Сайт душпастиря Павла

Sexagesima Sunday
Сімферополь - 2002
Читання: Луки 8:5-8

      ⁵ “Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, - і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. ⁶ Друге ж упало на грунт кам’янистий, - і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. ⁷ А інше упало між терен, - і вигнався терен, і його поглушив. ⁸ Інше ж упало на добру землю, - і, зійшовши, уродило стокротно.” Це сказавши, закликав: “Хто має вуха, щоб слухати, - нехай слухає!” (Луки 8:5-8).

"Зерно"

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа (Филимона 1:3). Амінь.

Дорогі друзі у Христі,

      Дивлячись нещодавно телебачення, я почув такі слова: “Фарби віцвітають, імперії розпадаються, але мудрі слова залишаються назавжди”. Ці слова дуже схожі і нагадують мені слова апостола Петра, який цитуючи пророка Ісаю, каже таке: “Кожне тіло – немов та трава, і всяка слава людини – як цвіт трав’яний: засохне трава – то й цвіт опаде, а Слово Господнє повік пробуває”. Як ви вже напевне здогадалися, ми будемо говорити про Слово. Саме Слово є тим постійним, вічним та незмінним засобом за допомогою якого Бог привертає нас відділених грішників до Себе, Вічного Святого Владики.

      Сьогодні ми також чуємо, як Господь Ісус говорить до нас своїми притчами. І зображує Він нині сіяча, який сіє своє зерно. Це дуже знайома для нас картина, адже всі ми знаємо, як це відбувається. Це також знали люди, яким проповідував Ісус в той час. І тому це був дуже хороший приклад, за допомогою якого можна було змалювати Слово Боже і те, як воно працює. “Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє”. Наш Небесний Отець виступає в ролі сіяча, який виходить, щоб посіяти Своє зерно – Слово. Точно так само як сіяч сіє зерно на полі, щоб воно виросло, таким самим чином Бог сіє у цьому світі Своє Слово для того, щоб воно зросло. Ми знаємо, що якщо немає зерна, то і немає урожаю. Якщо немає Слова Божого, то і немає навернених. Бо “віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (Рим. 10:17). Без Слова, без того, що Бог нам каже у ньому, ми всі є втраченими для Бога. Бог створив нас, Він дав нам тіло, руки, ноги, вуха, але цього недостатньо для нашого спасіння, тому що ми лише за допомогою своїх ніг, рук, слуху не можемо прийти до Бога. Ось чому Бог приходить спершу до нас у Своєму Слові, ось чому сіяч виходить, щоб посіяти зерно Своє. “І, як сіяв, упало одне край дороги, - і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували”. Як часто стається так, що люди сіють свій посів, але через певні причини це насіння не зростає. Це може бути через природні умови, через неналежно оброблений грунт, це може трапитися через інших людей, які навмисне нищать наш посів, щоб у нас його не було. Так само і Слово Боже, яке Отець сіє, дуже часто, або не чується, або не приймається, не зростає у людських серцях, або якщо зросло, - нищиться. Таке насіння “падає край дороги і є повитоптуване”. Дуже часто стається так, що зерно, котре є Словом Божим, падає край дороги, приходить до людей, які не хочуть чути того, що Бог їм каже, або показують, що вони слухають, проте не беруть собі того близько до серця і відразу ж забувають про те, що їм говорилося. Такі люди витоптують Слово, яке Бог сіє. Є люди, які слухають Слово і які вірують, але поміт та віра щезає через те, що диявол забирає в них Слово, яке породжує віру, Слово, яке підтримує і зміцняє віру. Ось чому нам завжди потрібно ходити до церкви, ось чому ми мусимо якомога частіше перебувати в Слові Господньому. Ми повинні пам'ятати і застерігати інших, що диявол завжди хоче і буде намагатися повидзьобувати, як це роблять птахи небесні у сьогоднішній притчі, насіння, яке сіє Бог для нас. Він всілякими способами буде намагатися перешкоджати нам слухати те, що Вседержитель об’являє нам у Своєму Письмі.

