. ÷≥ суперечки, ¤к≥ розривали лютеранську церкву з середини, були вир≥шен≥ у ‘ормул≥ «лагоди в 1580 роц≥. « самого початку лютеранськ≥ ортодокси протисто¤ли люд¤м, ¤к≥ в основному були зац≥кавлен≥ в особистому в≥дродженн≥, ≥ндив≥дуальному рост≥ св¤тост≥ ≥ рел≥г≥йного досв≥ду. ÷¤ опозиц≥¤ була започаткована лютеранським пастором ≥ благочестивим автором …оганном јрндтом (1555-1621), ¤кий у своњй книз≥ "≤стинне христи¤нство" ≥ в де¤ких набожних прац¤х, встановив напр¤мок у рус≥, ¤кий в основному прийн¤в би форму лютеранства в XVII стол≥тт≥. јле ставленн¤ јрндта до практичного благочест¤ було не обов'¤зковим дл¤ п≥Їтизму, ¤кий розд≥лив навп≥л Ївропейську протестантську церкву через 3 м≥с¤ц≥ п≥сл¤ його смерт≥. “акож у р≥вн≥й м≥р≥ важливим дл¤ розвитку ≥деал≥в п≥Їтизму був кальв≥н≥зм. ѕубл≥кац≥њ  альв≥на були, ¤к в≥н казав, створен≥ дл¤ спр¤муванн¤ "побожност≥", ≥ рух, ¤кий в≥н заснував, ≥снував у голландських ≥ англ≥йських пуритан XVII стол≥тт¤ - п≥дсумована теолог≥¤ "доктрини ∆ивого Ѕога". “акож п≥Їтисти живо ц≥кавилис¤ прац¤ми м≥стичних сп≥ритуал≥ст≥в, таких ¤к ƒжейкоб ЅоЇм та його посл≥довник≥в... ѕ≥Їтизм був реакц≥Їю на недостатню благочестив≥сть у лютеранськ≥й церкв≥ XVII стол≥тт¤. ѕ≥д час –еформац≥њ Ћютер зм≥нив Їпископ≥в церкви територ≥альними кн¤з¤ми, котр≥ були краще навчен≥ (1555р. "југсбурзький мир"). јле з часом не вс≥ кер≥вники лютеранських крањн мали точне знанн¤ б≥бл≥йноњ правди, а ще й використовували церкву дл¤ своњх пол≥тичних амб≥ц≥й ≥ призначали пастор≥в, в≥дпов≥даючих њхн≥м пол≥тичним бажанн¤м (1648р."‘ейстфальтський мир"). ÷е привело до морального ≥ духовного занепаду церкви... “ому у 1675 роц≥ лютеранський пастор громади у м≥ст≥ ‘ранкфурт на ћайн≥ ‘≥л≥п якоб Ўпенер (Spener 1635-1705р.) написав передмову до твор≥в …огана јрндта. ¬≥н назвав цю частину "Pia desideria" (благочестив≥ бажанн¤), де в≥н став на захист поновлених акцент≥в б≥бл≥йного пропов≥дуванн¤ та на досв≥д≥ пока¤нн¤ ≥ нового народженн¤, встановленн¤ обов'¤зкових настанов та доган до "в≥дроджених" в≥руючих, а також в≥н напол¤гав на зм≥нах пасторського навчанн¤, де б≥льше уваги прид≥л¤лос¤ емоц≥йному служ≥нню, а менший акцент ставивс¤ на схоластичн≥й полем≥чн≥й теолог≥њ. ÷≥ принципи Ўпенера заразили майже вс≥ протестантськ≥ громади. Ќайб≥льшою важлив≥стю п≥Їтизму Ї те, що завд¤ки йому реформаторська теолог≥¤ вплинула на лютеранських пастор≥в, цей вплив в≥дчуваЇтьс¤ ≥ в наш час...

ѕропозиц≥њ Ўпенера були прийн¤т≥ багатьма людьми, до числа ¤ких входили ортодоксальн≥ лютеранськ≥ теологи. Ѕо нав≥ть ћелангтон (Ўварцер), права рука Ћютера, помил¤вс¤ (мав сумн≥ви) у багатьох речах, ¤к ≥ багато ≥нших людей. ÷е ви¤вл¤лось у вченн¤х, ¤к≥ розвивались на р≥дн≥й земл≥ Ћютера, у ¬≥ттенбергському ун≥верситет≥.  урт ћаркворт, консервативний теолог ≥ професор лютеранськоњ церкви (синод ћ≥ссур≥, 1978р.), пише: "‘актично "‘ормула злагоди" упор¤дкувала к≥льк≥сть конфл≥кт≥в, ¤к≥ розривали лютеранську церкву п≥сл¤ смерт≥ Ћютера. ћелангтону, прав≥й руц≥ ≥ другу Ћютера, не вистачало ан≥ його глибини, ан≥ його р≥шучост≥. ¬≥н сумн≥вавс¤ у багатьох питанн¤х ≥ багато його посл≥довник≥в п≥шли дал≥ та орган≥зували змову у ¬юртемберзькому ун≥верситет≥, зм≥нивши лютеранськ≥ доктрини на кальв≥н≥стськ≥. ¬они вважали лютеровськ≥ переконанн¤ про реальну присутн≥сть т≥ла та кров≥ ’риста на —в¤т≥й ¬ечер≥, ¤к частину екстрем≥зму, ¤к≥ розд≥лили церкву. ¬они з ÷в≥нгл≥ та  альв≥ном погоджувалис¤, що т≥ло ’риста може бути т≥льки в одному м≥сц≥, а тому не може бути присутн≥м на —в¤т≥й ¬ечер≥, оск≥льки воно знаходитьс¤ десь на Ќебесах. ÷≥ ун≥верситетськ≥ професори викладали на своњх лекц≥¤х кальв≥н≥стськ≥ доктрини, а привселюдно запевн¤ли вс≥х про свою в≥рн≥сть доктринам Ћютера та југсбурзького в≥роспов≥данн¤. ¬они були крипто-кальв≥н≥стами, ¤к≥ добилис¤ великих усп≥х≥в у руйнуванн≥ лютеранськоњ церкви"². јле коли лютеранськ≥ ортодокси зрозум≥ли, що Ўпенер мав на уваз≥ ≥ ¤кими методами, то з'¤вилас¤ опозиц≥¤ проти п≥Їтизму...

як лютеранський пастор громади, в ¤ку 30-р≥чна в≥йна внесла безлад ≥ знев≥ру, Ўпенер був засмучений низьким р≥внем житт¤ христи¤н в його м≥ст≥ ≥ по вс≥й Ќ≥меччин≥. Ќапол¤гаючи на необх≥дност≥ пока¤нн¤ ≥ в≥дродженн≥ кожного в≥руючого в ≥ндив≥дуальному пор¤дку, в≥н намагавс¤ виправити становище введенн¤м ("соlleg≥а р≥etatis" 1670р. ) конвент≥кл≥в - навчанн¤ груп в≥дроджених в≥руючих христи¤н, що було сприйн¤то з великим ентуз≥азмом ≥ схваленн¤м цими групами. ÷ей трактат в загальних рисах висловив њх над≥њ та нам≥ри. ќдин розд≥л книги присв¤чений пропозиц≥¤м Ўпенера на покращанн¤ сучасного христи¤нина, поновленню навчанн¤ —в. ѕисанн¤, прийн¤тт¤ у групи прихожан дл¤ кращого зростанн¤ христи¤н, практика осв¤ченн¤ вс≥х в≥руючих ≥ практика побожност≥. ¬с≥ христи¤ни (не т≥льки св¤щеники) спроможн≥ прийн¤ти роль жертви, жертвуючи своњ т≥ла, в≥льн≥ в≥д гр≥ха Ѕогу. “акож њхн¤ гр≥ховна природа приручена ≥ знаходитьс¤ у пасивн≥й покор≥ перед Ќим. язик ≥ дух приноситьс¤ у жертву в молитвах та роздумах над —в. ѕисьмом. ≤ ¤кщо це зроблено, тод≥ —в. ƒух осв¤чуЇ дух кожного в≥руючого. Ќавчанн¤ направлене на наверненн¤ заблудлих ≥ на те, щоб слабк≥ знайшли спок≥й. Ќатом≥сть полем≥чних нападок найкраще було б прийти до згоди через присв¤ченн¤ себе молитвам та любов≥, ¤ка наповнюЇ серц¤. –оль пастора та пасторське навчанн¤ повинн≥ зм≥нитис¤, б≥льше уваги треба прид≥л¤ти щоденному життю пастора, його побожност≥ ≥ моральним аспектам.

Ќа противагу своњм опонентам-ортодоксам, Ўпенер сфокусував свою увагу на суб'Їктивному призначен≥ викупленн¤ в≥руючих, а не на Ѕожому об'Їктивному спасаючому акт≥ воскрес≥нн¤ (–им. 3:22-26). “ак≥ принципи Ўпенера здалис¤ його сучасникам сумн≥вною теолог≥Їю, ¤ка в≥дкидаЇ теолог≥ю на друге м≥сце, а п≥дносить побожн≥сть з њњ переживанн¤ми, ≥ високий моральний образ житт¤ в ранг спасаючоњ благодат≥. ƒл¤ людей, ¤к≥ вважають, що в≥руюч≥ однаково виправдан≥ з гр≥шниками - парадокс Ћютера, така теолог≥¤ здалас¤ поверненн¤м принципу виправданн¤, основаного на заслугах ≥ достоњнствах. ўо найб≥льш обурювало противник≥в п≥Їтизму, так це емоц≥йний аспект рел≥г≥йного житт¤. як висловились сучасн≥ вчен≥, "п≥Їтисти напол¤гали на можливост≥ суттЇвого ≥ основного випробуванн¤ Ѕожого дл¤ частини окремих христи¤н; рел≥г≥йне житт¤, ¤к житт¤ любов≥ дн¤ Ѕога ≥ людей, ¤к≥ позначен≥ громадською чуттЇв≥стю ≥ етичними в≥дносинами, вираженими в словах з дов≥рою ≥ повагою до “ворц¤ житт¤ ≥ смерт≥, на перев≥рен≥й ≥ п≥дтверджен≥й ≥стинност≥ Ѕожих об'¤влень у ’рист≥. як довод¤ть б≥бл≥йн≥ знанн¤, церква - це з'Їднанн¤ Ѕожих людей, ¤к≥ повинн≥ бути в≥дроджен≥ кожний окремо; ≥ на к≥нець, пост≥йн≥ зм≥ни церковних структур, традиц≥й, а також точних м≥с≥й церкви"³ (F. ≈гnest Stoefller, Ќ≥мецький п≥Їтизм в 18 стол≥тт≥, Ћейден, 1973р.).

«авд¤ки Ўпенеру та його посл≥довникам п≥Їтизм почав розповсюджуватис¤ по вс≥й ™вроп≥ серед людей р≥зних соц≥альних прошарк≥в. «а житт¤ Ўпенера виникло багато дискус≥й ≥ протисто¤нь м≥ж п≥Їтистами ≥ радикальними п≥Їтистами. Ќац≥ональним центром п≥Їтизму вважалос¤ м≥сто √алле . ÷ерковний ≥сторик ƒжеймс √аст≥нгс Ќ≥колз пише: "Ўпенер був визнаний у ƒрезден≥ у 1686 роц≥, ¤к пропов≥дник при двор≥, а в≥н сам себе вважав академ≥чним теологом. ‘ранке почав своњ зайн¤тт¤ (конвент≥кли) недалеко в≥д Ћейпцига у той же р≥к. ÷≥ конвент≥кли були заборонен≥ теолог≥чним факультетом, тому Ўпенер та ‘ранке були змушен≥ вињхати з —аксон≥њ на початку 90-х рок≥в. ‘р≥др≥х III прийн¤в њх до себе у Ѕранденбурз≥, де збиралис¤ ус≥ рел≥г≥йн≥ б≥женц≥ з≥ вс≥Їњ ™вропи. ”н≥верситет, заснований Ўпенером у м≥ст≥ √алле 1694 року, дав йому можлив≥сть сформувати центр п≥Їтизму. «а 10 рок≥в в≥н збудував школу, а п≥сл¤ смерт≥ за цю справу вз¤вс¤ ‘ранке. Ѕ≥л¤ ун≥верситету було збудовано багато р≥зних установ, серед ¤ких були: школа дл¤ б≥дних (–аdagogium 1695р.), притулок дл¤ сир≥т, де вивчали катех≥зис, латинська школа (Lateinschule), друкарн¤, аптека та б≥бл≥йна школа. “ам вчилис¤ тис¤ч≥ д≥тей, велика к≥льк≥сть з них ставала м≥с≥онерами, а на теолог≥чному факультет≥, одн≥й з найб≥льших богословських шк≥л Ќ≥меччини, вивчилос¤ б≥льше 7000 п≥Їтичних св¤щеник≥в. Ќав≥ть радикальн≥ п≥Їтисти в≥дв≥дували це м≥сто"⁴.

