· Віра · Проповіді · Про УЛЦ · Літургія · Бібліотека · Календарі · Музика · Галерея · Ланки ·
Троянда Лютера

Сайт душпастиря Павла

Зміст

КНИГА ЗЛАГОДИ
Віросповідання і вчення Лютеранської Церкви.


ВЕЛИКИЙ КАТЕХІЗИС Мартіна Лютера

Перехід

Частина третя

ПРО МОЛИТВУ
Молитва "Отче наш"

  1. Отже, до цього часу розмова велася про те, що ми повинні робити, і у що нам слід вірити. Ці речі забезпечують нам найкраще і найблагословенніше життя. Далі слідує третій розділ – про те, як нам належить молитися.
  2. Бо оскільки все виглядає так, що жодна людина не може досконало виконати Десяти Заповідей, навіть не дивлячись на те, що ми почали вірувати, і оскільки диявол разом з світом і нашим власним тілом з усіх сил протистоїть нашим прагненням, ніщо не є таким необхідним, як те, щоб ми невпинно зверталися до Бога, кликали до Нього і молилися Йому, щоб Він давав, зберігав і покріплював в нас віру і покору Десяти Заповідям [наші можливості виконувати Десять Заповідей], і щоб Він видалив усе, що стоїть на нашому шляху і є перепоною нам у цьому.
  3. І для того, щоб ми могли знати, про що і як молитися, наш Господь Христос Сам навчив нас як способу, так і словам, що ми побачимо далі.
  4. Та перше, ніж приступити до детального пояснення молитви “Отче наш”, варто поговорити про нагальну потребу закликати і спонукати людей молитися, що робили також Христос і Апостоли.
  5. І в першу чергу варто знати, що, відповідно заповіді Божій, молитва є нашим обов’язком. Бо Друга Заповідь проголошує: Не призивай Ймення Господа, Бога твого надаремно – і при її обговоренні ми чули, що ці слова вимагають, щоб ми прославляли те Святе Ім’я і кликали до Нього у кожній потребі, тобто молилися. Бо кликати до Імені Божого – не що інше, як молитися.
  6. Молитва, таким чином, пропонується нам настільки ж суворо і вимогливо, як усе, що вимагається у решті Заповідей – не мати іншого бога, не вбивати, не красти тощо. Нехай ніхто не думає, ніби немає ніякої різниці – молимося ми чи ні, як гадають деякі люди з вульгарними думками, які помиляються і запитують: “Навіщо мені молитися? Хто знає, чи прийме до уваги Бог мої молитви, чи почує Він їх? Якщо я не молюсь, то завжди знайдеться хто-небудь, хто буде молитися”. І, таким чином, вони набувають звичку ніколи не молитися, вигадуючи собі відмовку, ніби ми навчаємо, що люди не зобов’язані молитися, і що не існує такої потреби – на тій підставі, чи ми відкидаємо фальшиві і лицемірні молитви.
  7. Та насправді, незрозуміле буркотіння і хаотичне вигукування, які практикувалися раніше у церквах, не є молитвою. Бо такі зовнішні вияви [повторювання], що дотримуються належним чином, можуть бути доброю вправою для малих дітей, учнів і звичайних, неосвічених людей, і їх можна було б назвати співом чи читанням, та не молитвою.
  8. Молитва ж, як навчає Друга Заповідь, це звернення до Бога у всякій потребі. І цього Він вимагає від нас, і зовсім не залишає на наш розсуд. Молитися – це наш обов’язок і повинність, якщо ми хочемо бути християнами, такий же обов’язок, як коритися батькам і владі. Бо коли ми звертаємося до Бога і молимося, Ім’я Боже прославляється і використовується належним чином. Це ви повинні мати на увазі і пам’ятати понад усе, щоб відкинути різні думки, котрі можуть утримати вас від молитви.
  9. Наприклад, якщо б син сказав батькові: “Яка користь від мого послуху?Я піду і буду чинити все, що бажаю. Немає ніякої різниці [між послухом і непослухом]” – то слова ці були б марними, тому, що є заповіді про те, що він повинен чинити. Так само і це не залишене на мій розсуд – робити чи не робити, але молитва повинна підноситися, щоб не гнівати Бога і не накликати Його незадоволення.
  10. Отже, це слід розуміти, і пам’ятати про це перше за все, щоб затамувати і вигнати усякі міркування, котрі можуть стати перепоною нашим молитвам чи утримувати нас від молитов – так, ніби нічого особливого не станеться, якщо ми не будемо молитися, чи так, ніби молитися заповідано тим людям, які є “святішими” від нас і користуються більшою, у порівнянні з нами, прихильністю Божою. Дійсно, серце людське по природі своїй перебуває в такому сумному стані, що воно завжди уникає Бога і гадає, що Він не бажає чути наших молитов, тому, що ми грішники, і не заслуговуємо нічого окрім гніву.
  11. Для протистояння таким думкам (кажу я вам) ми повинні з повагою ставитися до цієї Заповіді і звернутися до Бога, щоб своїм непослухом не розгнівати Його ще більше. Бо цією Заповіддю Він чітко дає нам зрозуміти, що не вижене нас від Себе і не відкине геть, хоч ми є грішники, але, швидше, Він пригорне нас до себе – так, щоб ми могли впокоритися перед Ним, поплакати над своїм жалюгідним і ницим станом і молитися про благодать і поміч. Тому ми читаємо в Писанні, що він гнівається також й на тих, хто був уражений за свої гріхи, коли [якщо] вони не звертаються до Нього, не намагаючись своїми молитвами зменшити Його гнів і шукати Його благодать.
  12. Отже, з цього факту, що нам твердо заповідано молитися, варто зробити висновок і гадати, що ніхто, ні в якому разі, не повинен нехтувати молитвами, та, швидше, належить надавати їм великого значення і постійно шукати підтвердження цьому в інших Заповідях.
  13. Дитина ні в якому разі не буде зневажливо ставитися до питання про покору батькові та матері, але буде постійно думати: “Ця діло – діло покори, і я роблю це з єдиним наміром, щоб мені ходити у послусі і виконувати Заповідь Божу, на котрій я заснувався і надійно стою, маючи її за величну річ не тому, що я гідний [чогось], але завдяки Заповіді”. Так і тут – те, як і для чого ми молимося, нам слід вважати вимогою Божою та чинити з покори до Нього, й ми мусимо міркувати так: “Якщо б це виходило від мене [з моєї ініціативи, тому, що я так вирішив], то це було б марним і не нічого не дало б, та це мусить принести користь, тому що Бог заповідав так чинити”. Отже, кожна людина, незалежно від того, про що їй слід молитися, повинна стати перед Богом, скорившись цій Заповіді.
  14. Тому ми благаємо і з великим старанням навчаємо усіх взяти близько до серця і ні в якому разі не нехтувати молитвою. Бо раніше навчали в ім’я диявола, щоб ніхто не надавав значення таким речам, і люди гадали, ніби достатньо представити молитву перед Богом, незалежно від того, чує її Бог чи ні. Але це означає зробити молитву невизначеною, перетворити її на якеcь буркотіння навмання, і значить це втрачена молитва.
  15. І ми допускаємо такі думки, котрі ведуть нас до загибелі і утримують нас [від молитви]: “Я недостатньо святий чи недостатньо гідний”, “Якщо б я був би таким само побожним і святим, як Святий Петро, чи Святий Павло, тоді я молився б”. Та відкиньте подібні думки подалі, тому, що Святому Павлу була дана така ж само заповідь, як і мені. І Друга Заповідь була дана заради мене так само, як і заради нього, щоб він не міг хвалитися тим, що він має кращу, чи більше святу заповідь.
  16. Тому ви повинні говорити так: “Моя молитва така ж коштовна, свята і мила Богові, як і молитва Святого Павла чи найвідоміших святих. І причина цього полягає у наступному – хоч я і охоче визнаю, що він, як особистість, є святішою людиною [ніж я], та він не є святішим з точки зору Заповіді [за Заповіддю]. Бо Бог приймає молитву не заради людини, але заради Свого Слова і покори Йому. Бо я будую свою молитву на тій само Заповіді, на якій будують свої молитви усі святі. Більше того, я молюся про те ж саме, про що моляться і завжди молилися усі вони. Окрім того, я маю таку ж само величезну потребу у цьому, як і ті великі святі , та я навіть більше потребую цього , ніж вони”.
