Сайт душпастиря Павла

Київ, 21 березня 2004 року
4-та Неділя Великого Посту
Тексти: Іс. 49:8-13, Гал. 4:21-31, Ів. 6:1-15
Проповідь пастиря Юрія Фізера.

Чудо нагодування.

      Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
      Дорогі друзі! Послухаймо Слово Боже, записане Святим Іваном 6:1-15: "Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря. А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими. Ісус же на гору зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближалася ж Пасха, свято юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка безліч народу до Нього йде, говорить Пилипові: Де ми купимо хліба, щоб вони поживились? Він же це говорив, його випробовуючи, бо знав Сам, що Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав. Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч. А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ! Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один."

      Дорогі браття і сестри! Чи довіряєте Ви Богові? Я впевнений, що кожна людина в цьому залі з впевненістю дасть ствердну відповідь. А якби вам поставили таке запитання: "А що могло б підірвати вашу довіру Богові". І тут, я думаю, кожен з вас би почав говорити, про те, що нічого в світі, не могло би відвести вас від Бога. Звичайне бажання Християнина бути з Богом, триматися Його любові і милосердя. Тут все добре! Я погоджуся із вами, якщо ви саме таку відповість дасте на поставлене вам запитання. Проте пам'ятайте, що Християнин все-одно залишається праведником і грішником. І навіть хоча ми, Християни, намагаємося віддано довіряти нашому Спасителеві, в нашому житті, ми зустрічатимемо багато подій, людей, обставин, які будуть підривати нашу віру, через які Диявол буде намагатися посіяти в наші серця зернину сумніву, яка потім проростає у плід невіри, гріх, який закриває перед нами дорогу до вічного життя. Ісус говорив до Петра: "Симоне, Симоне, - ось Сатана жадав вас, щоб вас пересіяти мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою! А той відказав йому: Господи, я з тобою готовий іти до в'язниці й на смерть! Він же прорік: "Говорю тобі Петре, - півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш мене" (Лк. 22:31-34). І не дивуйтеся із того, що ви щойно почули. Так, ці слова наш Господь сказав самому Петру, який був одним із його перших учнів. І не дивуйтеся, що такі слова Господь Ісус промовляє і до нас, бо ми, - одночасно праведники і грішники.
      Сьогодні слово Боже запрошує нас прилучитися до ще однієї історії, в котрій ми бачимо хитку віру учня. Але в той же час сьогоднішня історія вчить нас, є гарним для нас прикладом того, як виходити із ситуації, коли наше єство кричить ревно про Бога, але воно є нічим іншим, як просто пустими словами. Сьогоднішня історія говорить нам про те, як Бог сам піклується про нас в таких ситуаціях.
      Дорогі брати і сестри! Уявіть себе жителями Галілеї, Римської провінції. Зовсім недавно ви почали чути про Людину, яка робить багато чуд по Галілеї і Юдеї, зцілюючи хворих, проповідуючи прощення гріхів і життя вічне. Ви також чули про те, що цей чоловік, Ісус із Назарету, був навіть звинувачений Синедріоном у тому, що робив себе рівним Богові. Але ви все-одно чули, що чуда, які цей Ісус робив, були дійсними чудами і свідками тому були тисячі людей. І ви, можливо боїтеся Синедріону, але почувши, що цей Ісус буде завтра у вашій околиці, ви йдете. Ви вибираєте собі гарне місце на схилі однієї із гір, на берегах Галілейського моря і поступово помічаєте, що ви не одні, хто, наперекір своєму страхові, прийшов подивитися на цього незнайомця і послухати те, що він буде говорити. Поступово на схил гори збираються тисячі людей. І от, з'являється і він, "а з Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда його, що чинив над недужими" (вірш 2) та його учні. Він одягнутий можливо не так, як ви сподівалися побачити його вдягненим. На ньому простий одяг, він виглядає змарнілим. І тут ви чуєте Його голос. Він звертається до одного із своїх учнів, Пилипа, питаючись: "Де ми купимо хліба, щоб вони поживились?" Ви розумієте, що цей чоловік, зараз розмовляючи із учнем, говорить і про вас, адже і вам потрібно поїсти, адже і ваші сили не вічні, адже і до вас стосуються слова: "голод - не тітка". Можливо в цей момент, ви починаєте картати себе за те, що не взяли з собою навіть шматочка хліба, думаючи