Сайт душпастиря Павла

Проповідь прочитана в Семінарії Святої Софії м. Тернополя 14 травня 2001 року.

Iсая 66:1-2: "Так говорить Господь: Небеса Мій престол, а земля то підніжок для ніг Моїх: який же то храм, що для Мене збудуєте ви, і яке ото місце Його відпочинку? Таж усе це створила рука Моя, і так все це сталось, говорить Господь! І при тому дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом".

"SOLA FIDE"

"Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа".

     У дитинстві у мене був маленький папуга, який жив у чудовій клітці, зробленій гарним майстром. Він намагався зробити, і досягнув у цьому успіху, чудову хатинку для пташки, а ми у свою чергу прагнули обмежити існування папуги виробом рук людських, щоби вона приносила нам насолоду своєю присутністю, красою, а можливо розмовами чи співом. Але навіть моїй, як я зараз розумію, бідолашній пташці таке існування було не до вподоби і, мавши нагоду, вона втекла від мене на волю... Тож, до кого ми намагаємося уподобити Бога, коли обмежуємо Його присутність та владу лише будівлею храму? Чи не до такого папуги? Чи не до дерев'яного боввана, що його створив собі ідолянин, підвісив на ланцюгах та й каже: це - мій бог!? Подумайте браття та сестри в Христі, що людина робить, коли каже : "Церква - це церква", маючи на увазі лише будівлю храму, або "стіни" видимої церковної організації, а не спільноту усіх віруючих в Ісуса. Сам Господь каже: "Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них" (Матвій 18:20) і неможливо нам щось змінити, бо Божу присутність і благодать не можна обмежити якимись штучно створеними людськими межами... Але після гріхопадіння людства ми схильні думати так, як направляв диявол Адама та Єву: "станете немов боги!" (Б.3:5). Ця спокуса не зникла зі світу і не відійшла від грішного людства, але стала лише більш прихованішою і більш релігійною (побожною). Навіть віруюча людина ставить себе на місце Бога, коли намагається заробити собі спасіння чи додати до нього щось із власних діл та заслуг, ніби Ісус зробив недостатньо для нашого викуплення, іноді намагаються обмежити Божу благодать, силу та владу: бо одні "замикають" Сина Божого на Небесах, а інші у стінах Храму - такі не служать Христу, або просто забули Його і пам'ятають лише про свої великі діла, якими здобувають собі спасіння чи просто задовольняють свою релігійність, і це не є спасаючою вірою... У книзі пророка Єремії (13:10) Бог каже про таке ставлення людського серця: це злий народ, "що не хоче він слухатися Моїх слів, що ходить за впертістю серця свого! І пішов він в сліди інших богів, щоб служити їм та поклонятися їм".
Про таких і для таких, а також для всіх нас, "так говорить Господь: Небеса Мій престол, а земля то підніжок для ніг Моїх" - це є величний показ Його всемогутньої сили та влади; "який же то храм, що для Мене збудуєте ви, і яке ото місце Його відпочинку?" - Господь не бажає ніяких храмів, ані служінь тих, хто забув Його, такі забрані з Його поля зору, а точніше сказати, самі відпали від благодаті: "вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій", а замінили її на праведність діл та Закону... Євреї часів пророка Ісаі були настільки зіпсутими та грішними і так далеко відійшли від Правдивого Господа, що намагалися механічним поклонінням (лише зовнішнім виразом чи дією) задовільнити Бога, або будівництвом гарного дорогого храму, або доброю жертвою... І чи це не стосується сьогодні нас!? Чи не виникає у нас іноді таких спокус? Чи не такі ми самі, як ці юдеї, коли намагаємося своїми ділами задовольнити Бога і не звертаємо особливої уваги на Боже Слово, яке вимагає щирого каяття та віри? Сам Господь закликає до нас у Євангелії від Св. Апостола Матвія (4:17): "проповідуючи й промовляючи: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне !"
     Але зіпсуте гріхом людство постійно відвертається від свого Творця. Тому і каже Господь, нам наголошуючи, що: "дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом". Знову й знову, через Своє милосердя та милість наш Господь наголошу й вказує, нам, бідним і грішним створінням, які постійно відвертаються від Божого дарунка спасіння через віру в Христа до своїх діл та заслуг, що єдина надія на спасіння не знаходиться в нас самих і не походить від нашої гідності, а приходить ззовні від Бога, "8Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, 9не від діл, щоб ніхто не хвалився" (До ефесян 2:8-9). Тому що спасіння у цей зіпсутий гріхом світ прийшло через Божу благодать та любов, якою нас полюбив Бог у Христі. Слово Боже втілився й прийшов у цей світ грішників спасти. Сам Бог, Єдинородний Син Божий, Боголюдина Ісус страждав за наше спасіння й життя. Він пролив Свою безневинну Кров на хресті Голгофи, щоби ми могли жити й жити вічно. Віруючи в Христа, ми маємо мир із Богом, бо Він викупив нас, сплативши в жертву власне життя, яким повністю, раз і назавжди, задовольнив Божий гнів проти гріха. Як написано: "А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів" (Євреїв 10:12) і "жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується" (Євр.10:14). Наш Господь у Своїй архиєрейскій молитві за нас благає Бога Отця: "Освяти Ти їх правдою! Твоє Слово то правда!" (Іван 17:17). Правда, яка походить від Бога і несе нам Добру Звістку, вказуючи нам єдиний шлях спасіння від гріха та вічного прокляття і шлях цей є Ісус Христос; "І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали" (Дії 4:12)...
