Сайт душпастиря Павла

Відносини між церквою і державою у Біблії та віросповідному лютеранстві

І. Витоки церкви і держави.

А. Церква почалася в Едемському саду.

1. За своєю суттю церква - це спільнота Бога з людиною на основі Божого Слова (Матвія 18:20, Івана 10:27-28, Івана 17:20-21).
2. Цю спільноту встановив і зберігає Бог через Своє Слово.
   1. До гріхопадіння спільнота між Богом і людиною була досконалою і природною (Буття 1:27-2:25).
   2. Після гріхопадіння гріх зруйнував спільноту; її відновив Бог через Євангельську обітницю; завжди затьмарюється людським гріхом; завжди удосконалюється виключно Божою обітницею, що дана в Слові і Таїнствах (Буття 3-4, Ефесян 5:25-26).
   3. Отже, існування і збереження церкви після гріхопадіння - це чудо, здійснене Богом через Євангеліє (1Коринтян2:14, Ефесян 2:8-9).
3. Хоча форми існування церкви можуть відрізнятися, Євангеліє і його центральне місце залишаються необхідною рисою різноманітних форм церкви; дійсно Євангелія - це даний Богом інструмент/засіб для виконання Божественної роботи, покладеної на церкву.
   1. Ця робота з необхідними для її виконання засобами описана в великому наказі (Матвія 28:18-20).
   2. Ця робота спрямована на людські серця, її метою є віра, а остаточною ціллю - життя вічне (1 Петра 1:3-25).
   3. Саме Слово Боже дає підґрунтя тій вірі, поширює віру, сповнює віру змістом, дає напрямок і мотивацію (1 Петра 1:3-25).

Б. Витоки держави прослідкувати нелегко.

1. До гріхопадіння уряду не було.
   1. Поява і продовження існування уряду після гріхопадіння завжди пов'язується з гріхом і його наслідками, наприклад заповіт з Ноєм (Буття 9:6), Вавилонська вежа (Буття 11:1-8), значна частка політичного Закону, викладеного в Книзі Повторення Закону звертається до грішної поведінки, котра контролюватиметься тільки загрозою покарання (Повторення Закону 17:13),
   2. В цьому грішному світі цілі, наміри та засоби уряду в найкращому випадку дуже відрізняються від цілей, намірів та засобів церкви: уряд прагне контролювати зовнішню поведінку в інтересах забезпечення порядку у суспільстві (Повторення Закону 19:21, Римлян 13:3-4), а тому вдається до закону, розсудливості та сили в якості головних засобів; сам Ісус наголошує на цьому у своєму коментарі політичного закону Старого Заповіту стосовно розлучення (Матвія 19:8).
2. Хоча це й важко прослідкувати, та і в Старому і в Новому заповіті зрозуміло, що держава найкраще відповідає Божому намірові, коли вона забезпечує порядок у суспільстві, в якому її громадяни можуть мирно жити (Буття 41, Римлян 13:1-7).
   1. Уряд повинен заохочувати тих, хто чинить добро. - Зверніть увагу, що Павло не вказує урядові, що таке "добро"; уряд своїми власними засобами (які є в його розпорядженні) повинен сам вияснити це, наприклад природній закон, розсудливість.
   2. Вселяти страх в тих, хто чинить зле. - Зверніть увагу, що Павло не каже, що уряд повинен вселяти жах в тих, хто думає зле чи вірить в зле, але в тих, хто чинить зле; це власне стосується тих, чия зовнішня поведінка порушує соціальний порядок, заради якого й існує уряд.
   3. Карати тих, хто робить зло, аж до застосування смертної кари. - Меч у вірші 4 має два застосування; чи в час війни, чи для виконання остаточного покарання зловмисника.
   4. Збирати податки, необхідні для виконання своїх функцій.
3. Хоча церква і держава докорінно відрізняються стосовно своїх задач та інструментів, Бог використовує обидві для своєї доброї і благодатної волі.
   1. Це стаття віри, а не бачення, оскільки людська гріховність часто перешкоджає добрим і благодатним намірам Бога стосовно церкви і держави.

      - Лже-вчителі перекручують Євангеліє.
      - Тирани переслідують своїх власних громадян і переслідують церкву,
      - що суперечить доброму порядку, для підтримання якого і було створено державу.

   2. Однак порядок, встановлений в добре організованих суспільствах, найчастіше корисний для зовнішнього курсу Євангелії (на приклад Галатів 4:4).

II. Відносини "церква-держава" у Біблії.

А. Христос управляє державою.