  17. Нехай першою і найважливішою тезою буде те, що усі наші молитви повинні будуватися на покорі Богові – незалежно від нашої особистості, чи то ми грішники, а чи святі, люди гідні чи негідні.
  18. Нам треба знати, що Бог ставиться до цього дуже серйозно, і той, хто не молиться, викличе гнів Божий і буде покараний так само напевно, як Він карає непокору. І, окрім того, що Він не допустить, щоб наші молитви опинилися марними чи непочутими. Бо, якщо б, Він не мав наміру відповісти на наші молитви, то Він би і не зобов’язував нас молитися, додаючи до цього таку сувору обітницю.
  19. По-друге, нас повинен ще більше спонукати до молитви той факт, що Бог додав до цієї Заповіді також обітницю, проголосивши, що те, про що ми молимося, буде безперечно виконане для нас, як Він каже у Псалмі 49:15: “і до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую…” і Христос у Євангелії від Матвія 7:7, 8 проголошує: “Просіть і буде вам дано…, бо кожен, хто просить одержує…”.
  20. Такі обітниці, звичайно ж, повинні підбадьорювати і запалювати наші серця, спонукаючи їх молитися з радістю і задоволенням, оскільки Він Сам свідчить, що наші молитви надзвичайно милі Йому, більше того, що вони безперечно будуть почуті і виконані, (роблячи це для того) щоб ми не ставилися до них зневажливо, не думали про них легковажно і не молилися “навмання”.
  21. Ви можете спертися на цю Заповідь і сказати: “Ось я прийшов до Тебе, дорогий Отче Небесний, і молю не з власної волі і не на основі того, що я сам гідний чогось, але за Твоєю заповіддю і обітницями, котрі не можуть підвести чи обманути мене”. Кожен, хто не вірує в цю обітницю, мусить знати, що він сам накликає на себе гнів Божий, будучи людиною, у найвищій мірі нехтує шаною до Нього і докоряє Йому неправдомовством.
  22. І ще нас повинно спонукати до молитви те, що, на додаток до Заповіді і обітниці, Бог передбачає для нас [передбачаючи наші труднощі, забігає наперед] і Сам встановлює нам слова і форму молитви, вкладючи нам у вуста – як і про що ми повинні молитися, щоб ми могли бачити, як сердечно він жаліє нас у нашій недолі, і щоб ми ніколи не сумнівалися, що така молитва вгодна Йому, і Він обов’язково відповість на неї.
  23. І молитва “Отче наш” дійсно має величезну перевагу перед усіма іншими молитвами, котрі ми складаємо самі. Бо коли ми молимося своїми молитвами, сумління наше завжди може мати сумнів, і ми можемо сказати: “Я молився, та хто знає, наскільки Йому це любе, і чи у вірній формі я все це представив?” Тому не існує на землі більш благороднішої і піднесеної молитви, ніж молитва “Отче наш”, котрою ми молимося щоденно, тому що ми маємо чудесне свідоцтво [доказ], що Богові подобається чути її, а це для нас мусить бути вище усіх скарбів цього світу.
  24. І це було наказано також з тієї причини, що нам належить бачити і рахуватися з нашим бідуванням , котре повинне спонукати нас невпинно молитися. Бо тому хто молиться слід представляти і називати щось таке, чого Він бажає, бо у іншому випадку - це не можна було б назвати молитвою.
  25. Тому ми справдливо відкинули молитви ченців і священиків, котрі закликають і бурмочуть день і ніч, як демони, та при цьому ні за що мають молитву. І якщо б ми зібрали усі церкви разом з усіма духівниками, вони змушені були б визнати , що ніколи не молилися щиросердно. Бо ніхто з них ніколи не молився з покори Богові і з віри в Його обітницю, так само ніхто з них не скаржився на свої злигодні [у молитві] , але (в найкращому разі, стараючись з усіх сил) вони лише хотіли вчинити добре діло, котрим вони могли б віддати Богові не бажаючи нічого приймати від Нього, але дати щось Йому.
  26. Але там де є правдива молитва – там є серйозність. Люди мусять відчувати свій жалюгідний і тяжкий стан, котрий повинен спонукати їх до молитовного звернення. Тоді молитва буде промовлятися самочинно, як це й повинно бути, і люди вимагатимуть, щоб їх навчили тому, як підготуватися і підносити молитви належним чином.
  27. Тяжке становище, в котрому перебуваємо як ми самі, так і навколишні, і котре мусить хвилювати нас більше всього, сповна представлено у молитві “Отче наш”. Тому вона повинна слугувати також і нагадуванням нам про це, щоб ми розмірковували про це, і щоб це лежало у нас на серці, щоб ми не стали недбалими у молитві. Бо усі ми потребуємо багато чого, але найбільша наша потреба полягає в тому, що ми не відчуваємо і не бачимо [не розуміємо] того, що ми потребуємо. Тож Бог також вимагає, щоб ви стогнали і благали про ці потреби не тому, що він не знає про них, але щоб ви могли запалюватися серцем, прагнучи більшого, і розкрились ширше, щоб прийняти більше[від Бога].
  28. Таким чином, кожен з нас повинен привчити себе змолоду молитися щоденно про всі свої потреби, щоразу, коли він відчуває щось зачіпає його інтереси чи інтереси інших людей, серед яких він мешкає – проповідників, володарів, сусідів, домашніх, і завжди (як ми вже казали) представляти перед Богом Його Заповідь і обітницю, знаючи, що Він не залишить їх без уваги.
  29. Це я кажу тому, що мені хотілося б бачити, як люди знову почнуть молитися правдиво та серйозно, а не ставились до цього з прохолодою і байдуже, з дня на день стаючи все більш непридатними для молитви. Останнє ж є тим, чого якраз і бажає диявол, і чого він прагне [цим він займається] з усіх своїх сил. Бо він добре знає, яку шкоду і втрату завдає йому молитва, яка промовляється належним чином.
  30. Ми мусимо знати, що наш сховок і наш захист грунтується на молитві. Бо ми надзвичайно кволі, щоб справитися з дияволом, з усією його силою і всіма його прихильниками, що протистоять нам, і вони могли б легко розгромити і втоптати нас ногами в землю. Тому нам слід покладатися на ті засоби, котрими повинні бути озброєні християни, і використовувати їх для протистояння дияволу.
  31. І чим же ще, ви гадаєте, були досягненні такі великі чини, як завада чи розгромлення намірів, задумів, вбивств і некерованих дій наших ворогів, котрими диявол задумував звалити нас разом з Євангелієм, якщо не молитвою кількох праведних людей, котра захистила нас, як залізна стіна? Вони[вороги] могли б засвідчити про цілковито іншу трагедію (інший фінал), а саме – як диявол знищив би всю Німеччину, втопивши її у її крові. Зараз вони над цим насміхаються і знущаються, однак ми можемо позмагатися з дияволом і з собою лише шляхом молитви, якщо ми лише старанно перебуватимемо у молитві і не дозволимо собі розслабитися.
  32. Бо щоразу, коли молиться праведний християнин: “Любий Отче Небесний, нехай буде воля Твоя”, - Бог говорить з небес: “Так, люба дитино, хай буде так, всупереч підступам диявола і цілого світу”.
  33. Хай сказане буде наукою, щоб люди могли навчатися, перш за все, поціновувати молитву, як величний і коштовний скарб, і правильно чітко відрізняти буркотіння від молитви про потребу. Бо ми ні в якому разі не відкидаємо молитву, але порожнє, даремне буркотіння ми відкидаємо, як це відкидає Сам Христос, забороняючи довге і багатослівне моління.
  34. Тепер ми коротко і суттєво розглянемо молитву “Отче наш”. Тут вона послідовно розглядається у семи членах, чи проханнях, кожне з котрих ніколи не втрачає своєї актуальності для нас і є величним і важливим, що повинне спонукати нас постійно молитися впродовж цілого життя.

