Сайт душпастиря Павла

"Вознесіння"

      Якою є близькість актора з глядачем? Точнісінько такою, коли ми сидимо перед екраном телевізора, дивлячись ще одну серію ”Геркулеса”, де капризні боги грають у своєму театрі подій, а смертні, нікчемні люди, як маленькі діти, що підглядають за дорослими у щілинку замка, стежать настільки наскільки їм дозволяє обсяг зору, за дійством. Боги одружуються, народжують дітей, зраджують один одному, інтригують, ведуть війни, використовуючи людей як пішаків, що як ці маленькі діти підглядають у шпаринку не розуміючи що відбувається. Такою може бути ілюстрація будь-якої міфічної поганської системи світогляду, де поняття близькості між божим та людським означає лише близькість актора та глядача.

     Саме в цьому Християнство повністю відрізняється за своєю структурою. Тут ми маємо Бога та Його людей – церкву, Христос – голова, церква – тіло, Христос – наречений, церква – наречена, Батько-Бог – та Його діти, Пастир та вівці. У дійстві бере участь як Боже так і людське. Близькість є реальною, бо усі знаходяться на сцені подій.

     Звісно, для природньої людини це важко уявити та осягнути. Вона дивиться на небо, а воно таке далеке. Безодня розділяє її та небо. Людина знає що це не близько, що це далеко, навіть дуже далеко. Вона не помиляється щодо відстані, залишаючись глядачем, але часто забуває про причину цієї відстані. Лише коли очі сумління широко розкриваються, людина бачить гріх що наповнює цю безодню, і цей гріх є не когось іншого, а саме її, недосконалої огидної нікчеми перед Святим, Праведним та Досконалим Богом, Котрий не терпить гріх у Своїй присутності, через те карає за нього грішника.

      Не дивно, що почувши слово “Небеса” людина уявляє собі щось далеке та нереальне для неї місце, де місце для неї не передбачається.

      Однак, в нашому тексті ми читаємо ***(51-52). Природнім буде запитати: “Чому учні Ісуса ”повернулися до Єрусалиму з великою радістю”?” Адже їхній Воскреслий Спаситель вознісся на Небеса і тепер не перебуває поруч з ними. Колись Він був близько, а тепер? Чому радіти? Плакати потрібно.

      Учні все ж таки раділи, бо вони знали те, чого природня людина не може осягнути сама. Вони знали і довіряли Слову Христову, Котрий стався людиною, щоб була ця близькість. Близькість між людиною та Богом , що була втрачена після гріхопадіння. Бо саме ставшись людиною Син Божий через Свій досконалий послух та смерть приніс нам примирення з Богом; Він розірвав цю завісу гріха, що складалася із цеглинок наших переступів та цементу нашої непокори. Христос відновив близькі стосунки Бога з людьми, Сам вчинивши Себе найбільшим грішником, взявши усі гріхи світу на Себе та отримавши покарання смерті на хресті від Святого та Справедливого Бога замість кожного з нас. Христос здобув для нас близькість, котра є неминучим наслідком прощення гріхів.

      Було б дивним, щоб після всього цього: страждань, смерті та воскресіння, Христос, сплативши такою дорогою ціною за цю близькість, просто викинув би її, залишивши нас у постійній непевності: “Чи вона існує ця близькість? Може то і ніколи не було? Коли б Він і далі був з нами як раніше усе було б краще, а тепер?...”

      А тепер Він ще ближче до нас ніж це було раніше, коли Він ходив серед нас по землі. Тепер – Він по правиці Божій. І це означає, що тепер Він не лише за Своєю божественною природою є всемогутнім, всезнаючим, всюдисущим, але і відповідно до людської природи Він поділяє ці властивості. “І все впокорив Він під ноги Йому”(Еф.1:22), “а Йому підкорилися ангели, влади та сили”(Пет.3:22), “бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества”. Хто зійшов був, Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все. Тобто Він є там, де хоче бути. І це означає для мене, що Він може перебувати зі мною постійно у Його Слові та Таїнстві. І це означає близькість, справжня близькість, не уявна чи абстрактна, а постійна та перебуваюча. І не тільки до мене одного, але й до всіх, хто слухає Його Слово та споживає Його таїнство. Бо що ще так може передавати близькість як почуте Слово Прощення гріхів, як правдиві тіло та кров, що і здобули для мене цю близькість, це прощення. І ця близькість означає для мене, що я, перебуваючи посеред нещасть, турбот, страждань та смерті, є не один, бо Христос є близько; і ця близькість є настільки тісною, що навіть коли я через свої гріхи та переступи можу її не бачити чи не добачати, Він завжди буде залишатись вірним, досягаючи мене Своїм Словом Закону, відкриваючи мої очі не мій гріх, і лагідно спрямовує мене назад до цієї здобутої Його кров‘ю близькість. Як говорить апостол Павло до Римлян: “Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім”(Рим.8:38-39).

      Так, ми маємо Христову близькість, власне Самого Христа котрий приходить до нас через Його Слово та Таїнства, котрий запевняє нас, дає мир, в якому ми радіємо.

      Ця близькість як близькість чоловіка та жінки, але більша за неї.

      Ця близькість як близькість Батька, як близькість матері, але й за ці вона більша.

      Ця близькість як близькість Бога-Отця до Його Єдинородного Сина що в лоні Його. Як говорить Христос:

“В Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас”(Ів.14:20).

“Бо живу Я – і ви жити будете!”(Ів.14:19).

      Такою є близькість Христа, що вознісся та посів по правиці Божій. Ця близькість і є змістом Вознесіння Христового, котре ми з радістю сьогодні святкуємо. Сьогодні – свято Христової близькості, що визначає наші відносини з Богом, що охоплює наше теперішнє життя у Слові та Таїнствах, що створює для нас вічність.

Христос вознісся – Він поруч зі мною!

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.