Сайт душпастиря Павла

     Дехто скаже, що Лютер у своєму житті любив парадокси: “одночасно праведні і одночасно гріховні”, “християни є громадянами двох царств”… Хоча на перший погляд і здається що це примхи та вигадки Лютера, але якщо уважно розмірковувати над Св. Письмом, тоді відразу зрозуміємо, що це “примхи” Божі…
     Хто як не Бог дав нам на горі Сінай Закон, який складається з двох скрижалей: одна вказує та скеровує нас на вірні відносини з Богом, а інша спрямована на (до) людей і вірні взаємовідносини між ними… Зі структури та вимог самого закону ми можемо вже побачити, що людська істота була запланована і створена Богом на життя у спільноті. Але все те, що Бог створив добре було знецінене та перекручене через гріх (навіть досконале знання Божого закону було затьмарено). Ось чому Бог запровадив два правління: духовне, яке формують християни і благочестиві люди за допомогою Св. Духа, де головує Христос, і світське, яке стримує нехристиян та злодіїв, і примушує їх навіть проти волі зберігати зовнішній мир та спокій. Тому каже ап. Павло до римлян (13:1) “Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога”. І хто ми такі щоби протистояти Божій волі та Його наказу? Колись “ми були дітьми гніву через свої прогріхи” і належали (підкорялися) лише одному царству – царству сили (правиці), але за  милостивою волею нашого Господа, через Його благодать у вірі, ми вже вільні від осуду закону і причетні до Царства Небесного, бо ми діти Божі у Христі Ісусі і тому громадяни Небес… І тут ніби-то постає парадокс, бо  це здається дивним в людських раціональних очах і можна сказати: “дивися ці християни не потребують ані світський меч (владу), ані закон (право) – вони зневажають владу!”  Ми не софісти і не відкидаємо владу, тому що де над державою та людьми здійснювалось би тільки духовне правління, тоді “узда” закону слабшала і відкрився би простір для злочинів. Бо світ земний не може осягнути і прийняти  духовного правління… Так само і Ісус зазначав, що прийшов Він “не скасувати закон, а виповнити його”, а Ап. Павло і Петро кажуть: “коріться усякій людській владі” і т.д. Євангеліє не навчає і не закликає до повстання проти влади, а навпаки навчає нас бути служником (рабом) для всіх.
     Істинний християнин розуміє, що Бог навчає нас жити не для самих себе, а для свого ближнього, якому служимо, і виконуємо (за духом) те, що  корисне і потрібне нашому ближньому, хоча це іноді не потрібно нам. Тож ми розуміємо, що ставши християнином ми не можемо створювати для себе якихось штучних умов, щоби уникнути від свого поклику слугувати нашому ближньому та виконання Божої волі, щодо влади. І коли меч корисний та необхідний для охорони миру, покарання гріха і захисту від злодіїв, тоді християнин з радістю підкоряється владі: сплачує податки, шанує керівників, служить, допомагає та робить усе, що йде на користь світській владі (щоб її не забули, шанували, боялися…).  Коли ти так робиш то потрапляєш ще до одного парадоксу Лютера: “опираєшся і не опираєшся злому”. Тож коли ти, як “громадянин двох царств” займаєш світську посаду і побожно виконуєш свій християнський поклик на цій посаді, тоді ти одночасно робиш достатньо і для Божого Царства і для світського царства, внутрішньо і зовнішньо; в один і той же час не опираєшся і опираєшся злому. Лютер пише: “В особистих справах ти поводишся по-євангельськи і зносиш несправедливість; а у іншому чиниш згідно принципу любові і не зносиш ніякої несправедливості відносно твого ближнього”. Будь-яке Боже діло і твориво добре: кожен може користуватися ним по-християнськи, як і пише ап. Павло(1Тим.4): “Кожне твориво Боже добре, немає нічого ганебного для віруючих і тих, хто пізнав істину”. “Кожне твориво” вміщує у собі також владу і підкору, захист та покарання, (Рим.13:2) “тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе”.
     “Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!” (Рим.13:3-4). Ап. Павло і М. Лютер зазначають, що: “Володар – Божий слуга, влада – засіб для того, щоби служити Богу.” Тому жоден християнин не може говорити, що може існувати якась Божа служба, яку християнин не повинен і не мусить виконувати. Але радо, чесно, справедливо, зі щирого серця виконувати обов’язки свого покликання, як і наголошував у своєму служінні Іван Христитель: “Митник чи солдат, який кається і вірить не повинен залишати своєї посади, але вести себе на ній у страсі Божому та як Божий слуга й Божий чоловік”. І лютеранські доктрини наголошують на тому, що всі богоугодні зайняття і положення у житті (цивільної  чи духовної царини) управляються Богом, який кличе нас до тієї чи іншої професії чи посади, і є активно зацікавленим у тому, щоб виконувались обов’язки на цих різноманітних посадах (Д.Д. Веббер та АВ [XVI:5] [H]). Також ап. Павло зазначає у посланні до римлян (13:5) “Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління”. Тож, якщо влада вимагає від нас якихось вчинків, які перебувають в суперечці зі Св. Письмом та нашим сумлінням, ми не повинні коритися таким вимогам. Бо повинні ми більше слухати Бога ніж людей та не боятися тих, хто може зневічити тіло, а боятися більше тих хто може душу згубити. Тому, що влада людська не може розповсюджуватись на Небо і душу, а тільки на землю та зовнішні відносини між людьми… Таке розрізнення між двома царствами і показав нам Ісус у євангелії від Матвія (22:21): “Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже”, такі євангельські принципи ми і застосовуємо у нашому християнському житті…
     

Нехай допоможе нам Бог! Амінь.

"А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням..." (1 Кор. 1:30).

Українська Лютеранська Церква.