Перше прохання

  1. Нехай святиться Ім’я Твоє.
  2. Це дійсно звучить дещо завуальовано і не відповідає загальноприйнятим традиціям німецької мови, тому що по-німецьки ми зазвичай висловлюємося так: “Отче Небесний, допоможи [зроби так], щоб Ім’я Твоє за всяких обставин було б святе”.
  3. Але навіщо молити про те, щоб Його Ім’я було святе? Хіба воно вже не є святим? Відповідь така – так, воно вже святе по своїй суті, але у нашому вживанні [так, як ми використовуємо його] воно не святе, бо коли ми стали християнами і були хрищені, Ім’я Боже було дане нам, щоб ми називалися дітьми Божими і мали Таїнства, котрими Він об’єднує нас з Собою, щоб усе, що Боже, мало служити нам на користь.
  4. І тому для нас надзвичайно важливо піклуватися про те, щоб Його Ім’я шанувалося належним чином, вважалося святим і величним, як наш найбільший скарб і святиня. І щоб ми, як праведні діти, молилися про те, щоб Ім’я Боже, котре вже є святим [саме по собі], також було і зоставалося святим серед нас, тут, на землі і у всьому світі.
  5. Але як воно стає святим серед нас? Відповідь проста до неможливості – коли наше вчення і наше життя є праведними і християнськими. Бо, оскільки у цій молитві ми закликаємо Бога і Отця, ми зобов’язані завжди поводитися як праведні діти, щоб Він не був присоромлений [нашою поведінкою], але отримував від нас лише шану і славу.
  6. Зараз же ми опоганюємо Ім’я Боже чи словами, чи ділами. (Бо усе, що ми чинимо на землі, належить чи до слів , чи до діл – це або вислови, або вчинки).
  7. Тому перш за все воно опоганюється, коли люди проповідують, навчають і говорять в Ім’я Боже те, що є неправдою і вводять людей в оману, тобто Його Ім’я використовується для прикрашання брехні і надання їй правдоподібності. Це дійсно є найбільшим опоганенням Божого Імені і вияв до Нього нешанобливого ставлення.
  8. Далі, так само, коли люди, клянуться чи проклинають чи проказують заклинання тощо, грубо зловживають Святим Ім’ям, використовуючи Його, як прикриття для своєї ганьби тощо.
  9. По-друге, [опоганення Імені Божого чиниться] коли люди неприховано провадять аморальний спосіб життя і чинять розпутні діла, коли ті, хто називає себе християнами і людьми Божими, є Насправді перелюбниками, п’яницями, скупими, завидниками і наклепниками. У цьому випадку також Ім’я Боже плямується і ганьбиться [з нашої вини].
  10. Бо, як у випадку, коли земний батько має погану та зіпсовану дитину, яка опирається йому на словах і на ділі, є ганьбою для батька, тому що через свою дитину він вислуховує дорікання і осуд, так само і у випадку, коли ми називаючи себе Його Ім’ям і отримуючи від Нього всяке добро, навчаємо, говоримо і живемо зовсім не так, як належить робити праведним і небесним дітям, так, що люди говорять про нас, що ми, напевно, не Божі діти, а дияволові діти, це ганьбить Бога.
  11. Отже ви бачите, що у цьому проханні ми молимо саме про те, чого вимагає Бог у Другій Заповіді, а саме – щоб Його Ім’я не використовувалося намарне, для давання клятв, прокляття, брехні, неправди тощо, але використовувалося доброчинно, на славу і честь Божу. Бо кожен, хто використовує Ім’я Боже для всякого злодійства, ганьбить і знеславлює це святе Ім’я, як у попередні роки церкву вважали оскверненою, коли в ній виявляли вбивцю, чи якогось іншого злочинця, чи коли осквернювалася дароносиця чи реліквія, при цьому усі ці речі залишалися священними самі по собі, але перестали бути священними у використанні [але їх використання перестало бути священним].
  12. Таким чином, цей постулат простий і зрозумілий, якщо лише вірно розуміти використання слова, тобто що святити – це те саме, що на нашій мові славити, величати і шанувати як словами, так і ділами.
  13. Зрозумійте тепер, наскільки велика потреба у такій молитві. Бо ми бачимо, що світ наповнений сектами і псевдовчителями, котрі усі носять святе Ім’я, як ширму і маскування для своїх диявольських вчень. І тому ми мусимо безперервно молитися, гукати і кликати до Бога, скаржитися на тих, хто неправдиво проповідує і вірує помилково, а також про все, що протистоїть нашому Благовіщенню і чинить перепони чистому вченню, придушуючи і піддаючи гонінню, як це роблять єпископи, тирани, ентузіасти і до них подібних. Також [ми повинні скаржитися] на свій власний стан, тому, що ми маємо Слово Боже, але невдячно ставимося до Нього і не живемо так, як нам слід було б жити відповідно до Слова.
  14. Отже, якщо ви молите про це від щирого серця, то можете бути впевненими, що це угодне Богові. Бо ніщо не може бути більш цінне для Його слуху, ніж це прославлення й хвала, найвище піднесені, і ніж Його Слово, викладене у всій своїй чистоті і шановане [нами], як найбільший скарб.