     Боже Слово постійно відкидає спроби людей здобути собі спасіння самотужки, Воно постійно навертає нас на шлях віри у Христа. Бог вимагає віри і Він її дарує нам у Своєму Євангелії, бо Святий Дух змінює наші серця і відвертає їх від мертвого служіння діл до Бога Живого. Але є люди і навіть цілі християнські конфесії, які засуджують Євангельску доктрину про виправданя лише через віру без діл закону, тож Сам Ісус відповідає на таке засудження: "А Він (Ісус) їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене..." (Вiд Марка 7:6). Ісус, спростовуючи усю оману самоправедності, устами пророка бажає показати все безумство та марність механічного поклоніння й бажання ділами та жертвоприношенням задовольнити Бога. Святий Апостол Павло дуже добре пояснює: "Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все." (Дiї 17:24-25). А сам Бог нам каже: "Таж усе це створила рука Моя" - все, що люди можуть запропонувати Йому, є Його творивом. "І так все це сталось, говорить Господь!" - небо та земля з усім, що на них, було створене словом Його сили, отже люди не мають нічого, щоб вони могли запропонувати Йому самі, щоби вгамувати Божий гнів проти переступів.
     Тож Господь, через Свою безмежну благодать та милосердя, говорить, звертаючись до грішників: хоча "Небеса Мій престол, а земля, то підніжок для ніг Моїх", я ніколи не забуваю про своє твориво "і при тому дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом і на тремтячого над Моїм словом" - а до тих, чиє серце наповнене щирим каяттям, Господь ставиться прихильно і з милосердя Свого та любові, заради Христової жертви за гріхи усього людства, прощає усі переступи та привини тим, які покладаються на Його Слово. Ті, хто в покорі шанує й вірує в Святе Слово Боже й уникає мертвого служіння та релігії "добрих" діл і заслуг - до таких людей Господь ставиться з милостивим співчуттям, їх Він допустить до повного та вільного прояву Своєї благодаті в Церкві Христовій, таким належать Небеса, бо вони омиті Кров'ю Ісуса.
     Такий самий принцип ми застосовуємо, коли підходимо до Господньої Вечері... Якщо ми підходимо до вівтаря лише механічно, не розмірковуючи над Божим Словом і без каяття за скоєні гріхи, а лише тому, що люди йдуть; або з думками, що сама дія прийняття таїнства чи участь в літургії принесе користь - ми отримаємо Тіло та Кров Господню на засудження! А якщо ми підходими до столу Господнього з вірою та каяттям - таїнство буде нам на користь та укріплення віри, а найголовніше з дійсним Тілом та Кров'ю Христа ми отримаємо прощення наших гріхів. Бо не дивиться Бог на обличчя чи дію людини, а дивиться Бог на ставлення нашого серця до Євангелія: чи віруємо ми всім серцем своїм і цілою душею своєю, чи наче ляльки бездумно й механічно вклоняємося, бо хтось вклонився чи перехристився!!!
     Та відраза, яку Господь відчуває до більш зовнішніх проявів пихатих форм обрядового поклоніння (релігії діл) - протиставлена до щирого та упокореного каяття віруючого серця за скоєні гріхи та провини. Бог бажає нового й повного послуху Його волі. Як каже цар Давид у Псалмі (51:17): "Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!" Ця тема, розкрита у притчі про фарисея і митника (Лк.18:9-14), коли упокорений митник в каятті покладався у вірі лише на милосердя Боже, отримав прощення, а пихатий фарисей ні!!! "Кажу вам (сказав Ісус): Цей(митник) повернувся виправданий до дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений" (Лк.18:14).
     Тож не будьмо тими, хто приносить до Господа Бога ані діла своєї гордині та самоправедності, ані тими, хто несе залізні клітки, щоби запхати туди Бога, наче маленького папугу. А будьмо тими, хто у вірі розкриває перед Богом своє впокорене серце, тими, хто несе усі свої біди та гріхи до Голгофського хреста, на якому було переможено смерть та диявола. З Божою допомогою будьмо тими, хто покладається на допомогу і спасіння від нашого Господа Ісуса Христа. А Бог, за словом обітниці Своєї, піклується про віруючих дітей Своїх, допомагає, підтримує Словом і Силою Своєю... і не допомагає тим, хто лише зовнішньо копіює рухи та дії, бо серце таких далеко від Нього... А наші серця належать Христу. Слава Йому по віки віків. Амінь!

"І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі" (Филип'ян 4:7).

Українська Лютеранська Церква.