 ер≥вником посл≥довник≥в Ўпенера був јвгуст √ерман ‘ранке (1663-1727р.) Ќабожний студент, ¤кий спочатку навчавс¤ в  ал≥, ≥ п≥сл¤ того, ¤к поступив до ун≥верситету в Ћейпцигу (1684) зайн¤в головуюче положенн¤ в соllegium biblicum, ¤ка була створена п≥д впливом: посл≥довник≥в Ўпенера. ¬ 1687 роц≥ в≥н експериментував з переор≥Їнтац≥Їю дек≥лькох пасторських учбових заклад≥в, з того часу п≥дтримуючих реформи Ўпенера. „ерез письмов≥ рекомендац≥њ в≥н був призначений в щойно орган≥зований у 1692 роц≥ ун≥верситет в м≥ст≥ √алле. ‘ранке не був теологом у повному сенс≥ цього слова, але його теолог≥чний напр¤мок носив невиправний характер цього руху. ѕод≥бно до Ўпенера, в≥н прид≥л¤в велику увагу досв≥ду нового народженн¤ ≥ його особистий досв≥д приходу до в≥дродженн¤ дозволив йому надати б≥льшу увагу радикальним зм≥нам, ¤к≥ вказують на це... ¬≥дродженн¤ починалос¤ глибоким смутком за минyл≥ гр≥хи ≥ пока¤нн¤м. ¬≥руючий, перероджуючись, починаЇ йти в≥д царства —атани до царства Ѕожого. ¬ людин≥ починаЇтьс¤ зв≥льненн¤ в≥д гр≥ха, вважав ‘ранке, але людина потребувала запропонуванн¤ благодат≥, ¤ке буде дане в особливий момент в житт≥ в≥руючого (час благодат≥). ¬≥дчувши нове народженн¤, ‘ранке писав, використовуючи м≥стичну мову: "Ћюдина повинна йти крок за кроком в напр¤мку до —пасител¤, в≥дмовл¤ючись в≥д старого житт¤ ≥ природних бажань, ¤к≥ йдуть разом з нами до ’риста. “аке житт¤ буде повне спокус та страждань, але вони зб≥льшать в≥ру ≥ рад≥сть в Ѕоз≥"⁵. «'¤вились нововведенн¤ в пасторському навчанн≥ ≥ осв≥т≥ на вс≥х р≥вн¤х. ѕрац¤ ‘ранке з њњ м≥стичною ор≥Їнтац≥Їю ≥ екумен≥чним ставленн¤м, зайшовшим дал≥, н≥ж екумен≥зм Ўпенера, була дуже швидко розповсюджена завд¤ки активному друкуванню його програм  арлом √≥льдербрандом фон  анштейном (1667-1719р.). ѕ≥Їтисти в √алле мали багато сп≥льного з радикальними п≥Їтистами. —еред радикальних реформаторських традиц≥й так≥ об'Їднанн¤, ¤к менон≥ти, дуже рано потрапили п≥д вплив п≥Їтизму, хоча де¤к≥ члени цих громад ще використовували лютеранськ≥ молитовники та п≥дручники з настановами. ‘ранке був частково зац≥кавлений в кв≥Їтизм≥ та публ≥кац≥¤ми ћ≥гел¤ ћол≥нойса(1640-1697р.) "—п≥ритичне кер≥вництво"...

“≥, хто тримавс¤ б≥льш радикальних форм п≥Їтизму, мали тенденц≥ю до фанатизму, м≥стичн≥ форми рел≥г≥њ з'Їднувалис¤ з критикою церковних доктрин, використовуючих принципи рац≥онал≥зму, њх теолог≥¤ м≥стила в соб≥ концепц≥ю м≥лен≥ан≥зму та критицизму у доктрин≥ викупленн¤. ƒо радикальних п≥Їтист≥в належала ÷ерква Ќового ™русалиму (св≥денборг≥ани). ѕосл≥довники ≈ммануњла —в≥денборга (1688-1772р.), радикального п≥Їтиста з≥ Ўвец≥њ, заснували свою церкву у Ћондон≥ у 1787 роц≥ п≥сл¤ широких публ≥кац≥й його твор≥в - взагал≥ усього того, що в≥н пережив у процес≥ своњх бес≥д з ангелами, демонами, Ћютером, ћелангтоном та  альв≥ном. ¬ своњх творах в≥н в≥дмовивс¤ в≥д фундаментальних доктрин христи¤нськоњ в≥ри, внасл≥док чого ц¤ церква вважаЇтьс¤ культом ≥ маЇ антихристи¤нський характер...

« ус≥х покол≥нь п≥Їтист≥в √отфр≥д јрнольд Ї найб≥льш важливим надихачем дл¤ студент≥в п≥Їтист≥в, оск≥льки в≥н був зац≥кавлений у м≥стицизм≥ ≥ розповсюдженн≥ м≥стичних текст≥в, а також його широким впливом на обидв≥ церкви: церкву п≥Їтист≥в ≥ радикальну церкву п≥Їтист≥в. ћолодий вчений з ¬≥ттенбергу вибрав соб≥ академ≥чну кар'Їру. ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ ун≥верситету у званн≥ маг≥стра, в≥н знайшов роботу репетитора у ƒрезден≥ ≥ став б≥льш радикальним доповненн¤м п≥Їтичного руху. ” 1698 роц≥ став представником радикального сепаратистського п≥Їтизму ≥ прихильником боем≥ст≥в та кв≥Їтист≥в. ¬≥н впродовж свого житт¤ написав дек≥лька впливових твор≥в, серед котрих найб≥льш в≥дома "Ќепарт≥йна церква ≥ ≥стор≥¤  етцера", ¤ка м≥стила в соб≥ м≥стичн≥ композиц≥њ ≥ ≥стор≥ю м≥стичноњ теолог≥њ. ” вересн≥ 1701 року в≥н раптово одруживс¤, хоч спов≥дував цел≥бат, ≥ став пастором заснованоњ ним церкви. ƒо своЇњ смерт≥ у 1714 роц≥ в≥н продовжував п≥дтримувати ран≥шн≥ теолог≥чн≥ позиц≥њ, в ¤ких в≥н збер≥гав радикальн≥ аспекти.

« першого ж погл¤ду прац≥ јрнольда здаютьс¤ нам п≥дтримуючими та захищаючими м≥стичн≥ доктрини Ѕоема та кв≥Їтист≥в. ” своњх прац¤х јрнольд ставить наголос на м≥стику та в≥дродженн¤ чи оновленн¤. ” своњх перших п'¤ти книгах "ѕерша любов" (1696), розпов≥даючи про житт¤ перших христи¤н, јрнольд починаЇ свою дискус≥ю на осв¤ченн≥, закликаЇ читача звернути увагу на роль внутр≥шнього духовного голосу, ¤кий буде звучати у в≥руючому до його смерт≥. ÷ей голос в≥н протипоставив зовн≥шньому мертвому письму, але у властив≥й лютеранам манер≥ в≥н вказуЇ на необх≥дн≥сть використовуванн¤ зовн≥шнього слова з≥ —в. ѕисьма. Ќове народженн¤ Ї каноном христи¤нського житт¤, вин¤тково божественною надприродною д≥Їю, ¤ка зб≥льшуЇ св¤т≥сть житт¤ та оновл¤Ї подобу Ѕожу у людин≥. Ѕагато беручи у јрндта, в≥н розвив письмове вченн¤ усередин≥ потр≥йноњ антрополог≥њ. "’ристи¤нин - це т≥ло, душа ≥ дух. ƒух - це дар √оспода, його образ ≥ подоба, отриман≥ нами у в≥р≥ (justificatio). ≤ через цей дух оновлюЇтьс¤ образ ≥ подоба √оспода, ≥ душа направлена на к≥нцеву досконал≥сть в≥дродженн¤ на небесах. «а допомогою духу людина створена под≥бно ангелам та з'Їдналас¤ з Ѕогом у ’рист≥. “аким чином, людина стаЇ учасником ≥стинних природ Ѕога, одержуючи дари —в¤того ƒуха"⁶. ¬≥ра дл¤ јрнольда - це "процес, ¤кий прогресуЇ у любов≥ з час≥в нового в≥дродженн¤ до його завершенн¤, повне в≥дновленн¤ та досконалий союз. “ака любов зак≥нчуЇ цей процес т≥льки на небесах, але цього можна дос¤гнути шл¤хом екстатичного розум≥нн¤, незважаючи на те, що к≥нцевою метою Ї мир ≥ рад≥сть з'Їднанн¤ з≥ —в¤тим ƒухом..."⁷. ѕод≥бн≥ трактуванн¤ ми знаходимо у твор≥ јрнольда "“аЇмниц¤ божественноњ —оф≥њ" (1700), в ¤кому в≥н широко використовуЇ теми боемист≥в, але вона дуже уривчаста ≥ використовуЇтьс¤ дл¤: риторичних техн≥чних засоб≥в з метою закликати заблукалих людей до нового народженн¤ ≥ упор¤дкуванн¤ христи¤нського житт¤. Ѕезперечно, јрнольд казав про важливе: "м≥цний союз ус≥х в≥руючих з≥ св¤тою —оф≥Їю (ћудр≥стю), але цей союз Ї союзом в≥ри у ’риста. —оф≥¤ - це подарунок √оспода, ¤кий перебуваЇ з людьми, але не створений людиною"⁸.

“еолог≥чний зразок, под≥бний до зразка јрнольда, описаний у редакц≥њ його твору VITAE PATRUM (1700), де ¤сно читаЇтьс¤ емблематична вставка в≥дносно лютеранського огdо. ’ристи¤нське житт¤ починаЇтьс¤ з ламанн¤ серц¤, в≥ра зароджуЇтьс¤ в≥д божественно нав≥¤ноњ молитви; очищенн¤ зростаЇ з оновленн¤м, ≥ нове житт¤ Ї природним результатом божественного народженн¤. ”с≥ д≥њ та р≥ст, ¤к≥ сл≥дують п≥сл¤ в≥дродженн¤, Ї роботою Ѕога, ¬они загальноприйн¤т≥, зм≥цнюютьс¤ ≥ розцв≥тають у дус≥. ”вага јрнольда була направлена на союз кожного в≥руючого з≥ ’ристом у в≥р≥, але вона була направлена б≥льше на осв¤ченн¤, н≥ж на виправданн¤, тобто направлена на особливий союз, мир, баченн¤, назване спогл¤дальним. Ќезважаючи на демократизац≥ю у протестантизм≥, там до сих п≥р присутн≥ середньов≥чн≥ м≥стичн≥ акценти. –озд≥ленн¤ јрнольдом христи¤н на ≥стинних та фальшивих б≥льш ¤вно проступаЇ у його твор≥ "≤стор≥¤ церкви ≥ Їрес≥". ¬ "ќсновних зауваженн¤х", ¤к≥ Ї передмовою до "≤стор≥њ церкви ≥ Їрес≥", ≥ на ¤ких збудований весь тв≥р, јрнольд описуЇ по¤ву, розвиток ≥ розкв≥т Їрес≥ за перш≥ чотири стор≥чч¤ розвитку христи¤нства. –анн≥ христи¤нськ≥ л≥дери пересл≥дували т≥ вченн¤, ¤к≥ суперечили њхн≥м вченн¤м, а також вносили ¤сн≥сть у визначенн¤ тих вчень, ¤ких вони не розум≥ли... јрнольд пише: "¬они вели жорсток≥ пересл≥дуванн¤, зд≥йснюючи тим самим брутальну помилку!"⁹. ” своњй пихатост≥, ц≥ владн≥ ≥ лицем≥рн≥ кл≥рики (п≥Їтисти) прийшли до думки, що т≥, хто виступав проти њхн≥х спов≥дань; т≥, хто п≥дтримуЇ простоту ™вангел≥¤ ’риста ≥ були правдивими св≥дками ≥стини, ≥стини ’ристовоњ церкви, ≥ Ї Їретиками та в≥дступниками...