про те, що ця зустріч може затриматися надовго. Але давайте, полишимо свої думки і прислухаємося до розмови Ісуса з Пилипом. Ким був Пилип? Четвертим учнем, якого покликав за собою Ісус, із міста Віфсаїди, з того самого міста, з якого були Андрій і Петро. Пилип напевно добре знав Писання, бо коли він потім кликав Нафанаїла, він говорив: "Ми знайшли того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, - Ісуса, сина Йосипового із Назарету" (Ів. 1:45). І тепер, коли ми зустрічаємо цього Пилипа разом із Ісусом, - це вже відданий учень, який слідує всюди за своїм вчителем, за своїм Богом. Любі друзі! А тепер прислухайтеся до відповіді, яку дав Пилип на поставлене йому Ісусом питання про їду: "І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав" (вірш 7). Чи це відповідь Ісусового учня? Чи це відповідь учня Всемогутнього Бога, що стався тілом? Так! Але в той же час відповідь простої гріховної людини, яку матеріальна непевність змусила засумніватися у всемогутності свого Вчителя.
      Чому святий Петро бив себе в груди, обіцяючи ніколи не зрадити Господа Христа, і зробив це, як тільки потрапив у відповідну ситуацію. Чому Пилип, переконуючи інших людей приєднуватися у вірі до обіцяного Месії, про Якого свідчили пророки, показав свою слабку віру у такій простій на перший погляд ситуації. Чому ми, Християни 21-го століття, можемо легко говорити про свою відданість Богові, і так само легко цього Бога зраджувати за певних обставин. Та тому, що ми одночасно праведники і грішники. Та тому, що у світі існує гріх, через який диявол, намагається нас звести із дороги праведності на дорогу вічної смерті і прокляття. Та тому що і сучасних людей Диявол продовжує спокушувати все-тими спокусами, яких він використовував і сотні, і тисячі років тому, яких він намагався використати, спокушуючи Ісуса у пустелі. Матеріальна сторона нашого звичайного людського життя! Яку велику роль вона відіграє в ньому. Саме тому і нападає диявол досить часто з цього боку, намагаючись звести наші погляди до грошей, до наживи, і відвести їх від духовної сторони, - від сповідання і визнання своїх гріхів, через які нас засуджено до вічної смерті в геєні огненній, від віри в нашого Єдиного Господа і Спасителя Ісуса Христа.
      Тож ви у натовпі людей, що зібрався послухати проповідь великої Людини. І тут ви почули згадку про брак їжі. І від кого почули??? Від самого Пилипа!!! Дійсно, ви вже досить давно тут і вам точно вже не мішало б щось перекусити. Ви починаєте йорзати на місці, намагаючись, перестати думати про голод. Ви пробуєте почати думати вже зовсім про щось інше. Помаленьку ви вже навіть забуваєте слухати цього пророка і вам на думку спадають лише останні слова його учня: "І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав" (вірш 7). Чи не так саме проходить і у житті? Так! Досить часто, опиняючись перед небезпекою, проблемою, дилемою, людина намагається бити себе в груди, доводячи сама собі, що вона сильна і може побороти їх, але в той же час впадаючи у відчай, перестаючи довіряти своєму єдиному захисту, своєму всемогутньому Богові.
      Цієї довіри, цієї впевненості не було чути у словах Пилипа. Натомість там було чітко чутно слова непевності, слова неспокою. Гріх! Ось справжня причина того, чому люди так досить легко зраджують свою віру в Господа Христа. Посаджений у світі Дияволом на зорі існування людини, він глибоко проник у життя людей. Він проникає у найпотаємніші куточки людського єства, заражаючи їх смертю. Гнилий запах сірки із геєни супроводжує усі без винятку людські життя, приводячи до загибелі, до смерті. Цей запах гріха не можна було буквально почути тоді на горі, коли проповідував Ісус, але він там був, бо там зібралися грішні люди. Цього запаху не можна почути сьогодні в цьому залі, але він тут є, - бо ним просякнуте усе людське життя. Гнилий запах смерті! Цим запахом були проникнуті слова Пилипа, бо Він засумнівався у всемогутності свого Вчителя, свого Бога. Чи це кінець для Пилипа? Чи це кінець для нас? Міг би бути, якби не доброта і чоловіколюбство нашого Спасителя!!!
