—айт душпастир¤ ѕавла
ћоњ пропов≥д≥...
≈ф.5:15-21
≤с.65:1-2
ѕс.119 (ст.20 - –еш)
УЅагато званихФ
††† † УЅлагодать вам ≥ мир нехай примножитьс¤ в п≥знанн≥ Ѕога й ≤суса, √оспода нашого!Ф (2ѕетра1:2).††††† —ьогодн≥шн≥й молитовний роздум було натхнено
притчею нашого √оспода про ÷арство Ќебесне (ћт.22:1-14):
У1 ј ≤сус, в≥дпов≥даючи, знов почав говорити њм притчами, кажучи:
2 ÷арство Ќебесне под≥бне одному царев≥, що вес≥лл¤ справл¤в
був дл¤ сина свого.
3 ≤ послав в≥н своњх раб≥в покликати тих, хто був на вес≥лл¤
запрошений, та т≥ не хот≥ли прийти.
4 «нову послав в≥н ≥нших раб≥в, наказуючи: —каж≥ть запрошеним: ќсь
¤ приготував об≥д св≥й, закололи бики й в≥дгодоване, ≥ все готове. ≤д≥ть
на вес≥лл¤!
5 “а вони злегковажили та порозходились, той на поле своЇ, а
той на св≥й торг.
6 ј останн≥, похапавши раб≥в його, знущалис¤, та й повбивали
њх.
7 ≤ розгн≥вавс¤ цар, ≥ послав своЇ в≥йсько, ≥ вигубив тих уб≥йник≥в,
а њхнЇ м≥сто спалив.
8 “од≥ каже рабам своњм: ¬ес≥лл¤ готове, але недостойн≥ були
т≥ покликан≥.
9 “ож п≥д≥ть на роздор≥жж¤, ≥ кого т≥льки сп≥ткаЇте, кличте њх
на вес≥лл¤.
10 ≤ вийшовши раби т≥ на роздор≥жж¤, з≥брали вс≥х, кого т≥льки
сп≥ткали, злих ≥ добрих. ≤ вес≥льна к≥мната г≥стьми переповнилась.
11 як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чолов≥ка,
в одежу вес≥льну не вбраного,
12 та й каже йому: як ти, друже, вв≥йшов сюди, не мавши одеж≥
вес≥льноњ? “ой же мовчав.
13 “од≥ цар сказав своњм слугам: «в'¤ж≥ть йому ноги та руки,
та й киньте до зовн≥шньоњ темр¤ви, буде плач там ≥ скрег≥т зуб≥в...
14 Ѕо багато покликаних, та вибраних мало.Ф
†††††
† † † †„ерез цю притчу ≤сус бажаЇ навчити нас та по¤снити в≥рне
розум≥нн¤: що Ї ÷арство Ќебесне? ≤ перше, що нам треба вивчити, так це
те , що ÷арство Ќебесне Ї ÷арством ’риста, нашого √оспода, де присутн≥
—лово ≥ в≥ра. ” цьому царств≥ ми живемо з над≥Їю, ≥ у в≥дпов≥дност≥ з≥
—ловом та в≥рою, очищуЇмос¤ в≥д гр≥х≥в ≥ зв≥льн¤Їмос¤ в≥д смерт≥ та пекла,
хоча все ще знаходимос¤ у стар≥й оболонц≥ гр≥ховноњ плот≥. ÷¤ оболонка
ще не скинута; але те, що було здобуто ≤сусом на √олгофському хрест≥,
принесло нам житт¤, праведн≥сть та спас≥нн¤...