Друге прохання
Нехай прийде Царство Твоє.

  1. Як ми молилися у Першому проханні про шанування Імені Божого, щоб Він перешкоджав тому, щоб світ використовував Його Ім’я для прикрашання своєї брехні і свого беззаконня, але[щоб Він] вчинив так, щоб Ім’я Його вважалося піднесеним і величним як у вченні, так і в житті, і Він міг би бути прославленим і возвеличеним в нас [через нас], так само у цьому проханні ми молимося про те, щоб Його Царство могло прийти.
  2. І як Ім’я Боже святе саме по собі, але ми, все рівно, молимося про те, щоб воно було святе також серед нас, так само і Його Царство приходить саме по собі, без нашої молитви, але ми все-таки, молимо, щоб воно могло прийти до нас, тобто щоб воно існувало серед нас і з нами – так, щоб ми могли бути часткою тих, серед кого Його Ім’я святиться і Його Царство процвітає.
  3. Але що таке Царство Боже? Відповідь така: не що інше, як те, про що ми дізналися в Символі Віри [а саме]- що Бог зіслав Сина Свого Ісуса Христа, Господа нашого, у світ, щоб викупити і збавити нас від влади диявола і привести нас до Себе, і щоб Він міг володарювати над нами, як Цар Праведності, життя і визволення від гріха, смерті і зіпсованої совісті, для чого Він також дарував нам Свого Святого Духа, Котрий повинен принести усе це нам через Його святе Слово, а також Своєю силою просвітити і зміцнити нас у вірі.
  4. Отже, ми молимося тут, перш за все, про те, щоб це могло здійснитися серед нас, і щоб Його Ім’я було так прославлене через святе Слово Боже і християнське життя, що ми ті, хто прийняли це [Слово], могли б перебувати і щоденно зростати у Ньому, і при цьому – щоб воно отримало схвалення і завоювало прихильників серед решти людей, і могутньо розповсюджувалося по усьому світові, щоб якнайбільше людей змогли знайти вхід в Царство Благодаті, стали причасниками викуплення, будучи ведені до нього Святим Духом – для того, щоб таким чином ми могли усі разом віднині навіки залишитися в єдиному Царстві.
  5. Бо Царство Боже приходить до нас двома шляхами. По-перше, тут і зараз, через Слово і віру, а по-друге, у вічності, назавжди, через обітницю. Тому ми молимося і про те, і про інше, тобто щоб воно могло приходити до тих, хто ще не в ньому, а також, зростаючи щоденно, до нас – до тих, хто вже прийняв його – як тут, так і надалі, у вічному житті.
  6. Все це рівнозначне словам : “Любий Отче, ми молимо Тебе, дай нам перш за все Слово Твоє, щоб Євангеліє було проповідане належним чином по усьому світові, і, по-друге, щоб воно приймалося у вірі, діяло і жило в нас – так, щоб через Слово і силу святого Духа Царство Твоє могло панувати серед нас, а царство диявола було повалено, і він не міг би мати права на нас, ні влади над нами – до того часу, доки врешті-решт, він не буде остаточно знищений; і гріх, смерть, і пекло будуть викорчувані, щоб ми могли жити вічно в досконалій праведності і благодаті.”
  7. Через це ви розумієте, що ми молимо тут не про окраєць хліба і не про скороминущі, світські добра, але про вічний, безцінний скарб, про все, чим володіє Сам Бог, про те, про що людське серце не сміло б навіть думати і мріяти, якби Бог Сам не заповідав нам молитися про це.
  8. Але через те, Він – Бог, то Він претендує також на те, щоб Йому належала честь даваючого, і Він бажає давати нам набагато більше і набагато щедріше, ніж всякий з нас може прийняти – як вічне, невичерпне джерело, котре дає тим більше, чим більше воно виливає, наводнюючи все оточуюче. І Він не бажає від нас нічого іншого, окрім щоб ми просили у Нього більше, і, знову ж, Він гнівається, якщо ми не просимо і не молимося з твердою впевненістю.
  9. Бо якби багатий і могутній імператор зобов’язав би якогось злидаря просити у нього всього, що б той не побажав, бувши приготованим обдарувати його найщедріше, а той нерозумний попрохав би лише мисочку рідкої юшки, то його б заслужено вважали би жебраком і негідним шахраєм, що насміхається над наказом Його Імператорської Величності [тобто не сприймаючим цей наказ серйозно], і людиною, негідною перебувати у присутності імператора. Точнісінько так великим докором на адресу Бога і ганьбленням Його є ситуація, в котрій ми – ті, кому Він пропонує і зобов’язується дарувати такі великі безцінні скарби – нехтуємо усім цим чи не маємо впевненості у тому, що отримуємо це, і ледве наважуємося молитися про шматок хліба.
  10. Все це є огидним гріхом невір’я, яке полягає у тому, що люди не впевнені навіть у здатності Бога задовольняти їх потреби у харчуванні і, тим більше, сумніваються у можливості отримання вічних скарбів Божих. Таким чином, ми повинні кріпити себе проти цього, і нехай це буде тим, про що ми молимося в першу чергу, а потім вже ми, дійсно, матимемо і решту вдосталь, як навчає Христос [в Матвія 6:33]: “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться”. Бо як ми можемо дозволити собі страждати від нестатків, і обмеженності в світських і скороминучих речах, коли Він дає нам обітницю про те, що є вічним і неминущим?