1. Це зрозуміло з обидвох Заповітів Старого і Нового (Псалом 2:8-9, Ісая 24-27, 45, 60-66, Даниїла 2, Матвія 28:18, Ефесян 1:18-22, Филипян 2:9-11).
2. Врешті решт, охоче чи ні, бачимо ми це чи ні, держава служить Його цілям (Колосян 1:15-18, Римлян 8:31-39).
3. Хоча Ісус панує у славі над державою і всією людською історією, церква на землі не править і не повинна цього робити.
   1. На землі церква наслідує Христову смиренність, а не стан звеличення (Филипян 2:5).
   2. Впродовж історії це означало страждання церкви у світі, як і страждання Христа на землі (Даниїл 3, 6, Матвія 2:16-18, Івана 15:18-21, 16:1-2, 5:17-41, 9:16).

Б. Правління Христа і його значення для християн чітко викладено в Писанні.

1. Християнин повинен проявляти по відношенню до держави послух, повагу до влади, повинен молитися за успіх виконання обов'язків, покладених на неї Богом (Римлян 13:1-7, 1 Петра 2:13-24, 1 Тимофія 2:1-4).
2. А тому революції і повстання завжди суперечать Слову Божому; хоча опір іноді необхідний (Вихід 1:15-21), особливо, коли держава намагається стати на місце церкви чи узурпувати завдання, покладені Богом виключно на церкву (Даниїл 3, 6, Дії 4:18-20, 5:27-29).

В. І в Старому, і в Новому Заповітах містяться приклади достойної християнської поведінки по відношенню до держави.

1. Давид після того, як він був помазаний Самуїлом ще до смерті Саула (1 Самуїл 24 і 26) відмовився іти на спротив, хоча й був помазаним, не дивлячись на те, що Саул переслідував церкву.
2. Даниїл проявляв послух і служив державі усіма способами, на які був здатний; коли держава намагалася заступити церкву, він чинив цьому спротив, але не бунтував. З іншого боку, коли у нього була влада і вплив, він не використовував цю владу для насильного нав'язування істинної релігії будь-кому.
3. Сам Ісус страждав від рук держави ще будучи немовлям і пізніше в час Страстей (Матвія 2:13-18, 27:11-31), однак залишив церкву зразком покори навіть по відношенню до несправедливості і відмовився заохочувати бунт (Івана 18:36-37, 1 Петра 2:21-24).
4. Святий Павло в Біблійний віршах, які вже цитувалися, закликає християн слухатися і молитися за державу; він також користувався своїми правами римського громадянина (Дії 16:35-39, 22-28).

Г. З різних завдань, інструментів та цілей, які Бог призначив церкві та державі, а також зі слів і прикладів Писання зрозуміло, що церква і держава повинні намагатися залишатися розділеними і якомога менше переплітатися в своїй роботі.

1. Коли держава узурпує функції церкви, вона перетворюється на тиранію.
2. Коли церква узурпує функції держави, то значною мірою занедбує великий наказ Спасителя.

III. Церква і держава за Лютером і в Лютеранських віросповіданнях.

IV. Сучасні проблеми у відносинах між церквою і державою.

1. В сфері освіти: при підтримці чи заснуванні шкіл церква і держава переслідують різні цілі. Зрозуміло, що цілі держави є світськими, а саме підтримка порядку у суспільстві, його зміцнення освіченою робочою силою , лояльною до держави; отже, держава свідомо підтримує націоналізм, що наголошує на єдності населення. Церква з іншого боку, започатковуючи школи, керується вічними цілями, котрі досягаються чистим вченням Слова Божого; мета і засоби церкви у світі для досягнення цілі вічного життя через віру в Євангельську обітницю розділяє це населення. Отже, і церква, і держава життєво зацікавлені в освіті, хоча й інтереси їхні відрізняються. Дуже важко, або й неможливо поєднувати їх в одній шкільній системі.
2. Питання моралі, такі як аборт, гомосексуальність, порнографія, азартні ігри: держава вирішує ці питання, спираючись на здоровий глузд та консенсус більшості громадян. Церква вирішує ці питання, спираючись на Слово Боже. Держава не повинна перешкоджати свідченням церкви. А церкві не слід намагатися диктувати державі, що робити, спираючись на Слово Боже. Християнин як громадянин формує своє християнське ставлення до цих та пов'язаних з ним питань на основі Слова Божого; однак, коли християнин намагається впливати на державу, він повинен чинити це, використовуючи мову, властиву державі, а саме, спираючись на природній закон і здоровий глузд, навіть на демократичний консенсус (якщо він можливий).
3. Діяльність церкви у демократичному суспільстві: церква найкраще служить суспільству, його членам і, врешті-решт, Господеві тільки тоді, коли залишається вірною своєму завданню, засобам і цілям, що були покладені на неї Господом. Якщо якоюсь мірою вона залучається до політичної діяльності чи політичних партій для досягнення своєї божественної місії, то зазнає невдачі у виконанні цієї місії. Цей простий, часто ігнорований факт має значення для ролі священників як пророків - з одного боку і, як громадян - з іншого.

"А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням..." (1 Кор. 1:30).

Українська Лютеранська Церква.