†† † † † ” своњй зовн≥шн≥й форм≥, у своњй по¤в≥ в цьому св≥т≥, це
царство под≥бно людин≥, ¤ка Ї великим та могутн≥м царем, котрий приготував
вес≥льне св¤то дл¤ свого сина, але зван≥ та обран≥ люди не погодилис¤
прийти на св¤то, кожний мав в≥дмовку. ÷ар був добрий та терпл¤чий, ≥ не
розгн≥вавс¤, а знову в≥дправив ≥нших служник≥в з наказом запросити цих
людей знову. јле повторна в≥дмова була навмисною можлив≥стю нанести образу
та ви¤вити зневагу до цар¤ та його вес≥льного св¤та, а де¤к≥ ж направили
свою злобу на посланц≥в. ¬≥дмова та ще й з актом насильства по в≥дношенню
до слуг, була великим непослухом, ¤кий був справедливо покараний розгн≥ваним
царем. ¬≥н в≥дправив в≥йсько знищити вбивць та спалюЇ њхн≥ м≥ста; але
вес≥льного пиру не в≥дм≥н¤Ї, а посилаЇ своњх раб≥в на роздор≥жж¤ кликати
на вес≥лл¤ ус≥х кого знайдуть, бо пир готовий, а покликан≥ ви¤вилис¤
нег≥дними прийн¤ти участь у ньому. ѕосланц≥ п≥шли та запросили ус≥х ¤кий
знайшли: ≥ добрих, ≥ злих; вес≥льне св¤то почалос¤... ¬ийшов до гостей
цар ≥ побачив м≥ж ними людину, що не вбрана в св¤тков≥ одеж≥ та й питаЇ
њњ: Уƒруг! як ти прокравс¤ сюди, не мавши св¤ткового вбранн¤?Ф јле той
мовчав, не маючи жодного виправданн¤, бо це була зневага традиц≥њ та
цар¤. “од≥ наказав звТ¤зати ноги та руки порушнику ≥ викинути у зовн≥шню
темр¤ву, де той матиме час подумати про свою дур≥сть та самовпевненость
≥з плачем та скрег≥том зуб≥в... ќск≥льки, - додав ≤сус, Убагато покликаних
та обраних малоФ...
††††††††††† ÷¤ притча перегукуЇтьс¤ з притчею про злих виноградар≥в
≥ служить њњ продовженн¤м. ѕритча про виноградар≥в зак≥нчуЇтьс¤ вбивством
хаз¤йського сина, ¤кий Ї ≤сус ’ристос; притча про вес≥льне св¤то вказуЇ
на насл≥дки ухиленн¤ Їврењв в≥д Ѕожого зову. јле це с¤гаЇ набагато б≥льше
н≥ж Їврейська церква Ц це стосуЇтьс¤ кожноњ людини у цьому св≥т≥... Ѕог
готував ÷арство —воЇ дл¤ г≥дних вступити у нього, ≥ на це вес≥льне св¤то
—ина —вого кликав по-перше обраний Ќим народ Їврењв; кликав ¬≥н њх через
пророк≥в, але вони нав≥ть не об≥звалис¤ на њхн≥й голос, не йшли тим шл¤хом
¤кий м≥г привести на гостину; кликав ¬≥н њх через ≤вана ’ристител¤, що
волав до них: Упокайтес¤! Ѕо наблизилос¤ ÷арство Ќебесне!Ф, а вони все таки
не йшли; кликав ¬≥н њх ≤мТ¤м —ина —вого, кажучи: Уѕрийд≥ть до ћене ус≥!..Ф,
але вони прийн¤ли …ого за раба царського ≥ вбивством вир≥шили позбутис¤
…ого. —воЇњ мети вони не дос¤гнули: ≤сус воскрес, прийшов на вес≥льне
св¤то. ≤ послав јпостол≥в по усьому св≥т≥ кликати вс≥х бажаючих ув≥йти
у ÷арство Ќебесне. ”сп≥х апостольськоњ пропов≥д≥ був незвичайний: за ними
на вес≥лл¤ пот¤гнулос¤ багато народу. јле лише одного бажанн¤ ув≥йти у
÷арство Ќебесне недостатньо... як на царське св¤то сх≥дних цар≥в запрошен≥
могли ув≥йти не ≥накше, ¤к у вес≥льному вбранн≥, ¤ке пропонував цар, так
≥ в ÷арство Ќебесне можна ув≥йти лише з чистою душею, у св≥тлому од¤з≥
добра ≥ Ѕожоњ правди. ≤, ¤к небажаючого од¤гнути запропоновану йому в≥д
цар¤ од≥ж викидають з≥ св¤та за ст≥ни двору, де того поглинаЇ зовн≥шн¤
темр¤ва, ≥ де той в≥д н≥чного холоду, стида ≥ досади скрегоче зубами, -
так ≥ в ÷арство Ќебесне не буде допущений той, хто свою брудну в≥д гр≥ха
од≥ж душ≥ не зм≥нить на б≥лосн≥жну од≥ж —в≥тла ≥ ѕраведност≥ ’ристовоњ,
¤ку Ѕог пропонуЇ нам у дарунку в≥ри в ≤мТ¤ …ого —ина ™динородного...