Третє прохання

  1. Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
  2. До цього часу ми молилися про те, щоб Ім’я Боже шанувалося і прославлялося нами, і щоб Його Царство панувало серед нас. В ці два члени включене усе, що належить до слави, до доброго Імені Божого і до нашого спасіння, щоб ми мали свого Бога і усі Його багатства. Але тепер виникає ще одна така ж велика потреба, а саме – щоб ми твердо берегли усе це і не дозволяли відкинути нас від усього цього геть.
  3. Бо як для існування доброї системи управління необхідно не лише щоб малися люди - чудові творці і керівники, але також щоб були ті, хто забезпечує заступництво і захист, непохитно підтримуючи її (цю систему), так і тут – хоча ми вже молилися про свої найбільші потреби, про Євангеліє, віру і Святий Дух, щоб Він міг урядувати нами і викупити нас від влади диявола, нам слід також молитися і про те, щоб Його воля виконувалася. Бо було б дуже дивно, якщо б, маючи все це, ми змушені були потерпати від багатьох нападів і ударів, що виходять від усіх тих сил, котрі намагаються протистояти виконанню двох попередніх прохань.
  4. Бо ніхто не вірить в те, наскільки несамовито диявол опирається і протистоїть нам. Він не терпить, коли хтось навчає чи вірує правильно. Коли він бачить, як його брехня і усі його гидоти, колись шановані, що мали правдоподібний вигляд і прикривалися Божественним Ім’ям , викриваються і виставляються на загальний огляд, як сам він впадає в немилість і виганяється з сердець людей, і все його царство розвалюється, це надзвичайно його ранить. Тому він біснується і гасає з усіма своїми силами і владами, як хижий ворог, і командує усіма, хто підлеглий йому, і, окрім того, записує [прагне заволодіти] собі у союзники увесь світ і навіть наше власне тіло.
  5. Бо наше тіло саме по собі, ліниве і схильне до зла, навіть не дивлячись на те, що ми прийняли Слово Боже і увірували в нього. Світ спотворений і розбещений. І це диявол використовує проти нас, роздуваючи і розпалюючи полум’я, щоб перешкодити нам і затягнути нас назад, примусити нас впасти [згрішити] і знову підкорити нас собі.
  6. Він прагне лише цього, про це всі його думки, і до цого він прагне день і ніч, не заспокоюючись ні на мить, використовуючи усе вміння, всі хитрощі, всі шляхи і засоби, які лише він може винайти.
  7. Таким чином, якщо ми хочемо бути [залишитися] християнами, ми мусимо обов’язково рахуватися з тим, що диявол, разом з усіма його ангелами і усім світом, є нашими ворогами, і що вони принесуть нам такі біди і нещастя, які лише зможуть. Бо там, де Слово Боже проповідується і приймається чи викликає віру і дає плід, там не може бути відсутнім святий хрест. І нехай ніхто не думає, що він матиме мир. Навпаки, він буде ризикувати усім, чим володіє на землі – ім’ям, честю, домівкою і прихистком, дружиною і дітьми, тілом і життям.
  8. Це ранить наше тіло і нашого старого Адама, бо це випробування полягає в тому, щоб усе мужньо знести і вистраждати терпінням усі напади, віддавши усе, чого нас позбавляють.
  9. Отже, існує така ж велика потреба [як і в усьому, що розглядалося до цього часу], щоб ми невпинно молилися: “Любий Отче Небесний, нехай сповниться воля Твоя, а не воля диявола і наших ворогів, як і нічого того, що може перешкодити Твоєму Святому Слову, придушити Його чи бути перешкодою Твому Царству. І даруй нам сил, щоб ми могли терпляче знести і здолати усе, що мусить бути випробувано заради цього, щоб наше тлінне тіло не поступилося і не відпало з причини своєї кволості чи млявості і лінощів”.
  10. Ми маємо у цих трьох проханнях висловлені в найпростішій формі запитання, що стосуються Самого Бога, але які все-таки існують заради нас [усі вони також стосуються також і нас]. Бо усе, про що ми молимося, стосується лише нас, а саме, як ми казали - щоб те, що мусить бути виконане в усякому випадку, без нас, могло бути використане також для нас. Тому, що як Його Ім’я буде прославлене і Царство Його прийде без нашої молитви, так само, як воля Його виконається і звершиться, хоч диявол, з усіма своїми прихильниками, біснується і виступає проти цього, намагаючись повністю викорчувати Євангеліє. Але заради нас самих ми мусимо молитися, щоб, не звертаючи уваги на усі їх біснування, Його воля була б виконана без перешкод також серед нас, щоб вони не могли чогось досягти, і ми залишалися б стійкими і, наперекір усякому насильству і всякому переслідуванню, чинили волю Божу.
  11. Таким чином, ця молитва [прохання] повинна бути нашою охороною і захистом, зараз, вона повинна відбивати і звалювати усе, що диявол, Папа , єпископи, тирани і єретики можуть вчинити проти Євангелія. Нехай усі вони біснуються і намагаються з усіх своїх сил, нехай вони обговорюють і вирішують – як придушити і знищити нас, щоб їх воля і задуми здійснилися. Один або два християнини з єдиним цим проханням [у вигляді молитви на вустах] відгородять нас муром, об яку вони розіб’ються на друзки.
  12. Ми маємо такі розраду і впевненість в тому, що воля і наміри диявола і наших ворогів, не виконаються, але перетворяться у порох, якими б пихатими і могутніми вони собі не здавалися, і як би безпечно вони себе не почували. Тому, що якщо б це було не так, то Царство Боже ніколи не перемогло б на землі, і Ім’я б Його ніколи не святилося б.

