Сайт душпастиря Павла

ЧИТАННЯ:
Лк.6:36-42
Іс. 58:6-12
Рим. 8:18-23.

Вiд Луки 6
36 Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!
37 Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам.
38 Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.
39 Розповів також приказку їм: Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть?
40 Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його.
41 Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?
42 Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!

“Милосердя Боже” (Лк. 6:36)

           Коли людина виготовляє щось власними руками, чи то художнє оздоблення, чи то малюнок, чи то мистецький твір, чи то якийсь інший твір, чи виріб, то по закінченні роботи над цим, людина як творець свого виробу дорожить ним. Тому, що людина витратила час, вміння, розум, доклала до цього свої зусилля щоб виконати таку роботу. Людина любить та дорожить своїм витвором, бо він їй подобається навіть при тому, що деякі люди не звернули б на цей виріб жодної уваги бо не вбачали в цьому виробі ніякої цікавості чи принадності. Та майстер свого шедевру закоханий у своє твориво. Він його полюбив ще тоді, коли починав лише думати про майбутні риси свого мистецтва тоді, коли ще сам виріб був лише в планах, лише задум, бо самому майстрові, навіть при плануванні майбутнього виробу, він вже здавався неповторним та надзвичайним. По закінченні праці над своїм виробом, майстер не кладе його у тумбочку чи шафу, де б ніхто не міг бачити це, а навпаки, ставить на саме видне місце, щоб усі могли це бачити та оцінити його виріб. Для самого майстра, це також приємно та радісно бачити завершеним своє творіння, щоб згадувати ту працю, яку він вклав щоб довершити цей виріб.
           Подібним чином, і наш Небесний Отець, як Майстер - Творець, який створив нас, давши нам життя, також піклується, та турбується про нас, щоб в цьому житті, а найбільше у майбутньому житті, щоб в нас було все якнайкраще. Як наш Творець, Господь дає нам усе необхідне для життя. Таке шанобливе ставлення до нас зі сторони Бога, можна пояснити лише Його безмірною та щедрою любов'ю до нас, навіть при умові, що ми такого ставлення не заслуговуємо через грішність наших думок, дій, поведінки. Якими б ми не були, Бог, як люблячий батько, завжди біжить назустріч своєму блудному синові, який осягнув, зрозумів небезпеку життя без батьківської допомоги. Бо ми усі діти Божі, які до кінця своїх днів, кожну хвилину свого життя, завжди будуть залежати від підтримки Божою рукою. Господь, як наш милостивий Отець, Він завжди нам об'являє свою милість, милосердя та любов кожного дня. Навіть при тому, що наш світ переповнений ненавистю до людей, злом, ті, хто обтяжені горем, випробуваннями, чи хворобами, не хочуть вбачати в цих своїх стражданнях турботу, любов та милосердя Отця, які Він з надлишком дає нам грішним людям щодня, які цього не заслуговують. Якщо Бог і дає страждати своєму твориву, так це не тому, що в Нього сьогодні поганий настрій, а тому, щоб через падіння, яке зазнало твориво, підняти його до нового життя, щоб людина побачила навколишній світ іншими очима - очима віри, і зрозуміла, що те, що вона живе, то це лише завдяки Богові, який бажає, щоб людина розкаялась, отримала втішаючий дарунок віри, та була спасенною. Господь хоче, щоб ми були як блудний син з притчі, який зрозумів свою залежність від батька, таким чином і наш Небесний Отець, через свою безмежну любов до нас, Він нам дає зрозуміти нашу неспроможність, наше немовлятство порівняно з Ним. Нам це дано зрозуміти лише через Слово Боже, читаючи яке, Дух Божий відкриває нашому розумові істини Божі, тому, що милосердний та люблячий Отець об'являється нам лише у Його Слові, бо лише в цьому джерелі об'явлення, нам дається пізнати про Божу любов до павшого людства яка сповнилась у житті та діях Ісуса Христа. Під час Свого земного служіння, Ісус Христос - обіцяний Месія, який проповідував про Царство Боже і як його можна здобути, ходив по містах та селах і бачив багато людей, які до Нього приходили і ще приносили з собою інших недужих які були не в силі самі прийти до Ісуса. Тож людей приносили до Нього, бо бачили Його чуда і які Він недуги зцілював. Христос дивився на натовпи людей, і Він співчував їм, Його серце було стривожене, Йому було шкода цих людей. Такі почуття до людей Христос відчував не тому, що вони приносили тяжко хворих, та самі були знесилені, але, як правдивий Бог, Він бачив їхній духовний стан. Він бачив, що їхній дух був у занепаді, люди були у відчаю, не було кому їх підбадьорити, втішити, підтримати, вони не знали як звільнитися від тягарю гріха, який навис над ними і дуже сильно пригнічував їх. Ісус описує їхній стан як ті вівці, що не мають Пастиря. Не було порадника, не було того, хто вів би їх вірною дорогою, не було того, хто заспокоїв би їхні душі, та забезпечив би мир їхнього сумління з Богом, а це дуже важливо, бо людина завжди відчуває пригнічення без миру з Богом. Христос був зворушений станом людей, але Він не лише висловлював їм свої співчуття, але Він також чимало зробив для того, щоб полегшити їхній тягар. Він зцілював їх, Він навчав їх, Він втішав їх, Він вигоював їхні рани, врешті решт, Він зробив те, чого вони найбільше чекали, Він примирив їхнє сумління з Богом. Христос це зробив не тому, що Він був надзвичайно жалісливою людиною, яка не може