Сайт душпастиря Павла

1. Стаття IV. Про Євангеліє. 
2. Стаття V. Про Хрищення.
3. Стаття VI. Про Таїнство Вівтаря.
4. Стаття VII. Про Ключі.
5. Стаття VIII. Про Сповідь.

       Тепер ми знову повернемося до Євангелія, яке не тільки одним способом дає нам пораду та поміч проти гріха. Бо Бог неймовірно багатий [і щедрий] у Своїй благодаті [та доброті]. По-перше, через промовлене Слово, яким проповідується прощення гріхів [Він наказує проповідувати] у цілому світі; яке є особливим служінням Євангелія. По-друге, - через Хрищення. По-третє - через святе Таїнство Вівтаря. По-четверте - через Владу Ключів, а також через взаємну співбесіду [спілкування] і втішання братів, Мт. (18:20): "Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє ..." і так далі.

1. Хрищення - це не що інше, як заповідане Його постановою Слово Боже в воді, або, як Павло каже: "... водяним купелем у Слові", як каже також Августин: "Слово додається до речовини і це стає Таїнством".
2. Із цієї причини ми розходимося в думках з Хомою і ченцями-проповідниками [або домініканцями], котрі забувають про Слово [запровадження Боже] говорячи, що Бог надав воді духовну силу, котра через воду змиває гріх.
3. Також [не згідні ми] із Скотом і босоногими ченцями [міноритами або францисканцями], котрі навчають, що Хрищення змиває гріхи за допомогою дії Божественної волі, і що Хрищення - це купіль тільки волею Божою, а ніяк не Словом чи водою.
4. Стосовно Хрищення немовлят, ми дотримуємося думки, що дітей потрібно христити. Бо вони підлягають обітниці викуплення, звершеної через Христа, і Церква повинна здійснювати його [Хрищення і проголошення тієї обітниці] щодо них.

1. Про Таїнство Вівтаря ми вважаємо, що хліб і вино у Вечері є правдивими Тілом і Кров'ю Христовими, і що вони даються і приймаються не тільки благочестивими, але також порочними християнами.
2. І що його належить давати не лише в одній формі. [Бо] ми не потребуємо цього високого мистецтва [показної мудрості], яке навчає нас, ніби під однією формою міститься стільки ж, скільки під обома, як навчають софісти і Констанцький Собор.
3. Бо коли б і було правдою, що під однією формою міститься стільки, скільки під двома, все-таки одна форма не є повним порядком і запровадженням, [зробленим] визначеним, заповіданим Христом.
4. І ми особливо засуджуємо і в Ім'я Боже проклинаємо тих, хто не тільки ухиляється від обох форм, але також автократичне [як тирани] забороняють, засуджують і богозневажають їх як єресь і тим самим звеличують самі себе супроти і вище Христа, нашого Господа і Бога [протиставляють себе Христу і ставлять себе попереду Нього] тощо.
5. Що стосується переєствлення, нам немає ніякого діла до софістських хитростей, якими вони навчають, ніби хліб і вино залишають або втрачають свою природню сутність, і що залишається лише вигляд і колір хліба, але не правдивий хліб. Бо повністю відповідає Святим Писанням те, що є і залишається хліб, як Святий Павло сам називає його в 1 Кор.(10:16): "... Хліб, який ломимо..." і в 1 Кор.(11:28): "...і так нехай хліб їсть..".

1. Ключі - це служіння і влада, дані Христом Церкві для зв'язування і розв'язання гріха - не лише грубих і добре-знаних гріхів, але також витончених, прихованих, котрі відомі лише Богові, як написано в Пс. (18:13): "А помилки хто зрозуміє?" І в Рим.(7:25) сам святий Павло нарікає, що тілом служить він закону гріховному.
2. Бо не в нашій владі, але належить це лише одному Богові - судити про те, якими, наскільки великими і наскільки чисельними є гріхи, як це написано також в Пс.(142:2): "І на суд не вступай із рабом Своїм, бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!"
3. І Павло каже в 1 Кор.(4:4): "Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь...".

