Сайт душпастиря Павла

Дата: П'ята неділя по Трійці, 28 липня 2002 року.
Місце проведення Богослужіння: м. Слов'янськ, м. Донецьк
Читання: Іс. 58:6-12; Рим. 8:18; Лк. 6:36-42

"Дивний лист"

      Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого (2 Петра 1:2), якому слава повік!

      На цей молитовний роздум мене надихнув дивний лист... Цього листа отримав від американських друзів пастор Тарас Коковський, а я хотів би вам його зачитати: "Одного недільного ранку 2000 парафіян громади, що зібрались на богослужіння, були вкрай здивовані, побачивши двох чоловіків, вдягнених в чорні ряси і озброєних автоматами. Один з них виголосив: "Кожному, хто бажає прийняти кулю за Христа, залишатися на місці"... Негайно зникли хор, диякони, і більшість громади. З 2000 парафіян залишилось 20. Промовець по тому скинув капюшон, поглянув на проповідника і сказав: "Гаразд, пасторе, я примусив втекти всіх лицемірів. А тепер ви можете розпочинати ваше служіння. Бажаю доброго дня!". І тоді незнайомці забралися геть..."

      "Це дуже смішна історія", можуть сказати люди. Але такі будуть дивитися на цю ситуацію очима світу. Очима людей, які навіть з самого факту богослужіння роблять комедію, або якийсь фарс... Бо такі не розуміють духовних речей і вважають їх глупотою, бо "думка тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може" (Рим. 8:7). Такі самозахоплені люди "Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки" (Рим. 1:25). Оскільки за своєю гріховною природою людству властиво зневажати Бога і Його Волю та віддаватися у полон власних пожадань, що навіяні у серце дияволом, який є паном цього світу. Тож ці гріховні пожадання, немов ті тенета, що затягують людство все сильніше і більше, коли до них потрапляєш та починаєш у них бурхатися з самого свого народження аж до кінця свого життя... Дуже короткого життя! Бо скільки проживе людина, яка обгорнута з ніг до голови сіткою, немов немовля пелюшками, коли її кинуть до безодні океанських глибин? Глибин гріховних розваг, диявольської розпусти та зажерливості... У Божому Слові ап. Павло нас навчає, що такі стають "повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке" (Рим. 1:29-32)... Просто кажучи, такі люди перебувають у полоні диявола та гріха, тому вони бачать лише те, що є на поверхні і не розуміють того, що лежить глибше...

      Але якщо ми уважно роздивимося та проаналізуємо події, що відображені у нашому листі з християнської точки зору, то відразу збагнемо, у чому тут справа, та зробимо для себе корисні висновки. Так що ж сталося насправді? Чому практично 2000 чоловік втекли з Богослужіння, залишивши Церкву безлюдною? Чи можемо ми взяти на себе таку велику сміливість та відповідальність, як той наш умовний злочинець та поставити на усіх втікших християнах шаблон - "лицеміри!"??? Ну звичайно ж можемо, якщо довго не думати, а відразу всіх засудити до пекла: "бо такі не мають віри і варті лише смерти, як у Божих так і у людських очах" - може гнівно сказати людина... Оскільки властиво людству, за його гріховною природою, засуджувати інших і не дивитися у своє гріховне серце, щоби не побачити там таке ж засуджене до пекла створіння. То й дивимося ми на інших, щоби засудити їхні провини і через це відчувати себе набагато легше та краще: "Бо ж ми не такі! Бо ми ще й до того ж віруючі християни, а не лицеміри, які покинули свого Господа. Ми ж не такі, ми стійкі, і тому нам ця історія здається смішною!"... Але "не дивиться Бог на обличчя людини", а дивиться у її серце, дивиться на віру кожної людини, нехай вона навіть дуже слабка! Бо і слабка віра, коли вона хапається за обітниці Христові і покладається на спасіння заради смерті і страждань Господніх, отримує те, що і сильна та стійка віра, а саме СПАСІННЯ і ПРОЩЕННЯ. І через це ми повинні залишити подібні думки та покаятися перед Богом за скоєний ГРІХ, тому що ви засуджуєте людей... Бо навіть якщо розвиток ваших думок йшов не у такому напрямку, але ви прийшли до висновку, що це смішна історія - тоді ви згрішили! Якщо, можливо, у декого із вас і були такі думки, коли ви піддались на запропоновані дияволом картини, як християни, не забуваймо - практично 2000 чоловік бігли з Церкви, немов від пекла... Тоді ви підсвідомо пішли на поводі диявола і своєї гріховної природи, поставивши себе на місце законодавця та судді! "Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?" (Як. 4:12). Тож покайтеся і більше так не робіть!