Четверте прохання

  1. Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
  2. Тут ми переходимо до розгляду питання про мізерність запасів, і про необхідності нашого тіла та тимчасового життя. Тут воно висловлене у простій і стислій формі, одначе цей вислів охоплює дуже багато. Бо коли ви згадуєте і молитеся про хліб насущний, ви молитеся про все, що вам необхідно, щоб мати і користуватися хлібом насущним, і, з іншого боку про захист від усього що цьому перешкоджає. Тому ви мусите ширше розкрити не лише свої власні засіки, але розповсюджувати свої наміри на дальні ниви і на всю землю, яка родить нам хліб і усякий харч. Бо, якби Бог не робив так, щоб усе це росло, якщо б Він не благословляв і не зберігав це на ниві, то ми ніколи б не змогли б отримати хліба з печі чи поставити на стіл хоч щось.
  3. Коротше кажучи, дане прохання включає усе, що стосується нашого життя у цьому світі, тому що лише для цього ми потребуємо хліба щоденного. Отже, для підтримання нашого життя ми потребуємо не лише того, щоб наше тіло мало харчі і одяг, і щоб задовольнялися інші його потреби, але також нам необхідно, щоб ми проводили наші дні у мирі і спокої, серед людей, з котрими ми живемо і спілкуємося у щоденних ділах, розмовах і усяких інших діях, коротше кажучи, [ми потребуємо] у всьому, що стосується нашого побуту, так і стосунки з нашими ближніми, іншими громадянами і урядом. Бо там, де ці дві речі утискуються [перериваються і порушуються] і не розвиваються так, як це має бути, не настає також задоволення життєвих потреб, так що, врешті-решт, і життя не може підтримуватися.
  4. І дійсно, існує величезна потреба молитися за світську владу і уряд, як і за те, через що Бог зберігає для нас хліб щоденний і всі задоволення у цьому житті. Бо, хоч ми прийняли від Бога усі блага удосталь, ми не були б здатні утримати хоч щось з них, чи використати їх успішно щасливо, якщо б Він не давав нам постійного та миролюбного уряду. Бо де існують незгода, ворожнеча і війни, там люди позбавлені хліба щоденного чи, щонайменше обмежені в ньому.
  5. Тому було б дуже правильно розмістити на гербі усіх добропорядних князів хлібний коровай замість лева чи переможного вінка, чи ж відчеканити його на монетах, щоб нагадати як їм [князям], так і їх підлеглим, що через їхнє служіння ми маємо захист і мир, а також, що без них ми не могли б споживати і берегти свій хліб насущний. Тому вони також за своє служіння гідні усякої шани, котру їм належить віддавати настільки, наскільки ми можемо, як тим людям, через котрих ми у мирі і в спокої користуємося усім, що нам належить, бо у протилежному разі ми не зберегли б ні фартинга. І, окрім того, ми також повинні молитися за них, щоб через них Бог міг дарувати нам більше благословень і благ.
  6. Нехай це буде стислим ескізним нарисом поясненням, яке показує, наскільки широко розповсюджується ця Заповідь на усі стосунки на землі. Насправді, про це кожна людина могла б піднести довжелезну молитву, багатослівно перераховуючи усе, що сюди входить, як, наприклад, коли ми молимо Бога дати нам харчі і напої, одяг, оселю і двір, і фізичне здоров’я , а також - щоб Він вчинив так, щоб зерно і плоди на нивах добре росли і зріли, далі – щоб Він допомагав нам підтримувати наше домашнє господарство, щоб Він дав нам і зберігав для нас добропорядну дружину, дітей і служників, щоб Він давав нам можливість працювати, займатися свїм ремеслом чи тим, чим ми займаємося для процвітання в житті, щоб Він обдаровував нас добрими сусідами [ближніми], вірними друзями тощо.
  7. І також – щоб Він дав імператорам, царям і усім станам, а особливо – правителям нашої держави і радникам, суддям і урядовцям мудрість, силу і успіх, щоб вони могли правити добре і здолати турків, усіх ворогів; підлеглим і звичайним людям – покірність, мир, злагоду у їх житті [стосунках] один з одним.
  8. І, з іншого боку, щоб Він оберігав нас від усіляких негараздів, котрі можуть звалитися на наше тіло і наші засоби до існування, наприклад такі, як удар блискавки, град, пожежа, повінь, отруєння, епідемія, мор, війна і заколот, голод, хижі звірі, розбещені люди тощо.
  9. Все це належить добре пояснити звичайним людям, а саме – що усі блага походять від Бога, і про отримання їх ми мусимо молитися.
  10. Але це прохання особливим чином спрямоване також проти нашого особистого ворога – диявола. Бо усі його думки і бажання зводяться до того, щоб позбавити нас всього, що ми маємо від Бога, чи зашкодити цьому. І він не заспокоїться лише тим, щоб чинити перепони і розвалювати духовну форму правління [духовний порядок], звівши душі на погибіль своєю брехнею і підкоряючи їх своїй владі, але він також чинить перепони і шкодить міцності і стабільності усякого правління, зарівно як і іншим шанованим і миролюбним стосункам на землі. Тут він породжує величезну кількість сварок, вбивств, заколотів і війн, а також блискавок і градів, щоб знищити зерно і худобу, щоб отруїти повітря тощо.
  11. Коротше кажучи, йому прикро, що кожна людина має шматок хліба від Бога і споживає його в мирі. І, якщо б це було у його владі, а наша молитва [як засіб, що за своєю ефективністю займає перше місце після Бога] не перешкоджала б йому, він не залишив би у полі ні колоска, а в домі – ні фартинга, та, він не залишив би нам життя ні на годину, особливо тим, хто має Слово Боже і хоче бути християнином.
  12. Бог хоче показати нам – як Він піклується про нас у всіх наших потребах, і вірно забезпечує нас також усім необхідним для існування у цьому світі.
  13. І хоч Він подостатком дарує усе це навіть зіпсованим людям і відвертим покидькам, зберігаючи це все для них, все ж Він бажає, щоб ми молилися про ці речі, щоб ми могли визнати, що отримуємо їх з Його руки, і, таким чином, могли відчувати Його батьківську прихильність по відношенню до нас. Бо коли Він забирає Свою руку [позбавляє Своєї підтримки], ніщо, в кінцевому результаті, не може бути збережене, і це ми дійсно щоденно бачимо і випробовуємо.
  14. Скільки проблем у сучасному світі виникає у житті тих, хто невпинно пригнічує бідних і позбавляє їх хліба насущного, наприклад, з причини фальшивих грошей чи за рахунок щоденно зростаючого гноблення і загального зросту цін у торгівлі, у виробництві, обміні товарів і оплаті праці! Звичайно ж, все це ми повинні витримати і терпляче вистраждати. Але хай вони [ті, хто так чинить ] бережуться, щоб не втратити загальне клопотання про себе [клопотання Церкви], і будуть обережні, щоб це прохання Господньої Молитви не опинилося спрямованим проти них.