      Там на горі Він зробив те, про що навіть немислимо було собі уявити! Він нагодував багатотисячний натовп п’яти хлібинами і двома рибинами. Нагодував всіх, і ще лишилося! Це було ще одне чудо! Чудо, - метою якого було підсилити, підкріпити довіру людей, голодних людей. Підкріпити довіру маловірних учнів, маловірних послідовників, які у момент цієї тимчасової труднощі забули про найголовніше, - про те, хто зараз з ними перебуває у людській подобі, для чого Він прийшов на світ! Даючи матеріальну поживу людям, що зібралися на горі, Ісус вказує також їм і на духовну поживу, якою він сам і є і якої нам так часто бракує! Читаємо у Євангелії від Івана 6:32-33 “А Ісус їм сказав: “Поправді, поправді, кажу вам: не Мойсей хліб із неба вам дав, мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба і дає життя світові”. А далі Ісус продовжує: “Я – хліб життя, хто до мене приходить, - не голодуватиме він, а хто вірує в мене, - ніколи не прагнутиме” (Ів. 6:35). Чудо, яке Ісус зробив на горі дало людям значно більше, ніж просто матеріального хліба. Це чудо дало їм впевненість, якої в них так бракувало, це чудо показало їм всемогутнього Бога, який прийшов заради них, до них. Це чудо в когось створило, а в когось зміцнило віру у вічного Бога. Хліб, котрого Ісус дає кожному з нас, є хлібом його незаплямованого тіла, яке він дозволив прибити до Голгофського хреста у викуп за наші з вами гріхи. Його пречиста кров, стікаючи із хреста, змила гріхи кожної людини, що вірує в нього, як єдиного Господа і Спасителя. Ось головне послання Євангелії, доброї звістки про наше спасіння, про прощення наших гріхів. Нагодування п’яти тисяч народу біля моря Галілейського не просто втамувало матеріальний голод присутніх, але вказало на духовний голод, його втамування, прощення гріхів і безмежну Божу любов. Нагодування тисячного натовпу показало цьому ж натовпу їхнього Бога, котрий прийшов, аби стерти їхні гріхи, простити їхні провини, підтримати їх у важку хвилину і привести їх через віру до життя вічного з Ним на небесах. Пророк Ісая писав: “Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, мій Отрок, оправдає пізнанням своїм багатьох, і їхні гріхи понесе” (Іс. 53:11). Це станеться багато пізніше після того, як ми зустріли Ісуса на березі Галілейського моря. Але це дійсно сталося, про що говорили пророки! Апостол Павло пише у своєму другому посланні до Коринтян: “Бо Бог у Христі примирив світ із Самим Собою, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення” (2 Кор. 5:19). Чи могли прості люди самі себе нагодувати п’яти хлібинами і двома рибинами? Звісно, що ні! Проте їх нагодував Бог! Чи могла людина, чи може людина сама собі знайти поживу, необхідну для життя вічного із Отцем на Небесах? Звісно, що ні! Проте це зробив Бог для нас, за нас і заради нас! Ось де лежить Його превелика любов! Він видав свого єдинородного Сина Ісуса Христа на невимовні муки, вмістивши в його тіло усі гріхи людства, а потім прибивши ці гріхи на хресті! Та Христос воскрес із мертвих, залишивши ці гріхи там, на тому хресті, залишивши цей гнилий запах смерті для Диявола. І хоча і сьогодні цей запах все ще присутній тут у цьому залі, він вже нам не залічується. Бо не залічуються нам наші провини і гріхи, які ми вчинили проти Господа неба і землі. Не залічуються, бо Господь Бог простив наші гріхи через віру. І вже сьогодні в цьому залі ми можемо також відчувати набагато сильніший запах, запах життя, який йде із Святого Письма, який йде із Святого Таїнства Господньої Вечері. Це запах нашого вічного життя! І так, як Господь Ісус нагодував тисячі людей у нашому сьогоднішньому тексті, виявивши свою всемогутність, людинолюбство, доброту і божественність, так і сьогодні Він годує нас Своїм Словом, своїми тілом і кров’ю, так само об’являючи себе, як нашого Спасителя через віру, прощаючи нам наші гріхи, підсилюючи і підтримуючи нашу віру. “Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення. Бо того, хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім” (2 Кор. 5:18, 21).
      Тож, дорогі брати і сестри! Коли у вас будуть моменти у житті, коли все навкруги буде волати вас зрадити вашу віру в Христа, заради якихось матеріальних вигод, згадуйте нагодування Ісусом великого натовпу народу у Галілеї, згадуйте про Його багату Вечерю, під час якої він годує мільйони Людей по світу, і зокрема нас тут у маленькій громаді Різдва Христового Своїм життєдайним Словом і Своїми Тілом та кров'ю на відпущення раніше вчинених гріхів, підтримуючи нашу довіру Йому. Наш Бог завжди з нами, його одночасно праведними і грішними дітьми, через віру. Амінь!

      Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.