      І взагалі не важливо, на яку з таких думок ви були схоплені дияволом і у якому напрямку йшли ваші міркування та уява... Але дуже важливе, якщо так сталося, покаяння та молитовний роздум про дійсні причини того, що сталося і чому це було донесене до нас...

      Сам Господь у Євангелії зазначає для нас: "Жоден не зголоситься померти за іншого; можливо за добродія свого, ще зголоситься хтось померти", а також згадайте слова Ісуса із сьогоднішнього нашого євангельського читання: "Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!" і не засуджуйте братів ваших (Лк. 6:36). Тож зауважмо собі, що коли сам Господь не засуджує наших втікачів та ще й наказує нам не засуджувати інших, то чи повинні ми це робити? Чи повинні ми відлучати наших братів від Христа, бо нам так хочеться, бо нам здається, що вони лицеміри? Адже сам апостол Павло (Рим 9:3) дає нам приклад, як ставитися нам до братів і сестер у Христі, коли каже про невіруючих євреїв: "Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх", щоби вони були прищеплені до Господа. Чи це не зразок християнської любові для нас?

      Але що ж в дійсності тоді сталося в церкві? А відповідь дуже проста - це людська гріховна природа! Так, це знову вона - це частина нашою людської сутності з часів гріхопадіння, і не можемо ми у цьому світі її позбутися. Вона є причиною усіх наших гріхів, бо за неї смикає наш ворог диявол, підбиваючи нас покладатися на будь-що, окрім Бога... Іноді ми самі навіть і не помічаємо, як починаємо "забагато" покладатися на власні сили та розум, забуваючи тим самим нашого Творця, ми просто відходимо від Нього з власної волі. Тож наш Творець., як Люблячий Батько змушений Своєю лагідною рукою знову і знову повертати нас до Себе, щоби жодна Його дитина у Христі не загинула, як Він те і обіцяв... Тож такі "повернення" іноді стаються через тяжкі хвороби, чи щось таке подібне, а іноді через таких озброєних "терористів"... Бог примушує людство замислитися: "Хто ми є і на що ми заслуговуємо без Божої прощаючої благодаті у Христі Ісусі"...

      І взагалі, чи не здається вам ця історія в Американській Церкві дуже схожою на історію, яка сталася з апостолом Петром? Чи не був він настільки самовпевнений, що навіть не повірив словам самого Господа про те, що він зречеться Христа... Але на користь Петрові була Божа "наука" і це він довів усім своїм християнським життям та своєю смертю за проповідь Євангелія... І чи не станеться так, що і в нашій історії люди, яких було випробувано, покаються і покладатимуться усім своїм серцем і усіма своїми думками лише на Господа, як і апостол Петро... Тож не будемо передчасно та скоро засуджувати людей, бо не знаємо ми шляхів та планів Господніх... А краще згадаймо Божу науку: "36Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! 37Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам" (Лк. 6:36-37), оскільки "не дивиться Бог на обличчя" та наказує нам жити у християнській любові та мирі, з покорою і терпінням приймати слабкості один одного. Молитися за братів наших та нести тягарі один одного. Бо всі ми вірою поєднані у Христі Ісусі Господі нашім. І тільки Ним, і завдяки Йому ми живемо...

І як сказав Мартін Лютер:
"На цьому стою і не можу інакше. Нехай допоможе мені Бог!"

"Бо Господь наш суддя, Господь законодавець для нас, Господь то наш цар, і Він нас спасе!" (Іс. 33:22).

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.