Сайт душпастиря Павла

1. Стаття ІІІ. Про покуту.
2. Про фальшиве розкаяння папістів.
   

1. Це служіння [Закону] Новий заповіт зберігає та підсилює, як говорить Святий Павло в Рим. 1:18: "Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою". І ще Рим.3:19: "Став увесь світ винний Богові. Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним". І Христос каже (Івана 16:8): "Він [Святий Дух] світові виявить про гріх...".
2. Таким чином це є блискавкою Господньою, якою він уражає миттєво [звалює на землю] як відвертих грішників, так і неправдивих святих [лицемірів], і не дозволяє нікому бути правим [нікого не проголошує праведним], але кидає їх всіх разом в страх і відчай. Це молот, як каже Єремія (23:29): "Хіба слово Моє не таке, як огонь, говорить Господь, і як молот, що скелю розлупує?" Це не асtiva сопtritio, або удаване покаяння, але раssivа сопtritiо [муки сумління], щирий жаль серця [скорбота], страждання і відчуття смерті.
3. Ось це і називається початком щирого розкаяння. І тут людина повинна вислухати присуд, схожий на такий: Ви всі ніщо, незалежно від того, чи ви відвертий грішник або [на власну думу] святий. Ви всі повинні стати іншими і чинити по-іншому, ніж чим ви зараз є, і як ви чините зараз [незалежно від того, якою людиною ви є], якими б великими, мудрими, могутніми і святими ви не були б. Ніхто тут не є [праведним, святим] побожним і т.д.
4. Однак, до цього служіння Новий Заповіт негайно додає втішну обітницю благодаті через Євангеліє, в яке потрібно вірувати, як виголошує Христос в Марка1:15: "Покайтеся, і віруйте в Євангелію!", тобто станьте іншими, чиніть по-іншому і віруйте в Мою обітницю.
5. І Івана, що передував Йому, називали проповідником покути, однак на прощення гріхів, тобто Іван повинен був викривати всіх людей і приводити їх до визнання того, що вони є грішниками, щоб вони могли знати, ким вони є перед Богом, і могли визнати, що були втраченими людьми і могли, таким чином, підготуватися до Господа, прийняти благодать, щоб очікувати і приймати від Нього прощення гріхів.
6. Таким чином, Сам Господь каже в Луки (24:47): "і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх".
7. Кожного разу, коли один Закон, без додавання до нього Євангелія, чинить своє служіння, то є [ніщо інше, але] смерть і пекло, і людина повинна впасти у відчай, подібно до Саула й Юди, як Святий Павло говорить в Рим. 7:10-11: "Через гріх Закон убиває".
8. З іншого боку, Євангеліє приносить утіху і прощення гріхів - і не єдиним способом, але через Слово і Таїнства і тому подібне, як почуємо далі, для того [таким чином], щоб було-у Бога "велике визволення", як говорить Пс. 129:7, від жахливої неволі гріха.
9. Однак нам необхідно тепер протиставити неправдиве розкаяння софістів справжньому розкаянню для того, щоб обох їх краще можна було зрозуміти.