      Різні люди по-різному сприймають Боже Слово. Так само як і різна земля по-різному сприймає насіння. У сьогоднішньому тексті у нас є чотири види грунту. Перший вид – це край дороги, найгірша частина землі. На цій втоптаній землі дуже важко прийнятися насінню. Другий вид – це кам’янистий грунт. На цей грунт також падає зерно. “Друге ж упало на грунт кам’янистий, - і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости”. Кам’янистий грунт – це не земля, на якій було дуже багато каміння, це тоненький шар грунту, під яким був суцільний шар каміння. Це могла бути скеля, зверху на якій був тонкий шар грунту. Про такий кам’янистий грун говориться нам сьогодні у притчі. Грунт, на який падає зерно і воно сходить на ньому, його паростки видно, але через те, що під цим грунтом каміння, через нестачу вологи, воно всихає. Саме на такому грунті знаходяться ті, хто “тільки почує, то слово приймає з радістю, та корення не мають, вірують дочасно, - і за час випробування відпадають”. Слово Боже зростає на такому грунті, люди з радістю приймають добру новину про Христа Ісуса, але з часом відпадають від віри. Це може статися з будь-якою людиною. Кожна людина може втратити віру, насамперед та, яка має віру, але немає коріння, чия віра є слабкою і не вкорінилася у Христа Ісуса. Ми всі відділені від Бога суцільним шаром гріха і нам не вистачає вологи для нашого росту. Ось чому Бог сіє нам Своє Слово, через яке дає нам поживу для нашого народження (навернення) та росту. І цією поживою є добра звістка про Христа Ісуса, про те, що Його свята кров, яка пролилася на хресті, тече до кожного з нас, і перетворює нас із засохлих стебелин у живі дерева. Цією поживою є кров Христова, що дається кожному із нас у Таїнстві Господньої Вечері, і таким чином наповнюючи нас тією вологою, яка дає можливість нашій вірі міцно вкорінитися у Христа, щоб незалежно від того, які випробування з’являтимуться на нашому шляху, ми ніколи не відпадали від нашого Бога. Для цього потрібно нам мати міцну віру. Прикладом такої віри для нас може бути апостол Павло, який незважаючи на важкі випробування, залишився вірним Господу Ісусу Христу. У другому посланні до Коринтян він каже: “Я був більш у працях у ранах над міру, частіш у в’язницях, часто при смерті. Від юдеїв прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель... У виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі” (2 Кор. 11:23-30). І при всьому тому, що з ним відбувалося, апостол продовжує казати: “Хто слабує, а я не слабую? Хто спокушується, а я не палюся. Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся”. Ось який приклад сильної віри, до якої повинен прагнути кожний християнин. Павло є також прикладом для тих людей, що перебувають на грунті, на якому росте терен. Саме туда падає ще одне зерно сіяча: “А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив”. Слово Боже приходить і до тих, що живуть серед терену. Вони чують Слово, вони мають віру, але терен приглушує її. У одних людей цим тереном, який росте навколо нас, можуть бути різні клопоти, у інших багатство та розкоші. Коли ми не йдемо в неділю до церкви тому, що потрібно в цей час копати город на дачі, ця праця також є тереном, який приглушує ріст зерна – Слова, і який може призвести нас або до послаблення нашої віри, або до її втрати. Наші клопоти чи наші захоплення призводять нас до того, що ми ставимо їх на перше місце, а Слово Боже на друге. Так, світ є повний терену, і через цей терен, який ми не можемо виполоти, люди часто сохнуть у своїй вірі і не приносять плодів.

      Однак разом з тим ми тут маємо ще один грунт – добрий. Це глибокий, добре приготовлений грунт, і тому зерно на ньому зростає і родить. “Інше ж упало на добру землю, і, зійшовши, уродило стократно”. Через добрий грун зерно знайшло силу для свого росту, і для численних плодів. Саме такого грунту потребували і ми, доброго, добре приготовленого, стоячи на якому ми могли б рости і приносити плоди. І через те, що Бог приготував цей грунт для нас через смерть Свого Сина, ми, чуючи Його святе Слово, радіємо невимовною радістю і приносимо плоди. Кожна людина, яка вірить в те, що Христос зробив для неї і, зберігаючи це у своєму серці, зі всіх сил намагається віддячити Богу за Його доброту, буде належати до таких людей, під чиїми ногами знаходиться добрий грунт. Вона не може інакше жити, адже Слово Боже було посіяне і воно зробило те, на що було послане, зростило, створило спасаючу віру. Це те Слово, про яке говорить Бог через пророка Ісаю. Він каже: “Так і буде Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав”. І ця віра, створена цим Словом, буде постійно приносити плоди, людина з такою вірою буде жити для Бога, засвідчуючи про Божу велич і дієвість Його Слова. Всі такі люди знаходяться на доброму грунті, на землі, яку сам Ісус Христос приготував для нас своїми муками та смертю на хресті. Він своїм досконалим життям скопав цю землю, своїми муками повиполював усі бур’яни, Своєю кров’ю зволожив її, щоб ми, стоячи на цьому доброму грунті, могли зростати через Боже Слово на славу Отцю Небесному і родити встократно. Через Христове викуплення ми всі маємо силу для свого побожного життя. Бо наша віра зростає через посіяне зерно, яке падає на грунт добрий. Те, що Бог сіє, приходить до нас у Його Слові і наші душі зростають завдяки цьому Слову, бо там знаходиться Ісус Христос, там особа, завдяки якій ми можемо зростати, а не в’янути.

      Хоча цей грішний світ постійно змінюється, все у ньому є непостійним, однак є в цьому світі щось таке, що є незмінним та вічним. І це є Слово Господнє. Бог сіє своє Слово у цьому світі для того, щоб посадити в кожній людині віру у Ісуса Христа Господа нашого, і тим самим зберегти і нас для життя вічного з у Царстві Небесному. Хоч ми є подібними на ту траву, що з часом засихає і гине, проте, якщо в нашому серці зостається Боже Слово, ми зостаємося жити вічно. Бо як каже Христос, “Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, - життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя” (Ів. 5:24). Тож, “хто має вуха, щоб слухати, - нехай слухає!”. “Фарби вицвітають, імперії розпадаються, але мудрі слова залишаються назавжди». Саме ті слова, які ми чуємо в Слові Божому, роблять нас мудрими на спасіння (2 Тим. 3:15) і життя вічне заради Ісуса. Амінь.

"І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі". (Фил. 4:7).

Українська Лютеранська Церква.