††††††††††† Ќа хрест≥ √олгофи, через стражданн¤ та смерть —вого
™динородного —ина ≤суса ’риста, Ѕог забезпечив вес≥льним вбранн¤м бездоганноњ
праведност≥ та чистоти ус≥х гр≥шник≥в, покликаних на вес≥льне св¤то —вого
јгнц¤. ровТю безневинноњ Ѕоголюдини ’риста було омито гр≥хи та провини
ус≥х гр≥шник≥в, дл¤ вс≥х було здобуто виправданн¤ та прощенн¤... Ѕожа
мил≥сть та благодать в≥льн≥ дл¤ ус≥х людей, але вони не можуть бути у
присутност≥ —в¤того ≥ ѕраведного Ѕога без вес≥льного вбранн¤, ¤ке надаЇтьс¤
у в≥р≥ - це ’ристове вбранн¤, ¤ке покриваЇ бруд ≥ гидоту наших гр≥х≥в,
за ¤к≥ ≤сус пон≥с покаранн¤, а натом≥сть дав нам —вою бездоганну ≥ абсолютну
ѕраведн≥сть та ∆итт¤ ¬≥чне... “ож покайтес¤† ≥ в≥руйте, бо це незаперечна
ѕравда!
††††††††††† Ѕог в≥рний —воЇму —лов≥ та —воњй об≥тниц≥, ¬≥н виведе
брехун≥в та лицем≥р≥в на чисту воду, ¤кщо не зараз, тод≥ у ƒень останнього
—уду, У≥ буде там плач та скрег≥т зуб≥вФ. “од≥ зневага ≥ нехтуванн¤ ЋюбовТю
√оспода будуть покаран≥, коли кожна людина, ¤ка над≥¤лас¤ на власн≥ заслуги
≥ д≥ла, буде вкинута до вТ¤зниц≥ пекла. ÷е буде покаранн¤, бо вони були
запрошен≥, мали “ањнства ¬≥втар¤ та ’рещенн¤, мали ™вангел≥Ї прощенн¤,
але не пов≥рили у них ≥ не покладалис¤ ус≥м своњм серцем, розумом ≥ вс≥Їю
душею своЇю на ’риста ¬икупител¤, на нашого —паса...
††††††††††† Ќаш дорогий √осподь навчаЇ нас, що ми маЇмо зрозум≥ти
≥ ос¤гнути (з Ѕожою допомогою), ¤ку велику мил≥сть ми отримали у вигл¤д≥
запрошенн¤ на таке благословенне св¤то, де ми знайшли спас≥нн¤ в≥д гр≥ха,
ди¤вола, смерт≥. “ой, хто не приймаЇ це з вд¤чн≥стю, а нехтуЇ такою благодаттю,
буде приречений на в≥чне стражданн¤ у геЇнн≥ огненн≥й. ≤ той, ≥ ≥нший
отримуЇ ™вангел≥Ї Ц ≥ ув≥руЇ, ≥ буде спасенний; або опиратиметьс¤ Ѕож≥й
благодат≥ та не ув≥руЇ ≥ буде прокл¤тий пов≥к: Убо багато покликаних,
та вибраних малоФ...