10. Було б неможливим, щоб вони вірно навчали про покаяння, оскільки вони не [правильно] знають справжніх гріхів [справжнього гріха]. Бо, як було показано вище, вони неправильно вірують про прабатьківський гріх та й кажуть, ніби природні сили людини залишилися [цілком] непогіршеними і незіпсованими, що розум може навчати вірно, а воля може, відповідно до нього, чинити праведно [робити те, чому навчена], що Бог, безсумнівно, дарує Свою благодать, коли людина чинить відповідно до своєї доброї волі все, що може.
11. Звідси [з цієї догми] повинно було випливати, що вони каялися [мусили каятися] тільки в дійсних гріхах - таких, як лихі думки, котрим людина поступається (бо порочні почуття [хтивість, розпутні почуття і нахили], похіть і непристойні нахили [відповідно до них] не є гріхами), а за лихі слова і лихі вчинки, від яких свобідна воля цілком могла б ухилитися.
12. І в такому розкаянні вони встановлюють три частини - розкаяння, сповідь і покута, з доданою цією [розкішною] втіхою і обітницею: "Якщо людина щиро кається [почуває розкаяння], сповідується і відбуває належну спокуту, то таким чином вона заслуговує собі прощення і розраховується за свої гріхи перед Богом [відшкодовує свої гріхи і знаходить повну покуту]". Таким чином в покаянні вони навчали людей покладатися на свої власні діла.
13. Звідси походить вислів, який проголошували з проповідниці при оголошенні загального прощення гріхів людям:
    "Продовж, о Боже, моє життя доки я не спокутую за гріхи мої і не поправлю своє життя".
14. Тут була [глибока тиша], і не було навіть згадки про Христа, ні про віру. Але люди сподівалися своїми власними ділами подолати і витерти свої гріхи перед Богом. Саме з такими намірами ми ставали священиками і ченцями - щоб самих себе приготувати до протидії гріхові.
    
15. Що стосується каяття, ось як це відбувалося - оскільки ніхто не міг згадати всіх гріхів (особливо тих, які чинилися протягом цілого року), вони ввели цю постанову, а саме, що коли якийсь невідомий гріх згадувався пізніше [якщо якийсь таємний гріх можливо приходив на думку], то належало в ньому розкаятися, його сповідати і т.д. Тим часом вони [людина] доручалися Божій благодаті.
    
16. Навіть більше, оскільки ніхто не міг знати - наскільки велике повинне бути розкаяння для того, щоб бути достатнім перед Богом, вони давали таку втіху: Той, хто не має розкаяння [соntritio], щонайменше повинен мати жаль [аttritio], який я міг би назвати половиною або початком розкаяння. Бо вони й самі не розуміли цих термінів і не розуміють їх і зараз, як і я. Коли ж людина приходила на сповідь, такий жаль ставили йому в розкаяння.
    
17. І коли траплялось, що дехто говорив, що він не може мати каяття, ані оплакувати своїх гріхів (що може бути при недозволеній любові, чи прагненні до помсти і т.д.), його запитували - чи він не бажав би або прагнув мати каяття [оплакування]. Коли ж він відповідав : "Так" (бо хто, крім самого диявола, мовив би тут "Ні"?), вони приймали це за розкаяння і прощали йому його гріхи за рахунок цього доброго діла [яке вони, прикрашали назвою розкаяння]. І тут вони наводили приклад Святого Бернара і т.д.
    
18. Тут ми бачимо, як сліпий розум в питаннях, які відносяться до Бога, блукає напомацки, шукаючи, відповідно до своєї уяви, втіху в власних ділах, і не може думати [зовсім забуває] про Христа і віру. Але якщо це розкаяння [чітко] розглянути на світлі, то видно, що це підроблені і штучні думки [або вигадки], похідні людських зусиль, без віри і знання Христа, і над цим бідний грішник, подумавши про власні похоті і прагнення до помсти, міг би [напевне] іноді швидше посміятися, ніж розплакатися [або ж сміятися чи плакати - швидше, ніж думати ще про щось], за винятком того, хто був насправді вражений [блискавкою Закону] Законом, або ж був намарне мучений жалісним духом від диявола. У протилежному випадку [за винятком вказаних людей], таке розкаяння було звичайно простим лицемірством і не вмертвляло б похоті до гріхів [полум'я гріха]. Бо вони змушені були побиватися, в той час як швидше залишилися б у гріхові, якщо б це від них залежало.
    
19. Що стосується сповідування гріхів, це відбувалося таким чином. Кожен повинен був [кожному було наказано] перерахувати усі свої гріхи (що неможливо). Це було великою мукою. Від тих же гріхів, які людина забувала [але якщо хтось-таки забував свої гріхи], він міг бути звільнений при умові, що коли він їх згадає, він все-таки повинен їх сповідати. Таким чином, він ніколи не міг знати - приніс він достатньо чисте [досконале і вірне] сповідання гріхів, і де завершення його сповіді. Проте, йому вказували на його власні діла і втішали таким чином: "Чим повніше [щиро й чесно] сповідається людина, чим більше вона себе впокорює і принижує перед священиком, тим швидше і краще вона віддає заплату за свої гріхи". Бо таке впокорення без сумніву заслуговує благодать перед Богом.
    