П'яте прохання

  1. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
  2. Ця частина стосується нашого жалюгідного і убогого життя, котре – не дивлячись на те, що ми маємо Слово Боже і віримо в Нього, що ми коримося Його волі і підтримуємося Його дарами і благословеннями – все-таки далеко не безгрішне. Бо ми як завжди спотикаємося щоденно і грішимо, живучи у світі, серед людей, котрі спричиняють багато шкоди нам і дають нам привід для виявлення нетерпіння, гніву, помсти тощо.
  3. Окрім того поза нашою спиною завжди стоїть сатана, котрий підбиває нас з усіх сторін і змагається (як ми вже чули) проти усіх попередніх прохань [молитви “Отче наш”] – так, що ми не завжди маємо можливість вистояти у цій впертій боротьбі.
  4. Тому тут також існує величезна потреба у тому, щоб кликати до Бога, молячись: “Любий Отче Небесний, прости нам наші провини”. Не те, що Він не вибачить нам наших гріхів без нашої молитви і навіть перед тим, як ми(бо Він дав нам Євангеліє, у якому є чисте Євангеліє) помолимося або навіть про це подумаємо. Але це робиться для того, щоб ми могли визнати і прийняти таке прощення.
  5. Оскільки тіло, в котрому ми щоденно живемо, має таку природу, що воно не покладається на Бога, не вірує в Нього і завжди виявляє у хтивості і розпусних витівках – так, що ми грішимо щоденно словами і ділами, роблячи щось і ухиляючись від чогось [що мусимо чинити], в результаті чого сумління звалюється у хвилювання і неспокій, боїться гніву Божого і Його немилості і тому втрачає розраду і впевненість, що отримується з Євангелія. Тому необхідно, щоб ми постійно удавалися до цього і отримували розраду, для того, щоб знов і знов заспокоювати своє сумління.
  6. І це мусить слугувати виконанню Божого задуму, тобто – усунення нашої пихатості і підтримання в нас покори. Бо на випадок, якщо хтось загордиться своєю благочестивістю і стане презирливо ставитися до довколишніх, Бог зберіг цей привілей за Собою, щоб людина звертала свій погляд на себе і ставила цю молитву перед своїми очима, щоб побачити, що він нічим не кращий решти, і що в присутності Божій усі повинні відкинути своє чванство і радіти, що можуть отримати прощення.
  7. І хай ніхто не думає, ніби тут, у цьому житті, він зможе досягти такого стану, що не буде більше потребувати прощення. Коротше кажучи, якщо б Бог не продовжував безперестанку пробачати нас, ми б загинули.
  8. Отже, це прохання існує для того, щоб Бог не зважав на наші гріхи і не віддавав нам те, що ми щоденно заслуговуємо, але щоб Він поводився з нами милостиво і пробачав нам, як Він обіцяв, даруючи , таким чином, нашому сумлінню радість і твердість [впевненість], щоб [ми могли] стати перед Ним у молитві. Бо там, де серце хибно ставиться до Бога і не має тієї певності, воно ніколи не наважиться молитися. Але така радість і міць серця не може статися ні через що інше, як через знання прощення гріхів.
  9. Одначе тут додається ще один дуже необхідний вислів: “…як і ми прощаємо винуватцям нашим”. Він обіцяє, що ми можемо бути впевненими у відпущенні і прощенні всього, але, все-таки, так [з розумінням того], що ми також прощаємо ближнього свого.
  10. Бо як ми щоденно багато грішимо проти Бога, і все-таки Він прощає нам все через Свою благодать, так і ми мусимо завжди вибачати ближньому своєму, котрий завдає нам збитків, чинить насилля і неділедливість по відношенню до нас, злоститься на нас тощо.
  11. Тому, якщо ви не прощаєте, то не думайте, що Бог пробачить вам. Якщо ж ви прощаєте, то майте цю розраду і запевнення [гарантію того], що ви прощенні на Небесах,
  12. не заради того, що ви прощаєте – бо Бог прощає просто так, задарма і безумовно, виключно через благодать Свою, тому що Він так обіцяв, як навчає Євангеліє, - але для того, щоб Він міг встановити заради нашого ствердження і нашої впевненості, як знамення, поряд з обітницею, котре відповідає цій молитві з Луки 6:37: “…прощайте, то простять і вам”. Тому Христос також повторює це незабаром після молитви “Отче наш” і каже в Матвія 6:14: “ Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець”.
  13. Дане знамення додається до цього прохання [молитви “Отче наш”], щоб молячись ми пам’ятали обітниці і роздумували так: “Любий Отче Небесний, я приходжу і молю тебе пробачити мене, не для того, щоб [оцим своїм вчинком] викупити свої гріхи чи заслужити щось своїми ділами, але тому, що Ти пообіцяв і скріпив цю обітницю Своєю печаткою, для того, щоб я був таким-само впевненим [у своїм прощенні], як ніби воно було проголошене Тобою”.
  14. Бо як Хрищення і Причастя, встановлених у якості зовнішніх знамень, діють, так я і це знамення може діяти і зміцнювати наше сумління, спонукаючи її радіти. І це особливо дане для того, щоб ми могли використовувати і застосовувати повсякчасно, як щось таке, що ми маємо при собі постійно.