††††††††††† ј ви, будьте певн≥ у своЇму спас≥нн≥! ѕ≥дтвердженн¤
свого вибранн¤ шукайте у —лов≥ Ѕожому, де воно ≥ в≥дкриваЇтьс¤, бо веде
¬оно нас до ’риста, який Ї нига ∆итт¤ ≥ у Ќьому записан≥ та вибран≥
вс≥, хто пов≥рив в ≤мТ¤ …ого.† ≤сус розкриваЇ та робить нам зрозум≥лою†
Ѕожу нигу ∆итт¤, через пропов≥дь —в¤того ™вангел≥¤, де У—ам ≤сус закликаЇ
до —вого вес≥льного столу вс≥х гр≥шник≥в та об≥ц¤Ї њм полегшенн¤, ≥ ¬≥н
бажаЇ, щоби ус≥ люди прийшли до Ќього ≥ дозволили допомогти соб≥, ≥ ¬≥н
пропонуЇ —ебе у —лов≥ —воЇму ≥ “ањнств≥ та бажаЇ, щоби вони почули …ого,
а не закривали своњ вуха та зневажали ™вангел≥Ї, опираючись робот≥ —в¤того
ƒуха. Ѕ≥льше того, ≥стинно в≥руючим христи¤нам ¬≥н об≥ц¤Ї силу ≥ допомогу
—в¤того ƒуха у збереженн≥ в≥ри ≥ в≥чного спас≥нн¤Ф (‘3 стор.618). ” любов≥
та милосерд≥ —воЇму Ѕог Удовго терпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але
щоб ус≥ навернулис¤ до ка¤тт¤Ф та в≥ри (2-е ѕетра 3:9), Убо багато покликаних,
та вибраних малоФ. јле Утак бо Ѕог полюбив св≥т, що дав —ина —вого ќднородженого,
щоб кожен, хто в≥руЇ в Ќього, не згинув, але мав житт¤ в≥чне. Ѕо Ѕог
не послав —вого —ина на св≥т, щоб ¬≥н св≥т засудив, але щоб через Ќього
св≥т спасс¤Ф (≤в.3:16-17).
††††††††††† ј нас, брати та сестри, через в≥ру в —лово ™вангел≥¤
обрано у ’рист≥ ≤сус≥ √оспод≥ наш≥м Уще до закладин св≥туФ (≈ф.1:4), Уа
кого ¬≥н призначив, тих ≥ покликав, а кого покликав, тих ≥ виправдав,
а кого виправдав, тих ≥ прославивФ (–им.8:30) у —ин≥ —воЇму. ≤ у† Ќьому
ми повинн≥ шукати в≥чне вибранн¤ ќтц¤, який постановив у —воЇму в≥чному
Ѕожественному план≥, що не спасе н≥кого, окр≥м тих, що знають …ого —ина
≤суса ’риста та ≥стинно в≥рують у Ќього, ¤к свого —паса та ¬икупител¤.
≤ треба гнати в≥д себе ди¤вола з його спробами нав≥¤ти нам ≥нш≥ думки та
переконанн¤, бо це його в≥чне бажанн¤ позбавити нас вт≥хи ≥ над≥њ, ¤ку
ми маЇмо в≥рою у ’рист≥, а особливо ди¤вол бажаЇ позбавити нас знанн¤
того, Ущо т≥льки по милост≥ та вол≥ Ѕога, без будь-¤коњ заслуги з нашого
боку, ми були обран≥ у ’рист≥ до в≥чного житт¤, ≥ що н≥хто не може вихопити
нас ≥з …ого руки, оск≥льки ¬≥н не т≥льки на словах дав об≥тницю про —воЇ
милостиве обранн¤, але також п≥дкр≥пив њњ кл¤твою ≥ запечатав —в¤тими
“ањнствамиФ, в ¤ких ми маЇмо вт≥ху та п≥дкр≥пленн¤ нашоњ в≥ри, а також
за допомогою њх ми в≥дбиваЇмо вогненн≥ стр≥ли ди¤вола (‘3 стор.620) ≥
слава за це нашому √осподу пов≥ки в≥к≥в. јм≥нь.
—лава ≤сусу ’ристу!
(ƒо филип'¤н 4:7)
У≤ мир Ѕожий, що вищий в≥д ус¤кого розуму, хай береже серц¤ ваш≥ та ваш≥
думки у ’рист≥ ≤сус≥Ф.
"Ѕлагодать вам та мир нехай примножитьс¤ в п≥знанн≥ Ѕога й
≤суса, √оспода нашого!" (2 ѕетра 1:2).