ƒл¤ јрнольда св≥дками ≥стини впродовж ≥стор≥њ Ї правдив≥ посл≥довники ’риста, спадкоЇмц≥ …ого апостол≥в, ¤к≥ переносили пересл≥дуванн¤ ≥ страждали. ¬они були захищен≥ Ѕогом у своЇму протисто¤нн≥ фарисе¤м. ” початку христи¤нськоњ ≥стор≥њ ≥стина Ѕога була безпосередньо дана "в≥дродженим", до ¤ких јрнольд зарахував ≥ м≥стик≥в. « часом св¤щенство продовжувало напол¤гати на своњх визначенн¤х, обмежених вузькими межами, будуючи њх не т≥льки на —в¤тих ѕисанн¤х, але й на символах та нейтральних ствердженн¤х, за допомогою ¤ких вс¤ ≥стина повинна бути ви¤влена, хоча робота —в. ƒуха в поновленн≥ образа Ѕога в людин≥ повинна тривати.

ѕравдив≥ св≥дки в≥дчули на соб≥ роботу божественного ≥ п≥д кер≥вництвом —в. ƒуха були спроможн≥ тлумачити Ѕ≥бл≥ю ≥ виправл¤ти теолог≥чн≥ суперечки, а також встановлювати ≥стинну церкву та св≥дчити проти встановленоњ проти них Їрес≥.

Ќаголошенн¤ јрнольда на досв≥д≥ м≥стичного союзу з ’ристом ≥ на радикальн≥й р≥зниц≥ м≥ж ≥стинними св≥дками ≥ членами встановлених теолог≥чними ортодоксами церков, м≥ж д≥тьми Ѕожими ≥ д≥тьми ¬авилона, було широко використовувано сепаратистськими п≥Їтистами. “аким чином, радикали под≥бно √енр≥ху ’орхе (1652-1729), …оганну ѕорсту (1668-1728), …оганну √енр≥ху –ейтцу (1655-1720), а також швейцарськ≥ сепаратисти в союз≥ з —амюелем  оен≥нгом (1670-1750) сприйн¤ли прац≥ јрнольда.

—еред радикальних п≥Їтист≥в, ÷ерквою п≥Їтист≥в та радикальними церквами, ¤к можна пом≥тити, тривали теолог≥чн≥ суперечки. Ќайб≥льш велик≥ розходженн¤ серед них посилило вченн¤  аунта Ќ≥коласа ÷инцендорфа (1700-1760 р.), ¤кий був п≥д сильним впливом Ўпенера та ‘ранке, ≥ його теолог≥¤ була п≥зн≥ше розвинута в≥д њхн≥х думок. Ѕенгель (1687-1752 р.) написав великий тв≥р проти нього, але це не справило враженн¤ ≥ рух поступово розвивавс¤ у ™вроп≥ та јмериц≥, незважаючи на глибоку ≥рон≥ю ≥ екумен≥чне ставленн¤...

÷инцендорф народивс¤ в 1700 роц≥ ≥ виховувавс¤ своЇю бабусею- п≥Їтисткою з 4-х рок≥в в ¬еликому ’енерсдорф≥ у ¬ерхн≥й Ћузан≥. ѕ≥сл¤ пер≥оду його навчанн¤ в √алле, в≥н продовжив своЇ навчанн¤ у √олланд≥њ ≥ ‘ранц≥њ. Ќа початку 1722 року ÷инцендорф почув про т¤жке становище богемських "Ѕрат≥в закону ’ристового" (Unitas Fratrum) або морав≥т¤н, одна з найстарших (приблизно з 1415 року) протестантських громад, ¤к≥ насл≥дували вченн¤ гусит≥в XV стол≥тт¤. « початку лютеранськоњ реформац≥њ "Ѕрати" нараховували 200 000 людей в 400 в≥дд≥ленн¤х церкви, мали св≥й власний катех≥зис ≥ г≥мни, друкарн≥, ≥ нав≥ть власних Їпископ≥в. Ћютер пер≥одично п≥дтримував з ними стосунки. јле через усп≥шн≥ д≥њ римо- католицькоњ ≥нкв≥зиц≥њ "Unitas..." була майже знищена. Ћише маленька група, "скрит≥ залишки", дотримувалас¤ принцип≥в "Unitas..." ≥ мала над≥ю на його в≥дродженн¤, ¤ке сталос¤ стол≥тт¤м п≥зн≥ше... ” XVIII стол≥тт≥ цей рух в≥дродивс¤ завд¤ки дос¤гненн¤м  р≥ст≥ана ƒавида (1691-1751 р.), колишнього католика, ¤кий прињхав з Ѕогем≥њ в 1722 роц≥ ≥ працював м≥с≥онером у морав≥т¤н до к≥нц¤ свого житт¤. “ака людина, ¤к ÷инцендорф, не могла не почути благанн¤ морав≥т¤н про допомогу. ¬≥н надав њм притулок у своЇму маЇтку Ѕертельсдорф, де морав≥т¤ни в≥дразу же почали будувати соб≥ будинки у червн≥ 1722 року, називаючи своЇ поселенн¤ ’ернхут ("ѕ≥д захистом Ѕога"). « часом рух зб≥льшувавс¤ ≥ вже у 1727 роц≥ розповсюдивс¤ по ™вроп≥ та јмериц≥. ѕ≥сл¤ 1727 року рух розроставс¤ ≥ розповсюджувавс¤ по ™вроп≥ та јмериц≥, його принципи були основан≥ б≥льше на благочест≥, н≥ж на доктринах.

ћ≥стичн≥ та п≥Їтичн≥ тенденц≥њ дуже приваблювали ÷инцендорфа, в≥н так само п≥дтримував п≥Їтичн≥ принципи "створенн¤ в середин≥ церкви маленькоњ церкви", додав правила ≥ устави, щоби керувати членами громади. ћав над≥ю зробити "”н≥тас..." великою асоц≥ац≥Їю на основ≥ експериментальноњ рел≥г≥њ практичного благочест¤...

÷инцендорф розвинув виключно суб'Їктивну високо чуттЇву теолог≥ю, котра була сконцентрована на роздумах про рани ’риста. ÷≥ роздуми спонукали до розпалюванн¤ в≥ри. ¬≥н акцентував свою увагу на серц≥ ≥ його почутт¤х чи досв≥д≥ в≥ри через ≤суса ’риста, але протисто¤в теолог≥чн≥й систем≥. ¬икупленн¤ ’ристом було основним дл¤ ÷инцендорфа. –обл¤чи наголос на лютеровському розмежуванн≥ м≥ж прихованим Ѕогом ≥ об'¤вившим —ебе, в≥н казав про ’риста, ¤к про "ќсобливого Ѕога", в ¤кому була ви¤влена ус¤ повнота божественност≥. Ѕог ¤вив —ебе через створенн¤ ≥ викупленн¤ Ѕога —ина. ¬≥ра в Ѕога приносить досв≥д любов≥ через …ого присутн≥сть у кожному, хто в≥руЇ.

як ≥ вс≥ п≥Їтисти, ÷инцендорф акцентував увагу на наверненн≥ та новому народженн≥, але в≥н був проти акцент≥в ‘ранке на жалю про гр≥хи ≥ пока¤нн≥. ƒл¤ ÷инцендорфа досв≥д переродженн¤ був рад≥сним ≥ приносив упевнен≥сть у спас≥нн≥. ¬ питанн¤х воскрес≥нн¤ в≥н також розходивс¤ з Ћютером ≥ ‘ранке. Ѕ≥льш вражаюч≥ елементи у думках ÷инцендорфа прогл¤далис¤ у питанн¤х шлюбу та його еклез≥олог≥њ. ƒл¤ нього в≥дносини м≥ж подружж¤м були б≥льш зрозум≥лими, н≥ж м≥ж ’ристом та в≥руючими, ≥ ¤к результат, в≥н широко використовував образ нареченого, коли описував ≥ ц≥, ≥ ≥нш≥ в≥дносини. —еред брат≥в морав≥т¤н ц¤ аналог≥¤ трималас¤ дуже м≥цно, ≥ зг≥дно модел≥ ÷инцендорфа, “р≥йц¤ представл¤ла собою ќтц¤, ћати ≥ —ина, ≥ мала п≥дтримку серед них б≥льше, н≥ж де ≥нде у протестантському св≥т≥. “од≥, ¤к радикальн≥ п≥Їтисти заперечували шлюб взагал≥, приймаючи цел≥бат чи так зван≥ духовн≥ шлюби, морав≥т¤ни ≥ ÷инцендорф звеличували шлюб ≥ присутн≥сть у ньому сексу. Ћюбов м≥ж чолов≥ком ≥ дружиною розум≥лась ¤к любов м≥ж ќтцем, ћат≥р'ю (—в¤тим ƒухом) та —ином. –озповсюджуючи концепц≥ю Ўпенера про п≥Їтичн≥ конвент≥кли, в≥н в≥рував, що р≥зноман≥тн≥ конфес≥њ були божественно встановленими школами дл¤ настанови в≥руючих до в≥ри.

ѕодорожуючи по «ах≥дн≥й ™вроп≥, ÷инцендорф встановив контакти з багатьма реформованими п≥Їтистами ≥ опинивс¤ п≥д впливом: ≥дењ з≥брати в≥руючих у —пасител¤ в Їдине ц≥ле. ÷е була тема ун≥атськоњ церкви та екумен≥чного руху. “ому, коли в≥н визнав рел≥г≥йн≥ ≥дењ кожноњ групи р≥внод≥ючими, його погл¤ди вже були ун≥атськими. ÷инцендорф не погоджувавс¤ з —имволами в≥ри, бо вважав њх "р≥зноман≥тними видами вченн¤". Ѕули скомб≥нован≥ р≥зн≥ ≥дењ, а југсбурзьке в≥роспов≥данн¤ було визнано екумен≥чним символом в≥ри б≥бл≥йного христи¤нства, ¤к конфес≥ональний стандарт т≥льки дл¤ того, щоб задовольнити лютеран, ¤к≥ були у кер≥вництв≥. ” 1734 роц≥ в≥н став "лютеранським" пастором, хоча був п≥Їтистом, а не лютеранином. ÷инцендорф не бажав створювати н≥¤ких рел≥г≥йних орган≥в, але група в ’ернхут≥ стала окремим формуванн¤м з≥ своЇю оф≥ц≥йною назвою "Unitas Fratrum" ≥ у 1735 був заснований Їпископат, очолюваний ƒавидом Ќ≥тшманом. ÷инцендорф став другим Їпископом ≥ п≥д його кер≥вництвом церква "ћорав≥т¤нськ≥ брати" була визнана у Ќ≥меччин≥ ≥ јнгл≥њ ≥ з'Їдналас¤ з лютеранською церквою. “аким чином, об'Їднанн¤ лютеран, реформатор≥в та морав≥т¤н спричинило створенн¤ всередин≥ лютеранськоњ церкви ун≥атськоњ церкви. «а допомогою морав≥т¤нськоњ м≥с≥йноњ л≥тератури почавс¤ п≥Їтичний вплив на методист≥в (протестантський рух, ¤кий вийшов з пуританства)...

«асновником методизму Ї ƒжон ¬еслей (1703-1791), один з найб≥льших англ≥йських рел≥г≥йних л≥дер≥в ≥ пропов≥дник≥в. ¬≥н та його брат „арльз (1707-1788) внесли рел≥г≥йну пристрасть у серц¤ рел≥г≥йно мертвоњ нац≥њ. јн≥ Ћютер, ан≥  альв≥н, чи ще ¤кийсь протестантський л≥дер не мали такого широкого та глибокого впливу на людей, ¤к ƒжон ¬еслей. ÷ей факт видатний тим, що ¬еслей не був теологом, ¤к Ћютер чи  альв≥н. ¬еслей був радником засмучених душ ≥ шукав в≥дпов≥дь на основне питанн¤ людства: "ўо ¤ повинен зробити, щоби спастис¤?" ÷е також було турботою ≥ Ћютера, ¤кий знайшов в≥дпов≥дь на питанн¤ засмученоњ душ≥ у б≥бл≥йних доктринах виправданн¤ благодаттю через в≥ру. ÷е було також турботою  альв≥на, ¤кий направив своњ пошуки душ≥ до суверенного Ѕога. ¬еслей направив своњ пошуки до свого власного досв≥ду христи¤нськоњ досконалост≥. ќсновною р≥зницею м≥ж Ћютером,  альв≥ном та ¬еслеЇм було: у лютеранств≥ христи¤нин показаний, ¤к оправданий гр≥шник; у кальв≥н≥зм≥ - ¤к слухн¤ний слуга; у методизм≥ - ¤к досконала людина, що ≥ Ї кульм≥нац≥Їю теолог≥њ ¬есле¤.

