· Віра · Проповіді · Про УЛЦ · Літургія · Бібліотека · Календарі · Музика · Галерея · Ланки ·
Троянда Лютера

Сайт душпастиря Павла

Зміст

КНИГА ЗЛАГОДИ
Віросповідання і вчення Лютеранської Церкви.


ВЕЛИКИЙ КАТЕХІЗИС Мартіна Лютера

Перехід

Частина перша

ТРЕТЯ ЗАПОВІДЬ

  1. Святи день святий [Пам’ятай день суботній, щоб святити його!]
  2. Вислів “святий день” (Feiertag) походить від єврейського слова sabbath (субота) , що означає власне “спочивати”, тобто “утримуватися від роботи”. Тому ми звичайно говоримо: Feierabend machen [тобто переставати працювати], чи: heiligen Abend geben [святити суботу].
  3. Отже у Старому Заповіті Бог відокремив сьомий день, призначив його для відпочинку і заповів щоб він вважався святим над іншими днями. Що ж до її зовнішнього дотримання, ця Заповідь була дана лише юдеям, щоб вони утримувалися від втомливої і тяжкої праці і відпочивали, щоб і людина і тварина могла поновити сили, щоб вони не були ослаблені безперервною працею.
  4. Хоча надалі вони надто звузили це поняття, стали жахливо цим зловживати і дійшло до того, що навіть лихословили і засуджували Христа за вчинення [Ним] тих діл, котрі вони самі звичайно чинили в цей день, про що ми читаємо в Євангелії. Ніби ця Заповідь виконувалася тим, що люди не виконували ніякої зовнішньої [ручної] роботи, що, однак, не було значенням цієї Заповіді, але як ми дізнаємося пізніше – сенс її полягає в тому, щоб вони святили святий день або день відпочинку.
  5. Таким чином, дана Заповідь, коли розглядати її просто і цілеспрямовано, не адресована нам, християнам. Бо цілком і повністю – зовнішня діла, як і інші постанови Старого Заповіту, котрі були присвячені конкретним звичаям, особам, порам, і місцям. Зараз же ми звільнені від цього Христом.
  6. Однак, щоб звичайні люди могли засвоїти християнське значення цієї Заповіді [і зрозуміти], чого Бог вимагає у ній. Звернути увагу, що ми дотримуємося святих днів не заради свідомих [розуміючих] освічених християн (бо вони не потребують цього [цих святих днів]), але перш за все – через тілесні та фізичні потреби, чого навчає природа, заради звичайних людей, слуг і служниць, що працювали цілий тиждень, щоб вони могли відпочити протягом дня і відновити свої сили.
  7. По-друге, [ми дотримуємося святих днів] особливо для того, щоб у такий день відпочинку (оскільки іншої можливості у нас для цього немає) можна приділити час для відвідання богослужіння, зібравшись разом, слухати і тлумачити Слово Боже, а потім – славити Бога співати і молитвами.
  8. Однак, це, кажу я вам, не настільки прив’язане до якогось конкретного часу, як у юдеїв – так що це лише повинне відбуватися в той чи інший день. Бо жоден день, сам по собі, нічим не кращий від іншого. В дійсності це повинно відбуватися щоденно. Однак, оскільки загал людей не можуть так (щодня) збиратися, для цього повинен бути виділений, хоча б один день в тижні. Так як здавна для цієї мети була призначена неділя [День Господній], нам потрібно продовжити [цю традицію], щоб все відбувалося в згоді і не створювалося б плутанини і безладу у результаті нововведень.
  9. Таким чином, висловлюючись простими словами, суть даної Заповіді полягає в наступному – оскільки святі дні [свята, вихідні] так, чи інакше дотримуються, і їх потрібно присвячувати слуханню Слова Божого, щоб особливим призначенням цього дня було служіння Слова для молоді і бідного загалу люду. Але при цьому щоб спокій не тлумачився так суворо, що заборонялося б здійснення будь-якої несуттєвої роботи, якої неможливо уникнути.
  10. Відповідно, коли запитують, що мається на увазі під заповіддю: “Святи день святий”, відповідайте: Святити святий день – те саме, що зберігати його святим. Але що означає зберігати його святим? Не що інше, як відводити його для святих слів, діл, життя. Бо сам по собі день не потребує ніякого освячення, бо сам по собі він був створений святим [від початку створення він був освячений своїм Творцем]. Але Бог бажає, щоб цей день був святим і для вас. Таким чином він стає святим чи не святим через вас, залежно від того святим чи не святим є те, що ви чините в цей день.
  11. Як чиниться це освячення? Воно чиниться не від того, що ми сидимо [згорнувши руки] за піччю і не робимо чорної [зовнішньої] роботи чи прикрашаємо себе вінками, гірляндами, і вбираємося в найкращий одяг, але (як ми вже казали) від того, що ми займаємося Словом Божим і застосовуємо його на практиці.
  12. І в дійсності ми, християни, повинні постійно додержуватися такого святого дня, не займатися нічим, окрім святих діл, тобто щоденно ми повинні займатися Словом Божим, тримаючи Його в наших серцях і на наших вустах. Але (як було сказано вище), оскільки у нас не завжди є вільний від роботи час, ми повинні присвячувати кілька годин в тижні заради молоді чи, щонайменше, один день [в тижні] заради цілого загалу, щоб займатися тільки цим, і особливо – Десятьма Заповідями, Символом Віри і молитвою “Отче наш”, скеровуючи таким чином все своє життя і буття відповідно до Слова Божого.
  13. І будь-якого часу, коли б це не дотримувалось і коли б не виконувалось, цим дотримується ділжній святий день. Інакше це не називалося б християнським святим денем. Бо дійсно, не християни також можуть залишати свою роботу і байдикувати, так само, як уся юрба наших духівників, котрі щоденно стоять у церквах, співаючи і дзвонячи у дзвони, але не тримаючи жодного святого дня святим, тому що вони не проповідують і не використовують Слова Божого на практиці, але навчають і живуть всупереч Йому.
