Сайт душпастиря Павла

Місце: Донецька обл. м. Слов’янськ
Дата: 24.11.2001
пастир Павло Богмат

Читання:
Пс. 130
Ісая 45:20-25
1 Фес. 4:1-7
Мв. 15:21-28

Дорогі брати і сестри в Христі Господі!
„Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був, і Хто має прийти! Амінь” (Об. 1:4).

Сьогоднішній молитовний роздум було натхнено словами сьогоднішнього євангельського читання від Мт. 15:21-28:

21  І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські.
22  І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!
23  А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами!
24  А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...
25  А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені!
26  А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...
27  Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів.
28  Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала.

    Як ми щойно довідалися, у своєму наближенні до Єрусалиму Ісус пішов у землі тирські і сидонські, тобто у поганську державу Фінікію, що міститься на березі Середземного моря. Пішов Він з Галілеї мабуть з метою відійти на деякий час як від ворогів Своїх, так і від збудженого та схвильованого натовпу та дати народу можливість заспокоїтися, зайнявшись звичайними справами. На цю мету відходу частково вказує євангеліст Марко, кажучи, що Ісус, „зайшовши у будинок, не бажав, щоби хтось взнав про Його прихід, але не зміг втаємничитись”.
    Слава про Нього рознеслася далеко за кордони Галілеї та Юдеї, і всюди Ісуса зустрічали, як великого Чудотворця. Взнала про Його наближення до Фінікії і одна жінка хананеянка та вийшла на зустріч. Хоча жінка і походила з поган, але вона була ознайомлена з юдейською вірою, бо назвала Ісуса Сином Давидовим. Жінка ця, побачивши Ісуса, здалеку закричала Йому: „Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко мою дочку мучить! Але Він не сказав ані слова”. Це мовчання звичайно не було наслідком байдужого ставлення до жінки та її дочки, але це було випробовування її віри. А вона не сміла наблизитись до Ісуса, продовжувала кричати та молити Його, сподіваючись, що буде почута. Вона так невідступно і голосно молила про зцілення своєї дочки, що Апостоли підійшли до Ісуса та просили відпустити її.
    Але, бажаючи продовжити випробування віри хананеянки, Ісус сказав Апостолам: „Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...” (Мт.15:24). „Ізраїль” є обраним народом, якому було обіцяно прихід Викупителя, тому новина про наближення Царства Божого мала бути проголошена правдивому Ізраїлю, тобто всім хто вірить та очікує на прихід Месії-Викупителя – це і є правдива Церква на землі. Тому на ці слова треба дивитися в контексті всієї Біблії, яка називає Ізраїлем всіх віруючих. Сам Ісус багато разів казав, що Царство Його, Царство Боже вмістить у себе всі народи землі, також Апостоли були послані благовістити цілому світу. А пророк Ісая (56:1,6-8) писав: „Так говорить Господь: Бережіть правосуддя і чиніть справедливість, незабаром бо прийде спасіння Моє, і появиться правда Моя. А тих чужинців, що пристали до Господа, щоб служити Йому та любити Господнє Ім’я, щоб бути Йому за рабів, усіх, хто хоронить суботу, щоб її не збезчестити, і тих, що тримаються міцно Мого заповіту, їх спроваджу на гору святую Мою та потішу їх в домі молитви Моєї! Цілопалення їхні та їхні жертви будуть Мені до вподоби на Моїм жертівнику, бо Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів! Слово Господа Бога, що збирає вигнанців Ізраїля: Я ще позбираю до нього, до його забраних!”.
    Жінка знала це і впала до ніг Христа та благала: „Господи, допоможи мені!” Ісус же все ще випробовував її віру та мовчав, а тоді „відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...”. Як ви вважаєте, чи це комплімент такі слова? Як мала відчувати себе у цей час жінка? Ісус не мав наміру образити цю беззахисну жінку, але прагнув випробувати віру язичниці та показати Апостолам силу цієї віри, бо не дивиться Бог на обличчя людини чи на її національність, а дивиться Бог на віруюче та упокорене серце... Жінка не сміла перечити Сину Давидову, вона не тільки розуміла свою негідність та мізерність перед Ним – істинним та святим Богом, але скромно та покірно підтверджує слово Його, визнає себе грішницею і покладається усім серцем та усією вірою своєю на милосердя та благодать Божу: „Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів”, дай же і мені скористатися хоча б крихтами тих благословінь, які Ти так щедро даєш...