ѕерш≥ кроки в напр¤мку огл¤ду природи та значенн¤ христи¤нськоњ досконалост≥ ¬еслей зробив завд¤ки суворому навчанню своЇњ високо обдарованоњ матер≥, дочки св¤щеника-теолога ≥ авторки трактату про передвизначенн¤. ѓњ в≥дом≥ сини були упевнен≥ в тому, що житт¤ по правилам Ї Їдиним шл¤хом самовдосконаленн¤ ≥ в к≥нц≥ к≥нц≥в повноњ досконалост≥.

“ри автори вплинули на теолог≥чний рух ¬есле¤ в напр¤мку христи¤нськоњ досконалост≥. "—в¤те житт¤ ≥ св¤т≥ д≥њ" ƒжерем≥ “ейлора глибоко схвилювали ¬есле¤. ¬≥н в≥дчував, що не готовий до смерт≥, оск≥льки йому не вистачаЇ св¤тост≥, без ¤коњ в≥н не може бачити Ѕога. —ередньов≥чна Imitatio Christi дуже глибоко вплинула на нього головним чином дисципл≥ною та правилами св¤того житт¤ автора. ћожливо, найб≥льший вплив на теолог≥чний рух ¬есле¤ мав тв≥р ¬≥ль¤ма Ћоу "’ристи¤нська досконал≥сть". ÷¤ книга фактично допомогла ¬еслею сформувати свою теолог≥чну ≥дею, ¤ка п≥зн≥ше стала дом≥нуючою статтею його в≥ри.

” 1729 роц≥ ƒжон ¬еслей та к≥лька ≥нших студент≥в ќксфорда починають регул¤рно зустр≥чатис¤ дл¤ систематичних вправ в таких христи¤нських достоњнствах, ¤к можлив≥сть дос¤гненн¤ досконалост≥ та св¤тост≥, ¤к≥ вони вважали обов'¤зковими дл¤ спас≥нн¤. ” своњх подорожах до јмерики в≥н познайомивс¤ з морав≥т¤нами, ¤к≥ переконали його, що всупереч його досв≥ду, св¤т≥сть та досконал≥сть можлив≥. ¬еслей мешкав ш≥сть м≥с¤ц≥в у морав≥т¤нському селищ≥ у ’ернхут≥, але спостер≥гаючи за морав≥т¤нами, ¤к≥ здавалис¤ йому в≥льними в≥д ус≥х законних обмежень, в≥н в≥дчував, що це суперечить його внутр≥шн≥м принципам. ¬еслей вважав, що т≥льки 24 травн¤ 1738 року на вулиц≥ ќлдерсгейт в≥н отримав бажану впевнен≥сть у спас≥нн≥. ћетодисти вважають цю дату початком ≥снуванн¤ своЇњ церкви. ¬еслей: описував це так:

"¬вечер≥ ¤ без бажанн¤ п≥шов на збори по вулиц≥ ќлдерсгейт, де хтось читав передмову Ћютера до "ѕослань до римл¤н". ≤ коли описували зм≥ни, ¤к≥ √осподь робить в серц¤х через в≥ру у ’риста, ¤ в≥дчув, що моЇ серце дивно потепл≥ло. я в≥дчув свою в≥ру у ’риста, Їдиного ’риста, в≥ру у спас≥нн¤, в≥ру в те, що ¬≥н забрав моњ гр≥хи ≥ спас мене в≥д закону гр≥ха та смерт≥. ћир ≥ перемога над гр≥хом Ї необх≥дними у в≥р≥ в наше спас≥нн¤ ≥ це Ї транспортом радост≥, особливо дл¤ тих, хто глибоко страждав.

ѕ≥сл¤ свого поверненн¤ додому ¤: почав боротис¤ з≥ своњми спокусами, але вони поверталис¤ знову ≥ знову. ≤ тут ¤ зрозум≥в головну р≥зницю м≥ж цими ≥ ран≥шн≥ми своњми думками. я старавс¤ боротис¤ вс≥ма своњми силами п≥д кер≥вництвом «акону, так ¤к п≥д благодаттю, але тод≥ ¤ ≥нод≥ перемагав, а тепер ¤ перемагаю завжди"¹⁰.

” св≥тл≥ основних теолог≥чних принцип≥в здаЇтьс¤, що ¬еслей вважав ќлдергейтський досв≥д моментом, коли пр¤мо на душ≥ написано св≥доцтво ƒуха, щоби пот≥м людина була впевнена у необх≥дност≥ в≥ри ≥ сили, щоби вести св¤те житт¤. ÷¤ впевнен≥сть не означаЇ, що ¬еслей говорив, що в≥н в≥льний в≥д гр≥ха. ¬≥н н≥коли не за¤вл¤в, що в≥н Ї досконалим.  раще всього описати досв≥д ¬есле¤, ¤к глибоку емоц≥ональну впевнен≥сть, що ’ристос Ї його —пасителем. ÷е привело ¬есле¤ до твердого переконанн¤, що в≥н б≥льше не Ї прихильником гр≥ха, ≥ отже Ї спроможним зв≥льнити себе самого в≥д гн≥ву Ѕожого шл¤хом св¤того житт¤ у служ≥нн≥ ’ристовому. ќсновою досв≥ду ¬есле¤ та його теолог≥њ було суб'Їктивне переконанн¤, що в≥н зараз переповнений пост≥йного та ≥нтенсивною ’ристовою любов'ю. ќтже досв≥д ¬есле¤ краще назвати б≥льш "м≥стичним", н≥ж "Ївангельським" переродженн¤м. ≤ншими словами, ¬еслей добивс¤ вищого ≥ б≥льшого стану рел≥г≥йного благочест¤... ќдн≥Їю з в≥др≥зн¤ючих характеристик методизму Ї суб'Їктив≥зм. ѕ≥сл¤ свого рел≥г≥йного досв≥ду ¬еслей почав регул¤рно застосовувати "значенн¤ благодат≥". јле до цього в≥н додав молитву та дисципл≥ну. ¬ лютеранськ≥й теолог≥њ впевнен≥сть базуЇтьс¤ на об'Їктивному характер≥ значенн¤ благодат≥ подал≥ в≥д ус≥л¤ких персональних та суб'Їктивних почутт≥в. јле ¬еслей залишив без зм≥н впевнен≥сть у своЇму власному ≥нтенсивному рел≥г≥йному досв≥д≥ б≥льше, н≥ж на об'Їктивних об≥ц¤нках √осподн≥х.

–ел≥г≥йний досв≥д ¬есле¤ був ≥ндив≥дуальним, в≥н вважав, що кожна людина повинна особисто пережити св≥й досв≥д втеч≥ в≥д гн≥ву √оспода ≥ сама повинна шукати свою св¤т≥сть. ¬еслей шукав св¤тост≥ не в самотност≥, а в сусп≥льств≥, в соц≥альн≥й д≥¤льност≥, закликаючи ≥нших вз¤ти участь в його рел≥г≥йному досв≥д≥. Ѕув висв¤чений на св¤щеника у јнгл≥канськ≥й церкв≥, але св¤щеники сумн≥валис¤ у його методах ≥ не дов≥р¤ли його теолог≥њ. ¬еслей та його посл≥довники вдалис¤ до ≥нших засоб≥в, щоби налагодити зв'¤зок з великою к≥льк≥стю людей. ÷е було пропов≥дуванн¤ на в≥дкритих м≥сц¤х, наметах. ¬осени 1730 року група з дес¤ти людей, ¤к≥ брали активну участь у рел≥г≥йному досв≥д≥ ¬есле¤, були з≥бран≥ ним у "ќб'Їднане сусп≥льство".  оли рух ¬есле¤ розповсюдивс¤, в≥н зрозум≥в, що з≥бранн¤ новонавернених не може дов≥р¤ти своњ духовн≥ турботи звичайному пастору. ≤ тод≥ в≥н заснував нову систему клас≥в под≥бно морав≥т¤нськ≥й хоров≥й систем≥ . ƒес¤ть або дванадц¤теро людей були в≥ддан≥ п≥д кер≥вництво л≥деру класу, обов'¤зком котрого був розгл¤д духовного росту член≥в класу. ÷≥ класи об'Їднувалис¤ у д≥льниц≥ п≥д кер≥вництвом мирського пропов≥дника. ÷е було початком ц≥лоњ мереж≥ таких клас≥в, що призвело до заснуванн¤ методичноњ церкви у јмериц≥. ¬еслей був впевнений, що мирськ≥ пропов≥дники не зовс≥м квал≥ф≥кован≥ до роботи з громадами, тому в≥н запровадив перењзди пропов≥дник≥в з м≥сц¤ на м≥сце з метою пропов≥дуванн¤. ” 1744 роц≥ ¬еслей скликав першу щор≥чну конференц≥ю п≥д гаслом: "—в≥т - це моЇ поле".

ƒвадц¤ть п'¤ть статей рел≥г≥њ, основан≥ на тридц¤ти дев'¤ти статт¤х та  низ≥ сп≥льноњ молитви встановленоњ церкви, були п≥дготован≥ ¬еслеЇм у 1784 роц≥ дл¤ американських методист≥в. јрм≥н≥ан≥зм ¬есле¤ став б≥льше зрозум≥лим у цих статт¤х, особливо про головний гр≥х, в≥льне бажанн¤, благодать. ¬ ≥нших пунктах двадц¤ти п'¤ти статей все дуже близько до англ≥канськоњ теолог≥њ.

ѕропов≥д≥ ¬есле¤ та «ам≥тки до Ќового «апов≥ту фактично стали доктринальним стандартом. " нига дисципл≥ни" м≥стить в соб≥ етичн≥ ≥ практичн≥ правила житт¤, ¤к≥ потр≥бн≥ дл¤ членства у методичн≥й церкв≥. ћожна сказати, що у методичн≥й церкв≥ правила та дисципл≥на дом≥нують над доктринами. Ќе можна сказати, що ¬еслей не ц≥кавивс¤ доктринами. ѕро це ¤сно св≥дчать њхн≥ г≥мни. јле ƒжон ¬еслей б≥льше ц≥кавивс¤ д≥лами, н≥ж символами. ћи повинн≥ запам'¤тати, що реформац≥¤ ¬есле¤ не була реформац≥Їю доктрин, а реформац≥Їю житт¤. ÷е по¤снюЇ, чому дисципл≥на грала таку роль у ≥стор≥њ методизму. ¬еслей не дуже був охочий до теолог≥чних суперечок, ¤к≥ акцентували доктрини. ” "’арактер≥ методиста" в≥н зазначаЇ: "я не буду сперечатис¤ з вами про своњ точки зору. “≥льки зрозум≥й, що твоЇ серце направлене до Ѕога, що ти знаЇш ≥ любиш √оспода нашого ≤суса ’риста, що ти любиш свого ближнього ≥ робиш так, ¤к робить тв≥й ¬олодар, б≥льшого ¤ не бажаю. я втомивс¤ в≥д р≥зних погл¤д≥в, слуханн¤ њх. ћо¤ душа ненавидить цю пусту њжу. ƒайте мен≥ Їдину ≥ реальну рел≥г≥ю; дайте мен≥ пок≥рну ≥ лаг≥дну любов до Ѕога ≥ людини; людину, повну милосерд¤ ≥ добрих плод≥в, без пристраст≥ ≥ лицем≥рства. ƒозвольте моњй душ≥ бути з тими христи¤нами, ¤к≥ згодн≥ з≥ мною"¹¹. ¬еслей та його посл≥довники в≥рили, що ген≥й методизму Ї спроможним зробити догму ц≥лком залежною в≥д житт¤, ≥ що ѕисанн¤, розум (з≥браний досв≥д дорослого христи¤нина) та вченн¤ античноњ церкви Ї трьома джерелами христи¤нськоњ доктрини. ” пункт≥ "розум" ¬еслей дуже близько п≥д≥бравс¤ до квакерського "внутр≥шнього св≥тла". ÷е не дивно, що посл≥довники ¬есле¤ серед п'¤тидес¤тник≥в дуже часто робл¤ть св≥й рел≥г≥йний досв≥д к≥нцевою рел≥г≥йною владою, в той час, коли посл≥довники ¬есле¤ у колах л≥беральних теолог≥в вважають контролюЇмий рел≥г≥йний досв≥д Їдиним джерелом рел≥г≥йноњ ≥стини.

