—айт душпастир¤ ѕавла

      ѕапа стверджуЇ, що в≥н за божественним правом стоњть над ус≥ма Їпископами ≥ пасторами ≥ Ї вселенським Їпископом, що маЇ св≥тський ≥ духовний меч, що його декрети ≥ артикули р≥вн≥ божественним законам, до того ж у це треба в≥рити дл¤ спас≥нн¤ (І 1-6 Уѕро владу ≥ верховенство папи 1537р.Ф).
      Ќа основ≥ —в¤того ѕисьма теологи довод¤ть, що папа за божественним правом не Ї ≥ не може бути над Їпископами ≥ пасторами усього христи¤нського св≥ту:
      ™вангел≥Ї в≥д Ћуки (22:25) Ц ’ристос ¤вно заборон¤Ї верховенство (УгосподствоФ) серед апостол≥в, ≥ наголошуЇ, що апостоли посилаютьс¤ ¤к р≥вн≥ м≥ж собою дл¤ сп≥льного служ≥нн¤ ™вангел≥ю. ÷е п≥дкр≥пл¤Їтьс¤ у ™вангел≥њ в≥д ћатв≥¤ (18:2), ≤вана (20:21)Е
      ” посланн≥ до √алат≥в ѕавло навчаЇ, що влада служ≥нн¤ залежить в≥д —лова Ѕожого, в≥д сп≥льного апостольського покликанн¤, ≥ немаЇ потреби шукати покликанн¤ чи затвердженн¤ у одн≥Їњ людини (ѕетра або папи). ј у 1  ор. (3:6) ап. ѕавло дор≥внюЇ служител≥в ≥ навчаЇ, що ÷ерква стоњть над служител¤ми. ∆оден не маЇ права ≥ влади ставити себе над ≥ншими апостолами, Їпископами, пасторами ≥ над Ѕожим —ловом. –≥шенн¤ —обор≥в Ц це Ї р≥шенн¤ ÷еркви, а не пап ≥ тому Утой же Ќ≥кейський —обор постановив, що Їпископи мають обиратис¤ своњми церквами у присутност≥ дек≥лькох сус≥дн≥х Їпископ≥вФ Ц це за словами  ≥пр≥ана Убожественний обр¤д ≥ апостольська традиц≥¤Ф, ¤ка виконувалас¤ на «аход≥ ≥ на —ход≥, ординац≥¤ ≥ конф≥рмац≥¤ не залежить в≥д Їпископа. « цього походить, що церкви не визнавали пан≥вства –имського папи.
      ÷арство ’ристове розповсюджене по усьому св≥тов≥ ≥ тому неможливо одному Їпископу проводити ординац≥ю та бути нагл¤дачем над ус≥ма церквами Ц на противагу постановам ’ристовим. –имський папа узурпував те, що неможливе ≥ заборонене.
      Ќа захист наших в≥роспов≥дань ≥ на спростуванн¤ аргумент≥в опонент≥в, лютеранськ≥ теологи в Ўмалькальден≥ пишуть: (І 22-24)Ф¬они цитують проти нас Ѕ≥бл≥йн≥ фрагменти ћатв≥¤ (16:18) ≥ ≤вана (21:15) ≥ т.д., але ж тут ѕетро ¤к представник в≥д ус≥х апостол≥в, бо звертанн¤ до Ќього в ≥нших м≥сц¤х (ћт.18:18, ≤в.20:23) виражено у множин≥. ÷е доводить, що  люч≥  у р≥вн≥й м≥р≥ даютьс¤ ус≥м апостолам, ≥ що ус≥ апостоли в р≥вн≥й м≥р≥ послан≥ пропов≥дувати. ¬ажливо наголосити, що  люч≥ даютьс¤ не окрем≥й особистост≥, а ус≥й ÷еркв≥ (ћт.18:19), через це вона маЇ право поклику на служ≥нн¤. ќб≥тниц¤ ™вангел≥¤, влада  люч≥в належить ÷еркв≥.