    Зворушений покорою та силою віри хананеянки, Ісус викликнув: „О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала”... Тут ми бачимо дійсне значення і розуміння віри, як дійсного покладання і повної довіри Господу життя. Віра завжди хапається за об’єкт своєї віри, від якого і отримує усі благословення, або покарання (якщо ви невіруючий, або войовничий атеїст). У сьогоднішньому євангельському тексті від Матвія, віра жінки хананеянки хапається за Христа Господа: вона вірила в Його всемогутність, вірила, що навіть за відсутністю її дочки Він може зцілити її, якщо захоче; вона мала надію, що Він не відмовить у цьому проханні; з непохитною вірою та сильною надією вона приступила до Ісуса та благала Його; вона не зупинялась у своїх моліннях, навіть коли помітила, що Ісус ніби-то не помічає її благання; вона продовжувала навіть тоді, коли ходатайства апостолів не допомогли, вона впала до ніг Його і не переставала поклонятися, незважаючи на слова Його, які могли здаватися образливими; віра її та надія не похитнулися від цього;  жінка впала до ніг Христа і у покорі продовжувала молити: „Господи, допоможи мені!” ...
    Як часто ми звертаємося до Бога з якимось проханням і не отримуючи швидко того, що просили, стаємо байдужими до молитви і кажемо: я молився, просив, але з цього нічого не вийшло, Бог не чує мене і тому я перестав молитися. Іноді люди думають, що Бог „обмежений” у своїй всемогутності, що Він „зайнятий” і не може відповідати, тому починають молитися до святих, до мощей, навіть до Діви Марії, матері нашого Господа...  Але таке поклоніння є порушенням першої та другої заповідей Божих, воно є гріхом. Тому, що Слово Боже забороняє нам поклоніння будь-чому, окрім одного Бога. Ані люди, ані Анголи, ані живі,  ані мертві, не повинні бути об’єктом нашого поклоніння. Жінка хананеянка добре знала це, вона постійно зверталася до Господа про допомогу і благала та покладалася лише на Нього, звертаючись до Божої любові та милосердя. Вона навіть не сміла звернутися до апостолів, хоча ті і намагалися заступитися за неї... 
    Перестаньмо ж піддаватися на хитрощі диявола, який бажає відволікти нас від правдивого поклоніння та істинної віри, але навчимося з прикладу хананеянки: покладатися та вірити лише Богові нашого Спасіння і невідступно просити лише Його: „Господи, допоможи мені!”, якщо буде на те Твоя Свята Воля. Також дуже важливо молитися словами  Господньої молитви не механічно (бездумно), але від щирого серця: „Нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі” (Лк. 11:2). Щоби вона чинилася і щодо нас...
    Отже будьмо завжди пам’ятати, що коли ми не завжди отримуємо того, про що просимо, причиною того є ми самі. Бо не завжди наші бажання є побожними, навіть більше того, частіше вони є гріховні: „Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги” (Матвій 15:19). Тому Божий „Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями” (Римлян 8:26). І це Божий дар – впевненість у нашому Господі і у тому, що Він завжди чує нас та відповідає на наші молитви, бо Він обіцяв це у Своєму Слові. Але Бог дивиться на віру в наших серцях і навіть у наших слабкостях нам завжди допомагає та спонукає нас до твердого покладання на Його безмежну благодать та милість. А коли нам здається, що Бог нас покинув і не чує наших молитов, тоді згадайте приклад жінки хананеянки – може, це випробування вашої віри і випробувана вона буде вкріплена.  „Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його” (Якова 1:12). Треба завжди пам’ятати слова ап. Павла, що „християнам все іде на добро” та на збудування нашої віри в Христа Ісуса нашого Господа. Молімо ж нашого Господа про прощення наших гріхів, про вкріплення нашої віри, про допомогу у спокусах та протистоянні Сатані; просімо, щоб наша віра не була марна, щоб рясно приносила вони добрі плоди. (До ефесян 2:10) „Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували”, і тоді ми повинні у покорі і з терпінням, які створені Св. Духом та Божим Словом, невідступно, за прикладом хананеянки, просити у Бога з непохитною впевненість те, що дійсно потребуємо. „Просіть, - сказав Ісус, і дано вам буде!” Тож просіть, по-перше, нове серце, що матиме впевненість у Христі та Його обітницях, серце, що покладатиметься на всемогутність та милосердя нашого Викупителя, що спас людство від влади диявола, смерті та гріха, і Який милостиво звертається до кожного віруючого серця зі словами втіхи: „Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!” (Матвій 9:2).
    Яке ж то дивне відчуття впевненості у тому, що ми маємо Господа, який нас не звинувачує у наших гріхах, не принижує через наші провини, але бачить нас такими, якими ми є і, змилостившись над нами, забирає на Себе  наші гріхи, і стає нашим служником, надаючи нам Свою праведність! Тож немає більшого привілею, ніж проповідувати про нашого власного Господа і Спасителя Ісуса Христа, благовістити нашим ближнім, друзям та ворогам. Тому і каже ап. Павло: „Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої” (Дії 20:24).

Заради Христа. Амінь.

Бог миру, що вищий від усякого людського розуміння, нехай тримає ваші серця та думки у Христі Ісусі нашім Господі.

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.