ћатер≥альним принципом теолог≥њ ¬есле¤ Ї досконала людина. ’ристи¤нська досконал≥сть Ї серцем ≥ центром методизму. ÷е те, чим ¬еслей в≥др≥зн¤вс¤ в≥д лютеран ≥ кальв≥н≥ст≥в. “од≥, ¤к лютеранство зв'¤зане з оправданим гр≥шником, кальв≥н≥зм з≥ слухн¤ним слугою, то методизм зв'¤заний з христи¤нською досконал≥стю. —ерце теолог≥њ ¬есле¤ можна показати чотирма словами: ун≥версальний, в≥льний, повний ≥ впевнений у спас≥нн≥...

” лютеранськ≥й теолог≥њ гр≥шник направлений до об'Їктивних ≥ певних об≥ц¤нок Ѕожих, ¤к≥ Ї Їдиною основою впевненост≥. ¬еслей базував впевнен≥сть спас≥нн¤ на внутр≥шньому св≥дченн≥ духа, точн≥ше двох св≥дчень: —в¤того ƒуха, котрий Ї об'Їктивним ≥ приходить перший, ≥ людського духу, ¤кий Ї пр¤мим результатом св≥дчень —в¤того ƒуха, ¤кий працюЇ через —лово ≥ “ањнства... ѕ≥д впливом п≥Їтичноњ теолог≥њ ¬еслей та його посл≥довники помил¤лис¤, приймаючи драматичне емоц≥йне ка¤тт¤, елементи "в≥дродженн¤" та ≥нш≥ зовн≥ш≥ ознаки, ¤к докази ≥ обов'¤зков≥ складов≥ ≥стинноњ в≥ри та спас≥нн¤...

¬ ”крањн≥ п≥Їтизм виконав особливу роль на рел≥г≥йно- ф≥лософському та культурному р≥вн¤х. Ќа першому в≥н став одним ≥з чинник≥в просв≥тницьких тенденц≥й, нових культурних процес≥в, а згодом - розвитку ≥дей м≥стицизму та Ѕогошуканн¤. Ќа другому п≥дготував грунт штундизму й усьому п≥зньому протестантизму.

«начна роль у проникненн≥ п≥Їтизму в ”крањну належить н≥мецькому м≥сту √алле, де працював јвгуст ‘ранке та його посл≥довники. …ого культурно-осв≥тн≥й центр "—ир≥тський д≥м" мав своЇ в≥дд≥ленн¤ слов'¤нських справ, з ¤ким пов'¤зан≥ стор≥нки житт¤ ≥ творчост≥ багатьох видатних украњнських мислител≥в XVIII стор≥чч¤. ≤де¤ми п≥Їтизму захоплювалис¤ так≥ в≥дом≥ украњнц≥, ¤к ‘еофан ѕрокопович, —емен “одоровський, √ригор≥й —коворода, ћихайло √рушевський та ≥нш≥...

ѕаралельно з розвитком ≥дей јвгуста ‘ранке поширюЇтьс¤ розвиток ≥дей якова Ўпенера. ¬≥н закликав в≥дходити в≥д оф≥ц≥йного лютеранства ≥ орган≥зовувати гуртки "св¤тих", "благочестивих христи¤н". «годом ц≥ гуртки набули масового характеру, отримавши назву братств штундер (в≥д н≥м. - урок, година). ÷е були п≥Їтичн≥ групи, члени ¤ких щодн¤ у певну годину збиралис¤ поза церквою дл¤ колективного читанн¤ Ѕ≥бл≥њ.

¬ ”крањну п≥Їтизм потрапив спочатку у њх ф≥лософсько- просв≥тницькому вар≥ант≥, а пот≥м почавс¤ розвиток штундизму, ¤кий виходить з православ'¤, зароджуЇтьс¤ п≥д впливом рел≥г≥йного рац≥онал≥зму ≥ поступово переходить у протестантизм.

” XVII ст. центром п≥Їтизму на ”крањн≥ стала  иЇво-ћогил¤нська академ≥¤. ƒе¤к≥ учн≥ ц≥Їњ академ≥њ њздили на навчанн¤ у √алле до центру "—ир≥тський д≥м". Ќа ”крањн≥ почали перекладати твори в≥домих п≥Їтист≥в. ƒо 1743 року де¤к≥ переклади јрндта та ≥нших можна було придбати у книгарн≥  иЇвсько-ѕечерськоњ лаври. ¬плив п≥Їтичноњ л≥тератури на православну думку засв≥дчуЇ той факт, що 1743 року —в¤щенний —инод скликав спец≥альне зас≥данн¤ дл¤ њњ заборони.

ўодо штундизму, то в≥н близький за походженн¤м не рел≥г≥йним рухам н≥мецьких колон≥ст≥в, а духоборству ≥ молоканству. як ≥ будь-¤кий рух на початку розвитку, духовне христи¤нство спов≥дувало соц≥альний радикал≥зм ≥ прагнуло будувати житт¤ на ≥деалах загального братерства, ≤деальну форму земного ≥снуванн¤ воно вбачало в комунах. ” центр≥ вченн¤ духобор≥в, тобто борц≥в за ƒух, знаходилас¤ концепц≥¤ людини ¤к храму Ѕожого. «а нею, людина може стати св¤тою, такою, що м≥ститиме у соб≥ Ѕога, њњ внутр≥шн≥й св≥т - божественний, тому самоц≥нний; њњ розум осв¤чений неземною мудр≥стю, тому здатний до п≥знанн¤ вищоњ ≥стини. ÷им стверджувавс¤ гуман≥стичний ≥деал людини, поданий, ¤к ≥ в ранньоЇретичних теч≥¤х, у рел≥г≥йн≥й оболонц≥. Ћюдина-храм, тобто духовна людина, не потребуЇ жодного т≥лесного храму ≥ всього, зв'¤заного з ним, - атрибутики, обр¤довост≥, зовн≥шн≥х авторитет≥в. Ќав≥ть Ѕ≥бл≥¤, ¤ка Ї —ловом Ѕожим, також вимагаЇ не буквального, а духовного прочитанн¤, спр¤мованого на розкритт¤ прихованого в н≥й зм≥сту. ƒухоборц≥ створили ∆иву книгу, в склад ¤коњ входили псалми, молитви, в≥рш≥, ориг≥нально перетлумачен≥ Ївангельськ≥ сюжети, казки. ¬они не мали Їдиного загального символу в≥ри. ƒухоборц≥ заперечували “р≥йцю. ¬они в≥дмовл¤ли —в¤тому ƒуху у божественн≥й ≥постас≥, а самого Ѕога тлумачили пантењстично - ¤к активну, всеутворюючу стих≥ю, котра проникаЇ в людину, робл¤чи њњ св¤тою...

« початку XIX ст. на територ≥њ ”крањни з'¤вилос¤ молоканство, ¤ке поступово в≥дмовилос¤ в≥д м≥стичних ≥дей, ви¤вило б≥льший пот¤г до протестантизму. ћолокани повернули абсолютний авторитет Ѕ≥бл≥њ ≥ прийн¤ли обр¤дник, ¤кий викладав основн≥ правила в≥ри та житт¤. ÷е вже набуваЇ певноњ рел≥г≥йноњ структури, де ф≥ксуютьс¤ елементи церковноњ влади...

ƒл¤ розум≥нн¤ джерел штундистського руху дуже ц≥каво знати про теч≥ю ново≥зра≥льт¤н, або Ќового ≤зрањлю, ¤ка дуже близька до духоборства. ѕрихильники ц≥Їњ теч≥њ вважали себе духовно обраним народом, або народом ≤зрањлю, об'Їднаного б≥л¤ вожд¤ - живого ’риста, посаду котрого передавали у спадок. ¬они становили Ѕоже царство на земл≥. ” ставленн≥ до Ѕ≥бл≥њ в≥дкидали буквал≥зм, п≥дкреслюючи творч≥ можливост≥ людини, њњ здатн≥сть на ос¤гненн¤ ≥стини, власне переосмисленн¤ засад —в¤того ѕисьма.

ћожна сказати, що ц≥ теч≥њ спри¤ли розвитков≥ украњнського штундизму, безпосередньо пов'¤заним з п≥Їтизмом. "Ўтундизм - це результат зм≥н, ¤к≥ сталис¤ в лютеранських, кальв≥н≥стських та менон≥тських громадах п≥д впливом п≥Їтизму"¹². ¬ менон≥тських колон≥¤х хвил¤ п≥Їтичного пробудженн¤ спричинила по¤ву у XIX ст. сектантських груп, ¤к≥ почали називати себе братствами штундер. ¬они оголосили недосконал≥сть форм рел≥г≥йного побуту ≥ культу та моральну з≥псут≥сть в≥руючих, отже - необх≥дн≥сть самоочищенн¤ ≥ в≥докремленн¤ в≥д гр≥ховного св≥ту. ¬они починають вести аскетичне житт¤: в≥дмовл¤ютьс¤ в≥д усього того, що на њх думку, в≥ддал¤Ї в≥д Ѕога - св≥тських розваг, ситноњ њж≥, модного од¤гу, сп≥лкуванн¤ з "неспасенними", котр≥ живуть не по "духу", а по "плот≥". ƒ≥Ївим засобом цього перетворенн¤ стала пропов≥дь духовного ка¤тт¤ та готовност≥ до другого приходу √оспода. ¬продовж 60 рок≥в у багатьох менон≥тських колон≥¤х пророкували близький к≥нець св≥ту (есхатолог≥ю) ≥ побудову тис¤чол≥тнього царства дл¤ обраних (х≥л≥азм).

¬ченн¤ штундист≥в виступало не розгорнутою теолог≥чною системою, а ¤к етичне переосмисленн¤ загальнохристи¤нських ≥дей. Ќа думку багатьох новов≥р≥в, "Ѕог - не караючий ≥ гр≥зний судд¤, а милостивий покровитель ус≥х —воњх д≥тей. Ѕог Ї любов, а …ого д≥ти т≥, хто п≥знав цю любов ≥ в≥дродивс¤.  ожен, кому в≥дкрилас¤ ≥стина, став св¤тим ≥ спасенним, прикладом дл¤ ≥нших в≥руючих - гр≥шник≥в, "занурених у темр¤ву". Ўл¤х до ≥стини вказуЇ Ѕ≥бл≥¤, а хто опануЇ —в¤те ѕисьмо, зможе знайти шл¤х до Ѕога"¹³. √оловне св≥дченн¤ переродженн¤ людини - це зовн≥шнЇ св≥дченн¤. ¬она повинна в≥дмовитись в≥д усього, що не сприймаЇ Ѕог - ледарства ≥ формальност≥, показноњ в≥ри, розпусти ≥ злосл≥в'¤, пи¤цтва ≥ крад≥жок, неповаги до ≥нших людей ≥ марного витрачанн¤ часу. —воЇ житт¤ спасенний присв¤чуЇ сумл≥нн≥й прац≥ та осв≥т≥, допомоз≥ ближньому та п≥клуванню про здоров'¤. Ўтундисти проголошували близький прих≥д ’риста, к≥нець св≥ту. Ўтундисти в≥дмовились в≥д церкви ≥ св¤щеник≥в, рел≥г≥йноњ атрибутики ≥ православного культу. ћолитовн≥ з≥бранн¤ вони проводили у домах Їдинов≥рц≥в. Ќа з≥бранн¤х вони читали уривки з≥ —в¤того ѕисьма, обговорювали њх стосовно буденних проблем повс¤кденного житт¤, сп≥вали духовн≥ п≥сн≥, молилис¤. ћолитви не мали ч≥тко окресленоњ тематики, були ≥мпров≥зованими. ѕраво на тлумаченн¤ Ѕ≥бл≥њ та веденн¤ збор≥в мав т≥льки чолов≥к.  ≥льк≥сть св¤т була зведена до м≥н≥муму - –≥здва та ѕасхи. “лумаченн¤ Ѕ≥бл≥њ мало не буквальний, а алегоричний характер... ƒехто бачив у штундизм≥ початок рел≥г≥йного процесу, що зможе зм≥нити, оновити духовну ситуац≥ю у сусп≥льств≥. ’оча з досв≥ду ≥стор≥њ та теолог≥чних досл≥джень можна зробити висновок - де з'¤вл¤Їтьс¤ вплив п≥Їтичноњ теолог≥њ там в≥дразу про¤вл¤Їтьс¤ ≥ п≥Їтичне зло...