пройти повз людини, яка потребує допомоги. Він це зробив свого величезного милосердя та безкінечної любові до грішного людства, яке не заслуговує на таке ставлення до себе. Такі величезні милосердя та любов, Ісус виявляв до людства як справжній батько до своєї неслухняної дитини, як майстер, який зробив річ, і внаслідок не вірного використання, її поламали, та майстер свого творива, не викидає цю річ у смітник, він всеодно її ремонтує, приводить до належного стану, та радіє з того, що відремонтував, бо надзвичайно дорожить своїм творінням. Таким чином і Христос, своїми чудесами, зціленнями та навчанням, показував, що Він є Всемогутнім Творцем, а людина, як вінець Його творіння, в своєму не найкращому стані, все ж таки не була байдужа очам Творця. Надзвичайна любов Бога до Свого творива, спонукала Його зробити перший крок назустріч втраченому створінню, щоб відновити до життя з Богом. Бог-Отець, перший полюбив нас, для того, щоб ми також могли любити інших. Свідоцтвом Його величезної любові, було прихід та втілення Бого-Чоловіка Ісуса Христа, бо Отцівське серце Бога палало любов'ю до своїх дітей, бо Він любить їх понад усе на світі, тому хоче їх врятувати, пригорнути до себе, вирвати із рук злодія, який намагається відвести дітей від їхнього Отця щоб завдати болю. Та Отець Небесний знає злодія, але він вже не має владу та силу, бо це було знищено з допомогою страждань, смерті та воскресіння Ісуса Христа. Ми є діти Божі, але ми неслухняні діти які втекли від свого милостивого Отця, який дарує життя, який турбується про людське благополуччя, за брехнею сатани самі від цього страждаючи, але назад, ми самі повернутися не спроможні, лише поклик нашого Отця може привести нас назад у безпечне місце. Саме так Бог і робить через Своє Слово, Він дає нам зрозуміти, що небезпечно знаходитись далеко від Його батьківської підтримки, та слухатись того, хто є ворогом як нам, так і Богові. Незалежно від нашого непослуху, Бог всеодно виявляє до нас своє батьківське ставлення яке є незмінне, і яке направлене лише на покращання стосунків між Ним, та нами. Боже милосердя, зображене на хресті Христовому, на вмираючому обличчі Спасителя - це все зображує той величезний біль, яким переповнене Отцівське серце за кожного грішника. Бо для того, щоб повернути кожного грішника в батьківські обійми, необхідно було сплатити найдорожчу ціну, яку ніхто не зміг би заплатити, окрім Бога в Христі з величезного милосердя до нас. Бог виконав Свою обітницю про спасіння людства. Бог виявив до нас, не вартих того, Своє милосердя та любов, тому Він від нас також хоче віддачі, кажучи, щоб також були милосердні та люблячі. Бог Сам по Собі є милосердим, люблячим та благим. Так як ми є Його творива, ми також є благими лише тому, що ми створені Богом навіть після непослуху, але ми не є такими за своєю сутністю, бо ми є вороги до всього того, що від Бога. Через Своє милосердя до нас, Бог дає нам бути такими ж милосердими як Він, щоб ми любили Бога, та свого ближнього, Бог нас змінює, біжить назустріч нам щоб нам було краще, бо дорожить нами. Бог є святий та досконалий, але він є благий до нас, Він має милостиве добре ставлення та відношення до Своїх творінь. Бог милосердно ставиться до усіх Своїх творінь, а в особливості до усіх людей, а саме, до грішників, але більш особливо до Своїх віруючих святих. Таке милостиве ставлення до нас Отця Небесного, повинно завжди відтворювати в нас вдячну любов до Нього, та до нашого ближнього. Усе Євангеліє яке ми маємо, збудоване саме на милосерді та благості Божих, бо Євангеліє проголошує прояв Божої благодаті, милості, любові, довготерпіння, дружності, та інших рис у Ісусі Христі Господі та Спасителі нашім. в притчі про царя та його боржника, Ісус розповідає нам про те, як наш Бог-Отець змилосердився над нами , і не жадав від нас сплати величезного боргу перед Ним, а з Своїх величезних благості, та милосердя, пробачив нам наш борг кожному. Тому і ми повинні бути такими ж милосердими та терплячими до інших, бо Бог, через Христову плату, пробачив нам набагато більше. Ніхто з нас не зміг би нічого зробити, якщо б Бог перший не пішов би нам назустріч, Він це робить в особі Ісуса Христа. Бог благий та милосердий до нас грішних, хоча деколи, ми зазнаємо сурових та руйнівних покарань, та Писання навчає нас, що ці покарання обумовлені все ж таки Його любов'ю яка спасає, цим самим, люблячий Отець закликає грішників розкаятись. Він хоче, щоб людина мала серце, яке обтяжене, щоб потім через добру звістку наповнити і зцілити його Своєю любов'ю, а потім вже в людині, прокинеться бажання чинити таке ж саме милосердя до інших людей, яке зазнала вона сама, цим показуючи безмежну любов, благість та милосердя Божі. Тож майстер, який довершив свій виріб, дорожить ним, та любить його, тому, якщо щось з ним станеться внаслідок не правильного поводження, він обов'язково відремонтує його, а не викине. Наш Небесний Отець, також нас любить і дорожить нами, бо після гріхопадіння, Він не викинув нас як непотріб у кромішню темряву де плач, та скрегіт зубів, але погодився віддати життя Свого улюбленого Сина з величезного милосердя до нас, щоб всі наші борги, були покриті кров'ю Його Єдиного Сина, та Його очі, знову могли бачити творіння, яке примирене з Творцем, і яке вже має свій втрачений образ Божий. Заради Ісуса Христа. Амінь.

Українська Лютеранська Церква.