      ÷ерква ’ристова була основана не на влад≥ людини, а на служ≥нн≥ в≥роспов≥данн¤, ¤ке промовив ѕетро. “ому ≤лар≥й каже: Уѕетру ќтець Ќебесний в≥дкрив те, що в≥н мусив сказати: У“и Ц ’ристос, —ин Ѕога ∆ивогоФФ. “аким чином ÷ерква маЇ основу на ц≥й скел≥ в≥роспов≥данн¤. ÷¤ в≥ра Ї основою ÷еркви: (І 30, ≤в.21:15) ’ристос наказуЇ ѕетру УпастиФ, тобто навчати —лову ™вангел≥¤ та правити ÷ерквою за допомогою —лова (це р≥вне право ус≥х апостол≥в). ’ристос дав апостолам т≥льки духовну владу, не дав њм влади меча (ћт.21:19-20, ≤в.20:21, ≤в.18:36, 2  ор.1:24, 2  ор.10:4Е).
      У“аким чином, папа не т≥льки всупереч запов≥д≥ ’ристов≥й, узурпував владу, але й ¤к тиран возвеличив себе над ус≥ма цар¤ми. ≤ в цьому питанн≥ треба засуджувати не ст≥льки саму д≥ю, ск≥льки те, що в≥н прикриваЇтьс¤ владою ’риста, що в≥н переносить  люч≥ в царину св≥тського правл≥нн¤, що в≥н звТ¤зуЇ спас≥нн¤ з цими безбожними та огидними судженн¤ми, стверджуючи, що дл¤ спас≥нн¤ необх≥дно, щоби люди в≥рували, н≥бито пан≥вство належить йому за божественним правомФ (І 36).
      –озгл¤даючи √алат≥в (1:8) ≥ ƒ≥њ (5:29), ћатв≥¤ (7:15), “ита (3:10) ≥ т.д., розум≥Їмо, що Упап≥-Їретику п≥дкор¤тис¤ забороненоФ. Уѕомилки ≥ тиран≥¤ папства мають бути в≥дкинутими, ≥ мусить бути прийн¤те ≥стинне вченн¤ на славу Ѕожу ≥ дл¤ спас≥нн¤ душФ (І 52).
      Уѕро владу ≥ уповноваженн¤ Їпископ≥в ™вангел≥Ї запов≥даЇ Ц тим, хто керуЇ церквами, навчаЇ ™вангел≥Ї, в≥дпускаЇ гр≥хи, в≥дправл¤Ї “ањнства, в≥длучати в≥д церкви тих, чињ гр≥хи в≥дом≥ без ус¤кого ф≥зичного примусу (—ловом), ≥ знову в≥дпускати гр≥хи тим, хто пока¤вс¤. ÷¤ влада  за божественним правом Ї загальною дл¤ вс≥х, хто керуЇ церквами (пастор, пресв≥тер, Їпископ)Ф (І 60-61; “ита 1:5; 1 ѕетра 5:1; 2 ≤в.1).
      ≤Їрон≥м навчаЇ в апостольських листах: Ујле щоби пот≥м був обраний один ≥ поставлений над ≥ншими. ÷е необх≥дно, ¤к зас≥б проти розколу, щоб хтось спокусивши громаду, не м≥г роз≥рвати на шматки ÷еркву ’ристовуФ. ÷е дозволена форма керуванн¤ церквою, в ¤к≥й повноваженн¤ Їпископа ≥ пастора встановлен≥ людською владою, ≥ Ї лише Їдине, що њх розр≥зн¤Ї Ц ординац≥¤. Ѕуло заведено, що Їпископ рукопокладаЇ служител≥в у багатьох церквах, але рукопокладенн¤, зд≥йснене пастором у своњй церкв≥ також д≥йсне, бо походить з т≥Їњ ж влади —луж≥нн¤.
      УЅо усюди, де ≥снуЇ церква, Ї право (запов≥дь) проголошувати ™вангел≥Ї. Ќеобх≥дно, щоби церква збер≥гала владу (право) кликати, обирати ≥ рукопокладати служител≥в. ÷е Ї д≥йсний дар, ¤кий належить ÷еркв≥, ≥ н≥¤ка людська влада не може в≥дн¤ти йогоФ (≈ф.4:8; ћт.18:20; 1 ѕет.2:9). ѕро це також св≥дчить загальна традиц≥¤ ÷еркви, коли ординац≥¤ була лише ствердженн¤м обраного громадою. ™пископство Ц це посада запроваджена людьми задл¤ доброго пор¤дку у ÷еркв≥ ≥ Ї дозволеною (б≥бл≥йною) формою правл≥нн¤ у ÷еркв≥Е

"ј з Ќього ви в ’рист≥ ≤сус≥, що став нам мудр≥стю в≥д Ѕога, праведн≥стю ж, ≥ осв¤ченн¤м, ≥ в≥дкупленн¤м..." (1  ор. 1:30).

”крањнська Ћютеранська ÷ерква.