“hе —оmplete “≥motheus Verinus Ї одним з найб≥льш в≥домих анал≥з≥в п≥Їтичного руху в н≥мецьк≥й лютеранськ≥й церкв≥, де Ћьошер (лютеранський ортодокс XVII ст.) анал≥зуЇ особлив≥ характеристики п≥Їтичного зла, ¤к≥ про¤вл¤ютьс¤ ≥ в наш час.

≤. ѕочнемо з п≥Їтичного ≥ндиферентизму (п≥Їтичноњ байдужост≥). Ћьошер вказуЇ, що "п≥Їтичне марнотратство духовних сил на сувор≥сть та св¤т≥сть житт¤ робить всю рел≥г≥ю, в особливост≥ доктрину спас≥нн¤, незначною ≥ не≥стотною"¹⁴. ѕ≥Їтисти вважають, що чиста доктрина ≥ систематична ≥стина не обов'¤зков≥, бо чиста доктрина не належить до праведного, богоугодного духовного житт¤. ¬они в≥рили, що доброчесн≥ погани були також св¤т≥, нав≥ть коли залишалис¤ поганами, ≥ що ’ристос ≥ царство благодат≥ схован≥ в них. “аким чином, √отфр≥д јрнольд зробив з поган ≥ Їретик≥в, нав≥ть з атењст≥в св¤тих ≥ спасенних людей. ƒр. ѕол јнтон писав: "Ѕагато поганських ф≥лософ≥в були дуже далеко в≥д царства Ѕожого, але вони дос¤гли ≥стини спас≥нн¤ за допомогою б≥льш д≥Ївоњ благодат≥ Ѕожоњ"¹⁵.

—атана намагаЇтьс¤ зробити ви¤влену Ѕожественну ≥стину незначною, ≥ в к≥нц≥ к≥нц≥в бажаЇ скинути њњ за допомогою введенн¤ певних доктрин ≥ практики в Ївангельськ≥й церкв≥. ≤ндиферентизмом називаЇтьс¤ введенн¤ доктрин ≥ практики, ¤к≥ робл¤ть ≥стину Ѕожу незначною, а також розповсюдженн¤ ≥ ствердженн¤ цього. ќтже, разом з Ћьошером, ми можемо зазначити дек≥лька основних момент≥в, ¤к≥ визначають п≥Їтичний ≥ндиферентизм. ѕ≥Їтисти вважають, що систематична ≥стина ≥ чиста доктрина Ї неважливими, бо вони не належать до праведного житт¤, що жодна помилка не може нанести шкоди духовному спас≥нню. ƒоброчесн≥ Їретики також були св¤тими, нав≥ть ¤кщо залишалис¤ Їретиками, бо нав≥ть вс≥, хто заперечуЇ —в. “р≥йцю, божественн≥сть ≥ викупленн¤ ’риста, можуть бути благочестивими ≥ спастис¤; ’ристос ≥ царство Ѕоже схован≥ в них. ѕ≥Їтисти приймають ус≥ конфес≥њ, ¤к ≥стинно в≥рн≥, нав≥ть т≥, ¤к≥ зд≥йснюють фундаментальн≥ помилки, ¤к≥ протир≥чать Ївангельськ≥й ≥стин≥, ≥ взагал≥ не обов'¤зково мати зовн≥шню рел≥г≥ю. ¬важаЇтьс¤, що —в¤те ѕисьмо, а також те, про що ¬оно вчить, Ї мертвим письмом ≥ пустою оболонкою.

II. Ѕайдуж≥сть до засоб≥в благодат≥. ѕ≥Їтисти стверджують та навчають, що Ѕожественна ≥стина в нас, люд¤х, походить в≥д благочест¤, ≥ що в неблагочестивих люд¤х немаЇ ≥стинноњ доктрини ’риста. «а њх думкою, вс≥ засоби благодат≥ фактично Ї церемон≥¤ми ≥ знаками, ≥ що правдиве наверненн¤ ≥ удосконаленн¤ стаЇтьс¤ не через написане ≥ пропов≥дане —лово, а даЇтьс¤ згори... ¬насл≥док цього б≥льш≥сть екстремальних п≥Їтист≥в стали заперечувати використанн¤ засоб≥в благодат≥ взагал≥, "оск≥льки вони н≥чого не можуть зробити в духовних аспектах, але все зд≥йснюЇ лише Ѕог —в¤тим ƒухом, вони не будуть ан≥ читати, ан≥ слухати —лово, ан≥ брати участь у “ањнствах, але будуть чекати, коли Ѕог, без ус¤ких засоб≥в (благодат≥), пом≥стить в них дари з небес, так, що вони во≥стину в≥дчують у соб≥ (щось) ≥ зрозум≥ють, що Ѕог навернув њх" ("‘ормула —огласи¤", ƒет. »зл., ѕ;46).„ерез це Ћютер особливо наголошуЇ: "Ѕог не даЇ внутр≥шнЇ ≥накше, ¤к за допомогою (через) зовн≥шнього. ¬≥н не посилаЇ —в¤того ƒуха окремо в≥д —лова"³⁶. ≤ тому жахливими помилками њх вченн¤ Ї те, що вони надають засобам благодат≥ ≥ншу силу, н≥ж та, ¤ка виражена через благочест¤, ≥ ¤ка походить через благочест¤.  оли вони вважають засоби благодат≥ б≥льш природними речами, де не присутн¤ побожн≥сть. ѓх помилка пол¤гаЇ в тому, що вони в≥р¤ть, що њх правдиве розум≥нн¤ ѕисанн¤ не Ї Ѕожим словом у серц≥ неблагочестивоњ людини, ≥ що правдивий буквальний сенс не маЇ сили у н≥й. “им самим вони позбавл¤ють ≥стинноњ та д≥йсно присутньоњ внутр≥шньоњ сили —лова Ѕожого, що приводить до повноњ втрати використанн¤ зовн≥шн≥х засоб≥в благодат≥ радикальними п≥Їтистами та заклик≥в до ≥нших чинити так само. ѕ≥Їтисти протиставл¤ть зовн≥шн≥ засоби благодат≥ в богослуж≥нн¤х внутр≥шн≥м речам, що приводить до знец≥нюванн¤ зовн≥шн≥х засоб≥в благодат≥. Ћьошер пише: вони "критикують стар≥ доктрини лютеранськоњ церкви про засоби благодат≥, ¤к поклон≥нн¤ засобам (огgапо1аtгу), ≥ поклон≥нн¤ л≥тер≥ (gгаmmato1аtrу). “акож вони за¤вл¤ють, що внасл≥док переваги збоченого житт¤, п≥д час цього житт¤ в нас немаЇ ан≥ —лова, ан≥ ’рищенн¤, ан≥ √осподнього ѕричаст¤, ≥ ц≥ реч≥ не зд≥йснюють того, що об≥ц¤Їтьс¤: через них"¹⁶.

«≥ сказаного перед цим ми бачимо, ¤к п≥Їтисти ставл¤тьс¤ до “ањнств. —в¤т≥ “ањнства дан≥ нам ¤к дорогоц≥нн≥ засоби благодат≥. ¬≥дпов≥дно, вони належать до другоњ характеристики п≥Їтичного зла, коли п≥д приводом пошуку благочест¤ роль “ањнств зменшена (зневажаЇтьс¤) в доктринах ≥ практикуЇтьс¤ набагато менше, н≥ж повинно бути. Ћьошер виводить дек≥лька основних пункт≥в про нехтуванн¤ п≥Їтистами засоб≥в благодат≥. ¬важаЇтьс¤, що будь-хто може приЇднатис¤ до Ѕога ≥ бути спасенним без засоб≥в благодат≥, а особливо без пропов≥дуванн¤ —лова, ¤ке серед п≥Їтист≥в вважаЇтьс¤ темним. √отфр≥д јрнольд каже: "ѕравдив≥ христи¤ни не потребують допомоги зовн≥шн≥х засоб≥в благодат≥, вони не потребують √осподнього ѕричаст¤; перш≥ христи¤ни так само ставилис¤ до зовн≥шн≥х знак≥в ≥ не затримувалис¤ на них"¹⁷. ѕ≥Їтисти також вважають, що живе поклон≥нн¤ Ѕогу чи ≥стинне благочест¤ Ї Їдиним засобом благодат≥; ц¤ доктрина знищуЇ вс≥ ≥снуюч≥ засоби спас≥нн¤. Ўпенер пише: "«асоби в≥ри, за допомогою ¤ких ми приходимо до в≥ри, збережен≥ у в≥р≥, ростуть у в≥р≥ ≥ розповсюджують в≥ру, розгл¤дають сам≥ себе"¹⁸. Ћанге писав те саме, т≥льки додавав ще й —лово Ѕоже. ѕ≥Їтисти вважають, що сила засоб≥в благодат≥. —лова ≥ “ањнств походить в≥д сп≥льност≥ з≥ смертю та воскрес≥нн¤м ’риста, в≥д вже набутого духовного житт¤, а також побожност≥ людини. ¬важаЇтьс¤, що вс≥ зовн≥шн≥ засоби мають використовуватис¤ т≥льки ¤к п≥дмостки камен¤ра, ≥ ц≥ зовн≥шн≥ засоби перестають з часом бути ≥ поглинаютьс¤ ƒухом. ¬они вважають, що зовн≥шнЇ —лово не Ї ≥стотним засобом спас≥нн¤. ¬≥ттенбергзьк≥ п≥Їтисти посилалис¤ на слова п≥Їтиста Ѕоема: "ƒл¤ слова нового народженн¤ без сумн≥ву потр≥бно щось б≥льше, н≥ж зовн≥шнЇ —лово"¹⁹. —юди в≥днос¤тьс¤ ≥ т≥, хто вважаЇ —в¤те ѕисьмо ≥ …ого правильн≥ доктрини т≥льки чимось педагог≥чним, допомогою, не ¤к щось таке, що належить до ≥стинноњ благодат≥, а ¤к щось, що б≥льше належить до закону, що протир≥чить ™вангел≥ю у вс≥й Ївангельськ≥й благодат≥. ѕ≥Їтисти вважали, що ≥стотно необх≥дн≥ жив≥ п≥знанн¤. ѕоки перепони не будуть ще переборен≥, буде ≥снувати потреба в засобах благодат≥, але коли перепони будуть переможен≥, то душа з'ЇднуЇтьс¤ з ’ристом та …ого ƒухом без засоб≥в благодат≥. ¬они показали зовн≥шнЇ та внутр≥шнЇ —лово, ¤к дв≥ ≥стотно р≥зн≥ реч≥, одна ≥з ¤ких створюЇ прим≥щенн¤ дл¤ ≥ншого, так що зовн≥шнЇ —лово св≥дчить зовн≥шнЇ, а внутр≥шнЇ —лово працюЇ духовно. «овн≥шнЇ —лово в к≥нц≥ к≥нц≥в буде залишено ≥ вс≥, хто притримуЇтьс¤ ’риста, зможуть спок≥йно обходитись без нього. ѕ≥Їтисти вважали ≥ стверджували, що ортодокси, ¤к≥ не живуть благочестивим житт¤м, не мають —лова Ѕожого у соб≥. јрнольд ¤сно пише: "Ќепобожний ортодокс не може отримати чи мати ≥стинне розум≥нн¤ Ѕожого —лова"²⁰. –озум≥нн¤ ѕисань ортодоксами Ї природним д≥лом, оск≥льки весь духовний надприродний досв≥д зник тому, що ортодоксальн≥ знанн¤ побожноњ чи гр≥шноњ людини Ї виключно педагог≥чними засобами, оск≥льки вони не зм≥нюють њњ. ¬они вважали, що Ѕог навертаЇ не за допомогою ортодоксальних знань ≥ доктрин, а за допомогою зовс≥м ≥ншоњ благодат≥, ≥ що вс≥ духовн≥ ≥ надприродн≥ знанн¤ ≥стини залежать в≥д в≥дродженн¤. Ѕез вин¤тку, духовне житт¤ повинно бути перед тим, ¤к з'¤витьс¤ духовний з≥р, ¤кий дос¤гаЇ б≥льш, н≥ж буквального розум≥нн¤ ус≥х ѕисань. ѕ≥Їтисти вважали ≥ стверджували, що Ѕ≥бл≥¤ св≥дчить ≥ д≥Ї под≥бно ≥ншим книгам. »оахим Ћанге писав: "ѕриродного чи натурального розум≥нн¤ недостатньо дл¤ п≥знанн¤ ≥стини, в зв'¤зку з цим —в¤те ѕисьмо передаЇ њњ (≥стину) не б≥льш, н≥ж ≥нш≥ книги"²¹. ≤ що написане ≥ пропов≥дуване —лово Ї лише твор≥нн¤м лише людини (Ўпенер). ѕ≥Їтисти вважали, що “ањнства Ї т≥льки зовн≥шн≥ми речами ≥ що ≥стинн≥ христи¤ни Ї повн≥стю в≥льними в≥д “ањнств, ≥ що ≥стинне ’рищенн¤ ≥ —в¤те ѕричаст¤ Ї не зовн≥шн≥м, а внутр≥шн≥м...