20. Тут також не було ні віри, ні Христа, і людині не проголошувалося про силу [дієвість] відпущення гріхів, але його втішання базувалося на перечисленні гріхів і самоприниженні. Які ж муки, шахрайства і ідолопоклонства породжувала така сповідь гріхів - це неможливо передати.
    
21. Що ж стосується викуплення [задоволення за гріхи], то це сама тяжка [заплутана] частина. Бо жодна людина не може знати, скільки йому належить віддавати [вчинити викупних дій] за якийсь один гріх, не говорячи вже про усі. Тут вони вдаються до хитрощів, вигадавши "мале викуплення", котре можна було віддати - таке [наприклад], як п'ятиразове прочитання молитви "Отче наш", одноденний піст тощо. За рештою [за тим, чого не вистачало] [в їхньому] покаянні вони направляли в чистилище.
    
22. Тут також не було нічого, окрім мук і [надзвичайних страждань]. [Бо]деякі вважали, ніби вони ніколи не звільняться від чистилища, тому, що згідно зі стародавніми канонами, за єдиний смертний гріх вимагалося семирічне покаяння.
    
23. Проте, впевненість покладалася на наші власні діла викуплення, і якщо б це викуплення могло бути досконалим і повним, то вся надія покладалася би на нього повністю, і не було б потреби ні у вірі, ні у Христі. Однак, така певність неможлива. Бо, навіть коли б хто каявся таким чином сто літ, він все одно не знав би - чи є його розкаяння вивершеним. Це означало вічно каятися і ніколи не прийти до покаяння.
    
24. І тут Святий Римський Престол, поспішив на допомогу бідній Церкві, вигадавши індульгенції, котрими він пробачав і полегшував [звільняв від] викуплення, спочатку на якийсь певний час - на сім років, на сто років - і розподілив їх серед кардиналів і єпископів так, що один міг дарувати індульгенцію на сто років, а другий на сто днів. Одначе владу повністю відміняти викуплення він залишив лише для одного себе.
    
25. Оскільки ж це стало приносити гроші, і торгівля буллами стала вигідною, він вигадав "золотий ювілейний рік" [поправді золотоносний рік] і закріпив його за Римом. Він назвав це відпущенням всяких покарань і провин. Туди побігли люди, тому що кожен з задоволенням звільнився б від цього тяжкого і нестерпного тягаря. Це означало знайти [викопати] і підняти скарби землі. Відразу Папа пішов далі та намножив "золотих років" один на одному. Та чим більше він поглинав грошей, тим ширшим робилося його черево.
    
26. Отже, надалі він запроваджував їх [ці свої "золоті роки"] через своїх легатів [повсюди] в країнах, доки усі церкви і маєтки не наповнилися "золотим роком". Нарешті, він замірився і на чистилище, добрався до померлих. Спочатку він встановив для них меси і всенощні, потім індульгенції і "золотий рік", і, нарешті, душі так знецінились, що він відпускав гріхи душі за ламаний гріш.
    
27. Але все це також виявилося марним. Бо хоч Папа навчав людей покладатися і уповати [для спасіння] на індульгенції, все-таки він знову вніс в [цілу] справу невизначеність. Бо в своїх буллах він проголошує: "Усякий, хто хотів би мати відпущення гріхів через індульгенції або "золотий рік", повинен розкаятися, висповідатися і заплатити гроші". Але ми чули раніше, що це покаяння і сповідування гріхів у них є сумнівними і лицемірними. Отже, ніхто не знав - яка душа знаходиться в чистилищі, і якщо душі там перебувають, то ніхто не знав, які з них належним чином розкаялися і висповідалися. Таким чином, він брав дорогоцінні гроші [Папа стягував "святі динарії"], втішав їх тим часом [навіював впевненість] своєю владою і індульгенціями і [потім знову відводив їх геть від цього], направляв їх знову до власних непевних діл.
    