1. Оскільки відпущення гріхів, або Влада Ключів також є встановленою в Євангелії [Самим] Христом допомогою і втіхою проти гріха, і недоброго сумління - сповідь, або відпущення гріхів ні в якому разі не варто відміняти в Церкві, особливо заради [тендітних та] несміливих сумлінь, заради ненавчених [і мінливих] молодих людей, щоб вони могли перевірятися і наставлятися в християнському вченні.
2. Однак, перерахування гріхів повинно бути добровільною справою для кожного щодо того, що вона хоче перераховувати або не перераховувати. Бо доки ми у плоті, ми не збрешемо, коли скажемо: "Я бідна грішна людина [я визнаю, що є нікчемним грішником] повна гріхів". Рим.(7:23):<( ...бачу інший закон..., що знаходиться в членах моїх" тощо. Бо оскільки приватне відпущення гріхів бере свій початок від Служіння Ключів, ним не варто [зневажати] нехтувати, та належить високо поціновувати [найвищим чином], як [і] всякі інші служіння Християнської Церкви.
3. їв тому, що стосується промовленого, зовнішнього Слова, ми повинні твердо триматися, що Бог не дарує Свій Дух чи благодать нікому, окрім як через зовнішнє Слово, або передує це зовнішнім Словом, щоб ми могли [таким чином] бути захищеними від ентузіастів, тобто духів, які вихваляються, ніби вони мають Духа без Слова і перед Словом, і, відповідно, судять Писання або промовлене Слово, і тлумачать його та розтягують на своє власне задоволення, як вчинив Мюнцер, і нині все ще чинять багато тих, хто бажає бути кмітливими суддями між Духом і буквою, та при цьому не знають, що промовляють чи проголошують.
4. Бо папство [насправді] також є не що інше, як чистий ентузіазм, котрим Папа вихваляється, ніби всі права знаходяться в святині його серця, і все, що він вирішує і заповідає із своєю церквою [в своїй церкві], має бути духом і законом, навіть якщо воно возноситься над і є противним Писанню і промовленому Слову.
   
5. Усе це є дияволом і стародавнім змієм, який перетворив Адама і Єву на ентузіастів і відвів їх від зовнішнього Слова Божого до спіритуалізму і самочванства, та, проте, він досяг цього через інші зовнішні слова.
6. Так само, як і наші ентузіасти [на даний час] засуджують зовнішнє Слово, та, проте самі зовсім не мовчать, а наповнюють світ своїми теревенями та працями, ніби насправді Святий Дух не міг прийти через Писання і промовлене слово Апостолів, але мусить прийти [перше] через їх писанину і слова. Чому ж [тоді] вони не відмовляються також від своїх проповідей і вигадок, до того часу, доки Дух Сам не прийде до людей, без їх писанини і перед ними, подібно того, як Він буцім прийшов до них без проповіді Писання? Однак зараз не час обговорювати все це більш докладно. Ми вже достатньо обговорювали цю тему в інших частинах.
7. Бо навіть ті, хто вірує до Хрищення , або стають віруючими в Хрищенні, повірили через зовнішнє Слово, яке передує, так як дорослі люди, які досягли свідомого віку, спочатку повинні почути: "Хто увірує й охриститься, буде спасенний...", навіть якщо спочатку невіруючі, а приймають Духа і Хрищення 10 років потому.
   
8. Корнилій, описаний в Діях (10:1 і далі) дуже давно чув від юдеїв про прихід Месії, через Котрого він був праведним перед Богом, і в такій вірі його молитви і пожертви були прийнятними Богові (як Лука називає побожним і богобійним), а без цього передуючого Слова і слухання він не зміг би увірувати або бути праведним. Та Святий Петро повинен був йому відкрити, що Месія, (в Котрого він досі вірував, як в Того, Який мав прийти) тепер прийшов, щоб його віра в Месію, Який гряде, не утримувала б його більше в полоні посеред озлоблених і невіруючих юдеїв, але, щоб він знав, що тепер він мав бути спасенний Месією, що прийшов, і не варто йому разом з натовпом юдеїв відкидати чи переслідувати Його.
9. Коротше кажучи, ентузіазм властивий Адамові та його дітям від початку [від першого гріхопадіння] до кінця світу, [його отрута] насадився та влився в них стародавнім змієм, і є джерелом, силою [життям] і міцністю усілякої єресі, а особливо папства і магометанства.
10. Тому ми повинні та мусимо постійно підтримувати те, що Бог не бажає мати з нами справ інакше, як через промовлене Слово і Таїнства. Все ж інше, що вихваляється без такого Слова і Таїнств від Духа є дияволом.
11. Бо Бог навіть Мойсею побажав з'явитися через палаючий кущ і промовлене Слово. І жоден з пророків, ні Ілля, ані Єлисей, не отримали Духа без Десяти Заповідей [чи промовленого Слова].
12. Так само і Іван Христитель був зачатий не без передуючого слова Гавриїла.
    
13. І затріпотіла дитина в утробі матері своєї не без слів мовлених Марією. І Петро каже в 2 Петр.(1:21): "Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим". Без зовнішнього Слова, одначе, вони не були б святими, і тим більше Святий Дух не спонукав би їх говорити, коли вони не були ще святими [або опоганені]. І вони були святі, - промовляє він, - оскільки Святий Дух говорив через них.

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.