як результат цих помилок, виникло повне зневажанн¤ та в≥дмова в≥д правдивого та ≥стинного використанн¤ —в¤тих “ањнств, також перекрученн¤ та нев≥рне розум≥нн¤ њх побожност≥. ѕроникненн¤ п≥Їтичних ≥деал≥в у Ћютеранську ÷еркву впроваджуЇ в н≥й ≥ п≥Їтичне зло, наприклад: √осподнЇ ѕричаст¤ пропонуЇтьс¤ ≥ розпод≥л¤Їтьс¤ не кожноњ нед≥л≥, коли Ї причасники, а йде колектив≥зац≥¤ “ањнств (церковна рада вир≥шуЇ, ¤к ≥ коли приймати ѕричаст¤...); в≥дновили обр¤д конф≥рмац≥њ, ¤к довершуючий (доповнюючий) хрищенн¤ - це коли громада визнаЇ особисте спов≥данн¤ в≥ри, що хрищенн¤ надано мен≥ на основ≥ конф≥рмац≥йних зайн¤ть (знань) ≥ т.д., ≥ т.п. ... “акож Ўпенер визнав вченн¤  альв≥на про ѕричаст¤, таким чином в≥дмовившись в≥д "реальноњ присутност≥", та вважаЇ, що доктрина √осподньоњ ¬ечер≥ не обов'¤зкова дл¤ церковних ун≥й, тому в≥н був названий "теологом ун≥атом", налагодившим зв'¤зок лютеранства з реформаторством.

III. «меншенн¤ значенн¤ благодат≥ призводить до помутн≥нн¤ р≥зниц≥ м≥ж всесв≥тн≥м св¤щенством ус≥х в≥руючих та громадським св¤щенством. ѕ≥Їтисти вважають, що слова ортодоксальних (≥ нав≥ть де¤ких п≥Їтичних) вчител≥в, ¤к≥ вони проголошують на захист свого св¤щенства, в д≥йсност≥ не Ї —ловом Ѕожим. «м≥ст цих сл≥в може д≥йсно передавати де¤к≥ —лова Ѕож≥, але така передача Ї д≥лом рук людських... ћи знаЇмо, що кожний христи¤нин Ї частиною всесв≥тнього св¤щенства, а до громадського св¤щенства ставл¤тьс¤ особлив≥ вимоги - особливо важливе пасторське навчанн¤, в≥дпов≥дальн≥сть за наданн¤ причаст¤, охорона навчанн¤ ≥стинноњ доктрини. ј у п≥Їтичному акцентуванн≥ на суб'Їктивних стандартах зовн≥шньоњ гарноњ повед≥нки над об'Їктивною ≥стиною —лова Ѕожого, пасторське особливе навчанн¤ загубило свою важлив≥сть, а його роль була дуже зм≥нена. —в¤щеник вже не Ї св¤щеником —лова Ѕожого, швидше, представником, св≥дком та прикладом духовного житт¤.

ѕ≥Їтисти вважали, що вчител≥ ≥ пропов≥дники не запалюють в≥ру в серц¤х слухач≥в, не навертають њх —ловом, ≥ коли вважають навпаки, це Ї поклон≥нн¤м засобам (organolatry), стверджували, що св¤щенство пастор≥в, ¤к≥ ведуть непобожне житт¤, не маЇ сили. ¬они були абсолютно впевненн≥, що що неблагочестив≥ пропов≥дники не мають св¤щенства ƒуха, що так≥ св¤щеники не Ї пастухами ≥ ≥нструментом Ѕожим, а Ї вовками ≥ слугами ƒи¤вола, а св¤щенство таких вчител≥в не може принести н≥¤ких духовних плод≥в, бо вони не можуть навчати чист≥й ортодокс≥њ. ¬они були впевнен≥, що будь-¤кий, нав≥ть благочестивий св¤щеник, в д≥йсност≥ не даЇ прощенн¤ гр≥х≥в, ≥ що немаЇ суттЇвоњ р≥зниц≥ м≥ж пропов≥дницьким св¤щенством ≥ мир¤нами, запевн¤ючи вс≥х, що в наш≥й церкв≥ все можна зрозум≥ти ≥ без св¤щенства... Ќасл≥дки комб≥нац≥њ цих помилок можна пом≥тити у наступн≥й цитат≥: "ƒе¤к≥ члени конвентикл≥в починають осуджувати церкву, ¤к "¬авилон", звинувачуючи св¤щеник≥в, ¤к "неперетворених", в≥дмовл¤ютьс¤ в≥дв≥дувати церкву з безбожниками ≥ приймати ѕричаст¤ в≥д нег≥дних св¤щеник≥в"²².

IV. ўе одн≥Їю фундаментальною помилкою п≥Їтизму Ї зм≥шуванн¤ праведност≥ в≥рою з д≥лами. ’ибний наголос Ўпенера на тому, що осв¤ченн¤ вище ≥ передуЇ виправданню, спричинив багато ≥нших помилок. Ѕренер звертаЇ на цей факт увагу ≥ пише: "ƒоктрина виправданн¤... була дл¤ Ћютера доктриною, на ¤к≥й церква тримаЇтьс¤ чи падаЇ. ўо зробив дл¤ нас ’ристос - Ї найважливим. јле п≥Їтисти починають зм≥нювати акцент в≥д того, що зробив дл¤ нас, до того, що ’ристос зробив в середин≥ нас. ¬они акцентують на св¤тому житт≥ б≥льше, н≥ж на прощенн≥ ус≥х гр≥х≥в, њх теолог≥¤ ≥ практика базуЇтьс¤ б≥льше на осв¤ченн≥, н≥ж на виправданн≥²³". ÷≥ хибн≥ погл¤ди та розчарован≥сть пов≥льн≥стю ™вангел≥¤ привели п≥Їтист≥в до нев≥рного розр≥зненн¤ «акону та ™вангел≥¤ - до легал≥зму. "ѕобожна людина виконуЇ «акон за допомогою свого благочест¤!"²⁴ - таке пропов≥дуванн¤ маЇ тенденц≥ю наверненн¤ до фарисейства (ћт.23). ѕ≥Їтисти вважали, що самопожертва, стражданн¤, зреченн¤ св≥ту, внутр≥шнЇ мешканн¤ ’риста та …ого м≥стичне керуванн¤ у людин≥, а також зовн≥шн¤ та внутр≥шн¤ побожн≥сть Ї Їдиною основою христи¤нства ≥ нашого спас≥нн¤ - це Їдиний шл¤х до благодат≥ Ѕожоњ ≥ основа до в≥дродженн¤ божоњ подоби. “аким чином вони поставили пригн≥ченн¤ т≥ла попереду, залишивши позаду в≥ру! «нову ввели ≥ проголосили в≥рним тезис, засуджений у "‘ормул≥ «лагоди", що добр≥ д≥ла необх≥дн≥ дл¤ спас≥нн¤. ¬насл≥док цього п≥Їтисти прийшли в≥д об'Їктивних об≥ц¤нок Ѕожих до суб'Їктивного св≥ту страждань та емоц≥й. ¬ажлив≥сть значенн¤ благодат≥ була переведена на землю ≥ стало важливим емоц≥йне пока¤нн¤, палк≥ молитви та потреба бути народженими знову (јпол. IV). Ќаголос на суб'Їктивному доказ≥ в≥ри прив≥в до спроби зробити з невидимоњ церкви видиму за допомогою суб'Їктивних стандарт≥в зовн≥шньоњ повед≥нки...

Ќа противагу п≥Їтичному злу пастор Ћьошер п≥дкреслюЇ, що "≥снуЇ лише одна незм≥нна основа спас≥нн¤ - це праведн≥сть ≤суса ’риста, ¤ка знаходитьс¤ у …ого спокутуванн≥ (викуплен≥) гр≥х≥в ≥ заслугах з виключенн¤м наших достоњнств, що ос¤гаЇтьс¤ людьми у в≥р≥ через роботу —в. ƒуха. ÷е розум≥нн¤ завжди присутнЇ, коли розка¤нн¤, знанн¤, дов≥ра поход¤ть в≥д —лова Ѕожого. “аким чином, жоден не може сказати, що добр≥ д≥ла необх≥дн≥ дл¤ спас≥нн¤"²⁵ (југзб. ¬≥росп. арт.≤” ).

V. ўе один пункт п≥Їтичного зла - це м≥лен≥ал≥зм. ¬они вважали та стверджували про зак≥нченн¤ царства благодат≥, протир≥чч¤ початку царства слави перед останн≥м великим днем суду ≥ к≥нц¤ св≥ту. Ќавчали, що ’рищенн¤, √осподнЇ ѕричаст¤, а також царство хреста зникнуть перед великим днем правосудд¤ ≥ царство благодат≥ буде перем≥щене на землю, на ¤к≥й ус¤ "несправедлив≥сть ≥ гр≥х зникне"... « цього приводу Ћьошер пише: "вони послабили та спри¤ли послабленню б≥льшост≥ найкращих м≥сць в —в. ѕисьм≥ про прих≥д ’риста у плот≥, про основу спас≥нн¤, про духовне царство благодат≥, про день —уду ≥ в≥чне житт¤"²⁶.

VI. ≤стор≥¤ навчаЇ, що т≥ хто в≥д≥йшли в неорган≥зованому (хибному) шуканн≥ побожност≥ дуже вузько обмежують чи нав≥ть скасовують розка¤нн¤ (новот≥анц≥), навчаючи та стверджуючи "терм≥н≥зму" - н≥бито "Ѕог встановив абсолютний терм≥н благодат≥ (св≥й дл¤ кожноњ людини), п≥сл¤ ¤кого вже не бажаЇ шукати чи наштовхувати людину до спас≥нн¤"²⁷ (теологи з √алле).

Ќа противагу "терм≥н≥зму" Ћютеранська церква особливо наголошуЇ та навчаЇ, що Ѕог встановлюЇ дл¤ нас терм≥н, поки розповсюджуютьс¤ «асоби Ѕлагодат≥ (—лово ≥ “ањнства), ≥ з них ми маЇмо благодатну Ѕожу волю тут на земл≥ до к≥нц¤ нашого житт¤...

VII. ѕ≥Їтичн≥ теологи дуже вражен≥ прец≥с≥он≥змом - абсолютною зневагою та в≥дхиленн¤м ус≥х природних бажань ≥ любов≥ ("незначних речей"), що дор≥внюЇтьс¤ до мирськоњ ад≥афори. ¬они навчали под≥бно до монтан≥ст≥в ≥ донат≥ст≥в, що: "церква повинна знести ус≥ види страждань, оск≥льки вона вражена людьми, ¤к≥ порушують закон та п≥дбурюють шукаючих ≥стинноњ побожност≥ на незаконний шл¤х, чи спри¤ють з'¤вленню цього" . ѕ≥Їтисти навчають, що все, що не спри¤Ї росту духовного житт¤ чи не Ї вимогою декалогу, не повинно бути частиною житт¤, бо все повинно бути або св¤тим, або гр≥шним, або забороненим... “аким чином, вони в≥дкидають доброту Ѕожого творива та перекручують пон¤тт¤ про ад≥афору та христи¤нську свободу...

VIII. ѕ≥Їтисти дуже необережно ≥ небезпечно навчали м≥стицизму та наполегливо рекомендували читати письменник≥в-м≥стик≥в. Ќавчали, що у вс≥х люд¤х, нав≥ть нев≥дроджених ≥ поганах, пос≥¤не ≥ ви¤влене божественне нас≥нн¤, слово ≥стини, чи так звана активна основа наверненн¤, в≥дродженн¤ та осв¤ченн¤. « цього походить помилка, що ’ристос знаходитьс¤ також ≥ в поганах, ¤к основа спас≥нн¤, за допомогою ¤коњ ми спасенн≥ без допомоги пропов≥дуЇмого —лова. ¬они йшли небезпечним шл¤хом, навчаючи, що благочестив≥ люди Ї обожествленними, тобто Ї частиною божественних ¤костей за допомогою ¤ких вони спасутьс¤. Ћьошер п≥дкреслюЇ, що п≥Їтисти навчали ≥ стверджували, що побожна людина шл¤хом доброчесного м≥стичного союзу чи "перебуванн¤ божественного в середин≥ вас, може сказати: Ђя ’ристос!ї"³⁷. » доктор Ўпенер зробив це³⁸. ¬≥н також казав, що нову людину, в певному розум≥нн≥, можна називати ’ристом³⁹. “ак≥ небезпечн≥ тенденц≥њ п≥Їтичного зла ведуть до знеславленн¤ ≥ пошкодженн¤ доктрин ’риста, до жахливого вченн¤ про —в. ѕисьмо ≥ т≥ло, до протисто¤нн¤ —в. ƒуху.