28. Якщо ж [однак] були такі, хто не вважав [не визнавав] себе винними в цих фактичних гріхах, [вчинених] у думках, словах і ділах - таких як я і на мене схожих в монастирях і обителях [братствах або колегіях священиків] - які прагнули бути ченцями чи священиками, і котрі постами, всенощними, молитвами, служінням мес, грубим одягом, жорсткими лежаками тощо боролися проти лихих думок [прагнули протистояти лихим думкам], і поважно, з усіх сил, хотіли бути святими, і все-таки спадкове, вроджене зло іноді вві сні чинило те, що хотіло ( в чому, між іншим признається святий Августин і святий Єроним) - все-таки кожен шанував іншого, так, що деякі, відповідно до нашого вчення, вважалися святими, без гріха, повні добрих діл настільки, що, маючи це на увазі, ми могли творити спілку між собою продавати свої добрі діла іншим, діла яких ми мали більше, ніж треба для небес. Це - щира правда, і існує безліч доказів, листів і прикладів [того, що все це справді мало місце].
    
29. [Коли таке творилося, промовляю я] такі люди не потребували покаяння. Бо в чому їм каятися, якщо вони не поступалися лихим думкам? В чому їм сповідатися [стосовно непромовлених слів], якщо вони уникали слів? Що їм викупляти, якщо вони такі невинні в будь-яких ділах, що можуть навіть продавати свою надлишкову праведність іншим бідним грішникам? Такими святими були також фарисеї і книжники у час Христа.
    
30. І тут з'являється огненний ангел, Святий Іван [Об'яв. 10], правдивий проповідник [правдивого] покаяння, і одним ударом [грому] блискавки вражає обох відразу [і тих, хто продає добрі діла, і тих, хто їх купує], кажучи: "Покайтесь!" (Мт. 3:2). Отже, перші [нещасні негідники] дивуються: "Навіщо? Ми ж вже покаялися!"
    
31. Інші [решта] говорять: "Ми покаяння не потребуємо".
    
32. Іван же проголошує: "Покайтеся й ті і інші, бо ви -фальшиво-розкаяні, а ті [решта] - фальшиві святі [або лицеміри], і всі ви з кожного боку потребуєте прощення гріхів, бо ніхто з вас не знає, що таке справжній гріх, не говорячи про те, щоби в ньому розкаятися або уникати його. Бо ніхто з вас не є добрим і ви наповнені невір'ям, нерозсудливістю і незнанням Бога і Його волі. Бо ось Він, тут присутній, "...а з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать" (Ів.1:16), і без Нього жодна людина не може виправдатися перед Богом. Отже, якщо ви прагнете покаятися, то покайтеся вірно. Ваша спокута нічого не дасть [є нічим]. А ви, лицеміри, що не потребують покаяння, ви, роде зміїний, хто переконав вас, що ви уникнете гніву майбутнього? Тощо, Мт.(3:7); Лк.(3:7).
    
33. Так само проповідує також Святий Павло в Рим.(3:10-12): "Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!"
    
34. І в Діях (17:30); "...Бог ... ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися". "Усім людям" - каже Він, ніхто з людей не є винятком.
    
35. Це покаяння навчає нас пізнавати гріх, а саме - що ми цілковито втрачені, і що нема в нас, з голови до ніг [чи то всередині, чи то зовні] нічого доброго, і що ми повинні стати абсолютно новими та іншими людьми.
    
36. Це розкаяння не є почастинним [частковим] і вбогим [уривчастим], як те, що чинить спокута за фактичні гріхи, так само воно не є таким невизначеним, як те. Бо воно не обговорює - що таке є або не є гріхом, але збирає все до купи і говорить: "Все, що в нас, є нічим окрім гріха [стверджує, що стосовно нас - все просто є гріхом (і в нас нема нічого, що не є гріхом і провиною)]". Яка користь від цього тривалого [Чому ми бажаємо цього] розслідування, розподілу та розпізнавання.
    