  14. Бо Слово Боже є найвищою святинею, єдиним, що ми, християни, знаємо, і чим ми володіємо. Бо, навіть коли б ми зібрали б до купи мощі усіх святих чи усі освячені обладунки, це нічим би нам не допомогло. Бо все це – мертві речі, не здатні нікого освятити. Слово ж Боже є скарбом, яке освячує все, і котрим освятилися усі святі.
  15. Тому завжди, коли викладається Слово Боже, коли воно проповідується і слухається, завжди, коли воно читається чи обдумується, воно освячує людину [котра цим займається], день [в який це відбувається] і діло – і не через зовнішні діла, але завдяки Слову, котре чинить святими усіх нас. Таким чином я постійно стверджую, що все наше життя і всі наші діла, вчинені для того, щоби бути богоугодними чи святими, повинні співпадати зі Словом Божим. Там, де це відбувається, дана Заповідь діє і виконується.
  16. Навпаки, всякий обряд чи діло, виконані без Слова Божого, є нечестивими перед Богом, як би яскраво вони не сяяли, і навіть коли вони цілком вкриті реліквіями, як “духовні” ордени, нічого не відаючи про Слово Боже і шукаючі святості у власних ділах.
  17. Тому зауважте, що сила і влада цієї Заповіді полягає не у відпочинку, але у освяченні – так, щоб цьому дневі належали особливі святі вправи. Бо інші діла і заняття, по суті, не можуть бути названі святими вправами до того часу, доки людина не стане святою. Але тут повинне бути зробленим діло, через яке людина освячується, а це здійснюється [як ми вже чули] лише через Слово Боже. Для цого і були створені певні місця, призначений певний час, обрані люди і визначений увесь зовнішній порядок служіння – так, щоб воно [Слово] могло діяти прилюдно.
  18. Таким чином, оскільки так багато залежить від Слова Божого, що без нього ніякий святий день не може святитися ми повинні знати, що Бог наполягає на чіткому виконанні цієї Заповіді і покарає усіх, хто нехтує Словом Його, не бажаючи слухати і пізнавати його, особливо в час, призначений для цієї мети.
  19. Отже, проти цієї Заповіді грішать не лише ті, хто грубо і вульгарно зловживають і опоганюють святий день, як чинять ті, хто через свою жадобу чи легковажність нехтують слуханням Слова Божого чи валяються по шинках, напиваючись там, як свині, але також інший натовп, який слухає Слово Боже так само, як і якусь іншу дрібницю, і лише через традицію [через звичку] приходить на проповідь, а потім знову відійшовши, наприкінці року знає про нього [про Слово] так само мало, як і на початку.
  20. Бо спочатку існувала думка, ніби люди належним чином святять неділю, слухаючи, як зачитується служба чи Євангеліє. Але ніхто не переймався Словом Божим, так само, як ніхто його не вивчав. Отже, хоч ми і маємо Слово Боже, ми не виправляємо наших зловживань. Ми дозволяємо проповідувати нам і навчати нас, але слухаємо все це несерйозно і неуважно.
  21. Тому знайте, що вам треба піклуватися не лише про те, щоб чути його [Слово Боже], але також й про те, щоб вивчати та зберігати його в пам’яті, не сподіваючись, що це залежить від вас чи не має великого значення, але [розуміючи] що заповідь Богова, Котрий запитає у вас – як ви слухали, пізнавали і шанували Його Слово.
  22. Подібним чином належить дорікнути тим вередливим душам, які прослухавши одну-дві проповіді , вважають цю ділу втомливою і нудною, вважаючи, що вони знають це все достатньо добре і не потребують більше ніяких настанов. Бо саме цей гріх раніше належав до смертних гріхів і називався терміном ακηδια, тобто байдужість [апатія] чи пересичення – хворобливе і небезпечне лихо, за допомогою якого диявол спокушує і вводить в оману серця багатьох людей, намагаючись захопити нас зненацька і таємно відібрати від нас Слово Боже.
  23. Бо дозвольте мені сказати вам, що навіть коли ви знаєте Слово Боже досконало, і вже все вивчили, всеодно ви щоденно знаходитесь під владою диявола, який не припиняє ні вдень, ні вночі свої спроби, застати нас зненацька, розпалити у вашому серці невір’я і лихі думки, спрямовані проти вищевказаних [розглянутих] і усіх інших заповідей. Тому ви повинні постійно мати Слово Боже у серці своєму, на вустах своїх і в своїх вухах. Туди ж, де серце бездіяльне і Слово не звучить, вдирається диявол і чинить своє руйнування, перше ніж ми встигаємо це усвідомити.
  24. З іншого боку, щоразу, коли воно всерйоз обмірковується, слухається і використовується, дієвість Слова настільки велика, що воно ніколи не може не принести плоду і завжди пробуджує нове розуміння, нове задоволення, і побожність, і творить чисте серце і чисті думки. Бо ці слова зовсім не бездіяльні і не мертві, та навпаки, будівничі і живі.
  25. І навіть якщо ніяке інше зацікавлення чи нова необхідність не спонукають нас [не спрямовують нас до Слова], все-одно кожного повинно спонукати [вже] те, що Слово Боже спрямовує до втечі і виганяє диявола, і , окрім того, виконується дана Заповідь, і це [така вправа і утвердження у Слові] більш угодне Богові, ніж будь-яке лицемірне діло, яким би блискучим воно не було.

Догори!

Хрест "Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.