IX. ўе одн≥Їю характеристикою п≥Їтизму Ї захист та виконанн¤ фанатичних речей прихильниками фанатизму, ¤ких вони представл¤ли ¤к ≥стинних св≥дк≥в та посланц≥в ’риста. «ахищали цих ентуз≥аст≥в дуже возвеличуючи людей, ¤к≥ були захоплен≥ фанатичним житт¤м, високо оц≥нюючи њхн≥ твори та доктрини (ЅоЇм, јнтон, Ўвенкфельдер...).

X. „ерез груб≥ помилки ≥ нерозумного ставленн¤ до доктрини виправданн¤, п≥Їтизм уособив в соб≥ ще й вченн¤ про досконал≥сть (перфекц≥он≥зм), ¤ку христи¤ни отримують у в≥дродженн≥, ≥ у ц≥й досконал≥й безгр≥шност≥ вони вже не мають потреби у в≥дпущенн≥ гр≥х≥в. «а њхн≥м вченн¤м в≥дродженн¤ - "це ≥стотна зм≥на, за допомогою ¤коњ людина стаЇ ≥стинно побожною, чистою в≥д усього злого, повн≥стю знищуЇ в соб≥ старого јдама та набуваЇ абсолютний ступ≥нь досконалост≥ (виповненн¤ «акону), тому христи¤нин може впевнено сто¤ти перед Ѕожим —удом з≥ своЇю досконал≥стю..."²⁹ - це Ї глупота, а "глупота дурних - то омана..., а к≥нець њх - то стежка до смерт≥" (ѕрип.14:8,12), бо "вс≥ т≥, хто на д≥ла «акону покладаЇтьс¤, - вони п≥д прокл¤тт¤м", залишились без ’риста (√ал.3:10).

XI. ѕ≥Їтизм сам по-соб≥ з самого початку не можна називати чи пор≥внювати з лютеранством, бо в≥н уособив у соб≥ та прийн¤в ус≥ помилки реформаторських теолог≥в - вражений реформаторством... Ћьошер пише: "завжди ≥снували люди, ¤к≥ бажали покращити церкву. јле реформи необх≥дн≥ тод≥, коли церква знаходитьс¤ в зруйнованому ≥ занедбаному стан≥. ≤ коли реформи ввод¤ть без необх≥дност≥, то з'¤вл¤Їтьс¤ небезпечний реформатизм, ¤кий розд≥л¤Ї церкву"³⁰. ÷е також можна додати до п≥Їтичного зла та фанатизму ("кр≥пто-фанатизму"), прикладом цих "нових доктрин"" може бути цитата: "церква, не вс≥ члени ¤коњ Ї повн≥стю благочестивими людьми, а також ¤ка потребуЇ покращень, не Ї ≥стинною церквою ’риста, нав≥ть, ¤кщо у н≥й в≥рно пропов≥дуЇтьс¤ —лово Ѕоже ≥ в≥рно зд≥йснюютьс¤ “ањнства..."³¹.

XII. ¬≥дм≥нна риса п≥Їтизму - це розколи, ¤к≥ спричинили хаотичн≥ пошуки благочест¤. « самого початку п≥Їтичного руху в ньому були закладен≥ брутальн≥ розкольницьк≥ принципи. ѕро це писав √отфр≥д јрнольд, особливо про в≥дв≥дуванн¤ церков та отримуванн¤ “ањнств. ƒе б не ставалис¤ пошуки благочест¤, усюди це робитьс¤ збоченим ≥ хаотичним шл¤хом, та супроводжуЇтьс¤ любов'ю до под≥л≥в, а також до суперечностей чи активного розколу, ¤кий ѕавло в≥дн≥с до смертних гр≥х≥в. "якщо хтось не звертаЇ уваги на ≥нших, в≥дчуваЇ себе вищим за ≥нших та бажаЇ миттЇво все зм≥нити, то в≥н в майбутньому зустр≥чаЇ на своЇму шл¤ху сильну опозиц≥ю. ¬насл≥док цього в≥н в≥дд≥л¤Їтьс¤ в≥д громади, створюючи нову. “аким чином, це породжуЇ все нов≥ ≥ нов≥ розколи"³². Ѕо на думку п≥Їтист≥в "бути у братерств≥ з неправедниками Ї гр≥хом"³³, що ≥ породило дек≥лька розкольницьких принцип≥в - називати Їретиками вчител≥в, ¤к≥ протисто¤ть п≥Їтичному злу, охрестивши њх еклез≥астичними вовками, еп≥курейц¤ми та нев≥дродженими, ≥ через це бажають в≥д≥рвати в≥д них ¤комога б≥льше слухач≥в, щоби об'Їднати благочестивих в≥руючих з њхн≥ми громадами у видиму маленьку групу.

’≤≤≤. ўе один злочин п≥Їтичноњ теолог≥њ - це в≥дм≥на п≥дтримки рел≥г≥њ. ƒо так званоњ п≥дтримки (супроводженн¤) рел≥г≥њ в≥днос¤тьс¤ зовн≥шн¤ ≥ видима церква, дисципл≥на, символ≥чн≥ книги, догматичн≥ системи, прост≥ доктринальн≥ книги, ¤к≥ серйозно використовуютьс¤ проти не≥стинних дух≥в, буд≥вл≥ ≥ з≥бранн¤ церкви, а також л≥тург≥њ. ќск≥льки ц≥ реч≥ менш важлив≥, н≥ж засоби благодат≥, п≥Їтисти практично знизили њх значенн¤ аж до њхньоњ в≥дм≥ни.

—тавленн¤ п≥Їтист≥в до цих речей, сформульоване Ћьошером, ¤кий пише, що п≥Їтисти навчали та стверджували, що "церковне проголошенн¤ Їрес≥ Ї неправомочне, бо жоден не Ї Їретиком, поки не захищаЇ основн≥ помилки навмисного зла, ≥ що неблагочестива людина не зможе опиратис¤ ворогам ≥стини"³⁴. ¬они заперечували необх≥дн≥сть символ≥чних книг ≥ вважали, що зв'¤зуванн¤ прис¤ганн¤м до (на) них немаЇ ц≥нност≥. ¬важали, що не потр≥бна спец≥альна теолог≥чна наука, ¤ка належить т≥льки пропов≥дникам, зневажали теолог≥чну точн≥сть, а також зреклис¤ необх≥дност≥ точних теолог≥чних пон¤ть, ¤к нео-схоластичноњ гидоти. «неважали академ≥чне навчанн¤ теолог≥в, радили ненавченим люд¤м займатис¤ пропов≥дуванн¤м, через це було зм≥шано багато теолог≥чних пон¤ть, розр≥зненн¤ ¤ких дуже важливе. —пр¤мовували незр≥лу молодь до суджень про стан ус≥Їњ церкви. ѕубл≥чн≥ богослуж≥нн¤, або щось зовн≥шнЇ, вважалось не потр≥бним, тому що б≥льш сильн≥ христи¤ни не зв'¤зан≥ з публ≥чним богослуж≥нн¤м, тому що вважають богослуж≥нн¤ лютеранськоњ церкви повн≥стю з≥псутим. ќсобливо п≥Їтисти зневажають трактуванн¤ в≥роспов≥данн¤ та виправданн¤...

P.S. Ћютеранський пор¤док веденн¤ служ≥нн¤ почав становитис¤ рел≥кв≥Їю в≥дносно реформаторського часу, а встановлен≥ молитви лютеранськоњ служби почали перешкоджати в≥льному "вилиттю з набожних сердець". ¬≥льний х≥д молитви прийн¤в форму переваги над л≥тург≥йною молитвою.  онфес≥йн≥ лютеранськ≥ г≥мни зам≥нили на сентиментальн≥ Ївангельськ≥ п≥сн≥, в ¤ких перенесли акценти з божественного на людське, до власних емоц≥й. ѕриватн≥ спов≥д≥, а особливо проголошенн¤ пастором прощенн¤ гр≥х≥в дуже засуджувалис¤, оск≥льки це припускаЇ ≥стинне пока¤нн¤ кожного. «бори по вивченню Ѕ≥бл≥њ та молитовн≥ групи вважали за "закваску ≥стинноњ св¤тост≥", тобто одержуванн¤ б≥льшого "≥стинного перетворенн¤" душ, що викликаЇ зневагу до регул¤рних служб у церквах...

” вс≥ часи ≥стинне прилучанн¤ до ≤суса ’риста визначаЇ наша в≥ддан≥сть …ого —лову та ƒ≥лу. ¬она про¤вл¤Їтьс¤ не у нашому розум≥нн≥ традиц≥й чи закон≥в, чи в хаотичному пошуку благочест¤ ≥ т.д., а в звичайному людському сумл≥нн≥, бо його голос закликаЇ нас виконувати Ѕожу ¬олю. ≤ кожен раз, коли ми маЇмо сумн≥ви чи губимо над≥ю - нас надихають велик≥ слова ћарт≥на Ћютера: "Ќег≥дно христи¤нину …ти проти сумл≥нн¤. Ќа цьому стою ≥ не можу ≥накше. Ќехай допоможе мен≥ Ѕог!"³⁵

Ѕ≥бл≥ограф≥чний вказ≥вник використовуваноњ л≥тератури:

1. "“he Religious ¬odies оf јmeг≥са" F.≈. ћауег (—оncord≥а –.Ќ., 1956), р. 354.
2. "What's going оn аmong the Lutherans" –. ј. Lерр≥еn, J.  . Smith (Northwestern –ublishing Ќоusе, ћ≥lwaukее, Wisconsin, 1992), р. 251.
3. "–ietists Selected Writings (–аulist –геss, NY, Ramsеу, “оrоntо, 1983), р. 7.
4. "’ристианство" Ёнциклопедический словарь, т.Ў (ћосква, 1995), стр. 142, 244.; "What's going аmong the Lutheran" р. 263.
5. "Pietists Selected Writings", р. 9.
6. р. 12.
7. р. 12-13.
8. р.13.
9. р. 14.
10. "“hе Religious ¬odies оf јmег≥са", р. 296.
11. "“hе Religious ¬odies оf јmег≥са", р. 298.
12. "≤стор≥¤ протестантизму в ”крањн≥" ¬. Ћюбащенко (Ћьв≥в, "ѕросв≥та", 1995), стор. 223.
13. "≤стор≥¤ протестантизму в ”крањн≥" ¬. Ћюбащенко, стор. 231.
14. "“hе —оmpletе “≥motheus Verinus", V.≈. Loeshег (Northwestern –ublishing Ќousе, ћ≥lwaukее, Wisconsin,1998),р. 50.
15. р. 50.
16. р.64.
17-19. р.86.
20-21. р.87.
22. "What's going on among the Lutherans", р.260.
23. р.257.
24. р.258.
25. "“hе —оmplete “≥motheus Verinus", р.137-138.
26. р.147.
27. р.149
28. р.150.
29. р.234.
30-31. р.239.
32-33. р.246.
34. р.215.
35. "√осподнее ѕричастие" ћ. ’емнитц (фонд "Ћютеранское наследие", 1999), стр. 99.
36. "’ристианска¤ догматика" ƒ.“. ћюллер (фонд "Ћютеранское наследие", 1998), стр. 414.
37. Valentin Ernst Loescher, "The Complete Timotheus Verinus", p.180.
38. Philip Jacob Spener, Abfertigung wider Hr. D. Pfeiffer, p.159f, and Vollige Abfertigung Hn. D. Schelwigs (Frankfurt am Main; Zunner, 1698), p.299.
39. Philip Jacob Spener, Der hochwichtige Articul von den Wiedergeburt (Frankfurt am Main: Zunner, 1696), pp.945,946.

"ј з Ќього ви в ’рист≥ ≤сус≥, що став нам мудр≥стю в≥д Ѕога, праведн≥стю ж, ≥ осв¤ченн¤м, ≥ в≥дкупленн¤м..." (1  ор. 1:30).

”крањнська Ћютеранська ÷ерква.