37. Через цю причину і це розкаяння також не є [сумнівним чи] непевним. Бо не залишається нічого, про що ми можемо думати, як про щось добре, щоб заплатити за гріх, але все, про що ми міркуємо, все, що ми говоримо чи робимо, лише додає нам відчаю [усяка надія стосовно всього повинна бути відкинена] тощо.
    
38. Таким чином, і сповідь також не може бути неправдивою, невизначеною або частковою [викривленою або уривчастою]. Бо той, хто сповідує, що все в ньому гріх, той охоплює усі гріхи, жодного не вилучає і жодного не забуває. Так і викуплення не може бути непевним, тому що воно не є нашим непевним і гріховним ділом, але воно є страждання і Кров [безвадного] невинного Ягняти Божого, Яке бере на Себе гріх світу.
    
39. Про це розкаяння проповідує Іван, а потім Христос в Євангелії, і ми також. Цим [проповідуванням] розкаяння ми звалюємо на землю Папу і все, що будується на наших добрих ділах. Бо все побудоване на гнилій та марній основі, що називається добрими ділами або Законом, хоча й немає там ніяких добрих діл, але тільки злі діла, і ніхто не чинить Закону (як Христос каже в Ів. 7:19), але всі порушують його. Тому будова [яка зведена на ньому] є нічим іншим, окрім неправди та лицемірства, навіть [у тих частинах] де вона є найсвятішою і найпрекраснішою.
    
40. І в християнах це розкаяння триває до смерті, тому, що впродовж всього свого життя воно змагається з гріхом, залишеному у тілі; Павло (Рим. 7:14-25) свідкує [показує], що він воює із Законом в членах своїх тощо, і то не своїми власними силами, а даром Святого Духа, який іде за прощенням гріхів. Цей дар щоденно очищує і вимітає решту гріхів, і працює, щоб зробити людину поправді чистою та святою.
    
41. Папа, богослови, юристи і всі інші люди нічого не відають про це [зі свого власного розуму], але це доктрина - з небес, об'явлена через Євангеліє, і мусить називатися єрессю безбожними святими [чи лицемірами].
    
42. З іншого боку, якщо постануть певні сектанти, деякі з них, можливо, вже існують, і в час повстання [селян] бачив я таких на власні очі,- стверджуюють, що всі, хто одного разу прийняв Духа або прощення гріхів, або стали віруючими -навіть якщо потому вони впали в гріх - все-одно залишаться у вірі, і цей гріх їм не зашкодить, і [тому] так викрикують:
    "Роби все, що бажаєш. Якщо ти віруєш, все це нічого не значить; віра стирає всі гріхи" тощо, до цього ж вони кажуть, що якщо хто і грішить після того, як прийняв віру і Духа, то він насправді ніколи не мав ні Духа, ні віри - я раніше був мав [бачив і чув] багато таких божевільних і боюся, що в багатьох цей диявол залишається й досі [ховається і живе].
43. Відповідно, необхідно знати і навчати, що коли святі люди все ще мають і відчувають прабатьківський гріх, а також щоденно каються в ньому і змагаються з ним, все-таки впадають, трапляється й таке, в явний гріх, як Давид у перелюб, вбивство і богозневагу, то тоді віра і Святий Дух залишає їх [вони женуть геть віру і Святий Дух].
    
44. Бо Святий Дух не дозволяє гріхові панувати і бути хазяїном становища, але придушує і утримує його, так, що той мусить не робити того, що прагне. Якщо ж гріх чинить, що бажає, то Святого Духа і віри [звісно] там немає.
45. Бо святий Іван каже (1 Ів. 3:9): "Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха... не може грішити...". Але правдою є і те, коли цей же святий Іван каже: (1 Ів. 1:8): "Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!"

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo Bohmat
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.