Шосте прохання

  1. І не введи нас у спокусу.
  2. Отже, ми чули достатньо про те, скільки потрібно праці і старань, щоб утримати все, про що ми молимося, і щоб зберегти це, що досягається, однак зовсім не без виявлення немочі і спотикань [з нашого боку] . Окрім того, хоч ми і отримали прощення, чисте сумління і цілковито виправдані, все-таки життя наше таке, що [кожна] людина сьогодні стоїть, а завтра - може впасти. То , навіть якщо ми зараз праведні і стоїмо перед Богом з чистою совістю, нам слід знов і знов молитися про те, щоб Він не дозволяв нам знову оступитися, не витримати випробувань і піддатися спокусам.
  3. Спокуса ж, чи (як називали це наші давні саксонці) Bekoerunge [зваблювання], буває трьох типів, а саме – спокуса від плоті, спокуса від світу і спокуса від диявола.
  4. Бо у тілі ми мешкаємо і носимо на шиї своїй старого Адама, котрий давить на нас й щоденно спонукає нас до виявлення розпусти, до лінощів, обжерливості і пияцтву, до скупості і обману, до шахрайства і обдиранню свого ближнього – коротше кажучи, до усіляких розпусних похотей, котрі природньо притаманні нам, і до котрих нас спонукає суспільство і приклад інших людей – те, що ми бачимо і чуємо від оточуючих, часто захоплює [ранить] і розпалює навіть наївне серце.
  5. Далі йде світ, котрий спокушує нас словом і ділом, спонукає нас до гніву і нетерпіння. Коротше кажучи, [у світі] немає нічого, окрім ненависті і заздрості, ворожнечі, насильства і несправдливості, невірності, помсти, прокляття, знущання, наклепу, зневаги і зарозумілості у поєднанні з пихатістю, підлабузництвом, прагненням слави і влади, коли ніхто не бажає бути найменшим, але кожен хоче очолювати, бути на виду у всіх.
  6. Потім йде диявол, що підбурює і провокує скрізь, а особливо – у тих галузях, котрі стосуються сумління і духовних питань, а саме – він спонукає нас до презирливого і зневажливого ставлення до Слова Божого і діло Його, відриває від віри, надії і любові, ведучи нас до невір’я, брехні, нічим не обгрунтованої самовпевненості і впертості чи, з іншого боку, до відчаю, запереченню Бога, богозневаги і незліченної кількості інших неймовірних пороків. Все це дійсно є хитрощі і тенета, та справжні розпечені стріли, котрі не тіло і кров, але сам диявол злісно вистрілює їх у наші серця.
  7. Насправді, ця небезпека і спокуси, від котрих потерпає кожен християнин, величезні і болючі, навіть якщо вони приходять одні, самі по собі – тому кожна година, проведена в цьому мерзенному житті, в котрому ми зазнаємо нападів, переслідувань і цькуванню з усіх боків, змушує кликати і молити Бога не допускати, щоб ми втомилися, ослабли і знову впали у гріх, ганьбу і невір’я. Бо в протилежному випадку, ми не змогли б подолати навітть найменшої спокуси.
  8. І в цьому полягає суть слів: “ І не введи нас у спокусу” – тобто Він дає нам сили протистояти, хоча самі спокуси не зникають і не обходять нас стороною. Бо до того часу, доки ми живемо у тілі і маємо над собою диявола, ніхто не може уникнути спокуси і зваблювань. І не може бути такого, щоб ми не витримали тяжких випробувань, так, ми постійно зіштовхуємося з ними, але ми молимо про те, щоб не бути зваленими і втопленими в них.
  9. Таким чином, відчувати спокусу і піддаватися спокусі – це цілковито різні речі. Ми усі повинні це відчути, хоча не усі в однаковій мірі а деякі – більше і сильніше, ніж інші. Наприклад, молоді особливо страждають від спокус плоті. Потім, коли вони переходять у середній і похилий вік – вони страждають від спокус світу, але інші люди, ті, хто займається духовними питаннями, тобто сильні християни, страждають від спокус диявола.
  10. Однак, таке відчуття [відчуття спокуси саме по собі] нікому не може нашкодити, оскільки воно чиниться проти волі людин, причому остання надала б перевагу її позбутися. Бо якщо б ми не відчували цього, то його не вартувало б називати спокусою. Але зовсім інша діла – піддатися спокусі. Мі піддаємося спокусі, коли дозволяємо їй панувати над нами і не опираємося їй, не молимося про визволення від неї.
  11. Отже, ми, християни, мусимо бути озброєні і завжди готові до безперервних нападів, нікому не слід почуватися самовпевнено і безтурботно, як ніби диявол був далеко від нас, але ми постійно мусимо очікувати і бути готовими відбити його удари. Бо хоч зараз я невинний, терплячий , добрий і міцний у вірі, диявол може цієї ж секунди направити таку стрілу у моє серце, що мені навряд чи вдасться встояти. Тому, що він є таким ворогом, який ніколи не втомлюється і не припиняє своїх замірянь – так , що коли одна спокуса припиняється, завжди виникає інша.
  12. Відповідно, не існує іншої допомоги і іншої розради, як удатися до молитви “Отче наш”, вхопитися за неї і, таким чином, звернутися до Бога щиросердно молячись: “Любий Отче Небесний, Ти зобов’язав мене молитися, щоб мені знову не впасти у гріх, піддавшись спокусам”.
  13. А потім ви побачите, що спокуси повинні відступити і, врешті-решт, зникнути. Якщо ж ви наважитеся допомагати собі своїми власними думками і задумами, то лише погіршите стан і дасте дияволу більше місця. Бо він має зміїну голову, і, протиснувши її у найменшу щілинку, він безперешкодно затягне за собою усе тіло. Одначе, молитва може зашкодити йому і вигнати його геть.

Сьоме, і останнє прохання

  1. Але визволи нас від лукавого.
  2. У грецькому тексті Нового Заповіту це прохання звучить так: “Визволи і збережи нас від розбещеного і злісного створіння”, і схоже, що він говорить тут про диявола, ніби охоплюючи все в одному – так, що суть усієї молитви спрямована проти нашого основного ворога. Бо саме він перешкоджає здійсненню серед нас всього, про що ми молимося – прославленню Імені Божого, пришестя Царства Божого і здійсненню волі Його, набуття нами хліба насущного і чистого сумління тощо.
  3. Таким чином, ми в стислій формі резюмуємо все це, кажучи: “Любий Отче Небесний, молю Тебе, допоможи нам позбутися усіх цих лих”.
  4. Одначе сюди [окрім перерахованого вище] включається усе розбещене і зле, що може статися з нами у царстві диявола – бідність, ганьба, смерть, і, коротше кажучи, усілякі страждання і усілякий душевний біль, що тільки існує на землі.Бо, оскільки диявол не лише неправдомовець, але також вбивця, він постійно прагне заволодіти нашим життям і виливає свій гнів щоразу, коли може завдати страждань нашим тілам, звалювати на нас нещастя і завдаючи збитків. Тому нерідко трапляється що він скручує людям в’язи чи втягує їх в божевілля, декотрих топить і багатьох під’южує до самогубства чи до інших жахливих злочинів.
  5. Таким чином, нам нічого не залишається робити на землі, як невпинно молитися проти [про визволення від] цього головного ворога. Бо, якби Бог не підтримував нас ми не могли б почуватися у безпеці від нього навіть на час.
  6. Отже ви знову бачите, як Бог прагне того, щоб ми молилися Йому також про усе, що стосується наших фізичних інтересів, щоб ми шукали і очікували допомоги лише від Нього і не від кого більше.
  7. Однак, це [прохання] Він залишив наостанок. Бо якщо ми повинні бути збережені і визволені від всякого зла, то спочатку Ім’я Боже мусить бути прославлене у нас, Його Царство мусить бути з нами, і Його воля мусить звершитися. Після цього Він, нарешті, збереже нас від гріха, ганьби і, окрім того, від усього, що може вразити нас і завдати нам шкоди.
  8. Таким чином, Бог в стислій формі продемонстрував нам усі біди, які можуть випасти на нашу долю, щоб у нас не залишилося ніяких виправдань і відмовок, що дозволяють нам ухилитися від молитви. Але все залежить від того, щоб ми навчалися також казати : “Амінь”, тобто щоб ми не мали сумніву, що наша молитва почута, і що все [про що ми молилися] буде виконано.
  9. Бо це не що інше, як слово непорушної вірі, впевненості у тому, що ми молимося не “навмання”, але знаємо, що Бог не обманює нас, оскільки Він пообіцяв виконати [наші прохання]. Тому де відсутня така віра, не може бути й істинної молитви.
  10. І жорстоко помиляється той, хто молиться, не наважуючись при цьому щиросердно сказати, що Бог чує його, той, хто перебуває в сумнівах, і кажучи: “Як я можу наважитися стверджувати, що Бог чує мою молитву? Бо я бідний, нещасний грішник…” – і помиляння це згубне.
  11. Причина цього полягає в тому, що він споглядає не на обітницю Божу, але лише на власні діла і власну гідність, показує своє зневажливе ставлення до Бога і, фактично, дорікає Йому у неправдомовстві.
  12. Тому він нічого не отримує. Як говорить Святий Яків 1:6,7: “Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа”. Ось якого значення надає Бог тому, щоб ми були впевненими, що не молимося намарне, і що ми в жодному випадку не легковажили молитвою.

Догори!

Хрест "Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.

Copyright Rev. Pavlo
При використанні матеріалів цього сайту робіть ланки на нього.