Сайт душпастиря Павла

Армін Шютце
"ОСНОВНІ ДОКТРИНИ БІБЛІЇ"

8. ПЛОДИ ВІРИ

Там, де є віра, там є життя, духовне життя. А духовне життя є плідним. Віра приносить плоди. Ісус ілюструє це, використовуючи приклад виноградини і галуззя. Як галуззя приєднане до виноградини, так християнин приєднаний до Христа через віру. І така жива галузка, християнин, приносить плоди (Івана 15:5), тобто добрі діла.
Ісус також використовує приклад дерева. Добре дерево приносить добрі плоди, погане дерево – погані плоди. Це стосується і людини. “Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить” (Луки 6:45).

“Плоди” є висловом взаємин

Вислів “плоди” має велике значення. Він показує правильні взаємини між християнином і його добрими ділами. Плоди не приносять доброго дерева. І так само добрі діла не чинять людини доброю. Перше має бути добре дерево, тоді воно може приносити добрі плоди, і їх приносить. Так і християнин: через віру в Христа очищений і виправданий; і будучи таким “добрим деревом”, він чинитиме діла, які є добрими. Через те, що добрі діла є плодами, вони завжди є результатом, але ніколи вони не є причиною віри та виправдання.
І вони є необхідним результатом віри. Св. Яків зазначає, що “віра, коли діл не має, мертва в собі!” (Якова 2:17). Якщо християнин, що сповідує свою віру, не чинить добрих діл, тоді він не є правдивим християнином. Добрі діла не є вибірковими для християнина. Він чинить їх через те, що він більше не є духовно мертвим, але духовно живим.

Освячення

      Це життя добрих діл або плодів віри називається християнським освяченням. Освячувати означає чинити святим. Часом цей вислів вживається для того, щоб описувати все те, що Бог чинить у людині, розпочинаючи від учинення віри. У цьому розумінні він включає в себе виправдання. Але частіше освячення використовується для того, щоб говорити про життя, яке настає по виправданні. У цьому сенсі воно стосується того, що християнин стає святішим і святішим у тому, що робить.
      Саме Бог чинить це нове життя освячення у християнах. “Це воля Божа, освячення ваше” (1 Солунян 4:3). Бог Святий Дух, Який чинить віру, діє у серці християнина; Він чинить також добрі плоди віри. “Всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (Римлян 8:14). По правді, християн застережено, щоб вони “ходили за духом”, щоб не вчинити “пожадливости тіла” (Галатів 5:16).
      Святий Дух чинить освячення у християнах через Слово Боже. Через Євангеліє Святий Дух веде християн до того, щоб вони раділи у милосерді Божім, як воно є об’явленим у Христі. Це рухає християнина до життя освячення. Св. Павло добре це викладає: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Римлян 12:1). Християнин, який пережив багатство Божої благодаті, прагнутиме жити під Богом, як Боже дитя. Св. Павло говорить про це, як про віддавання свого тіла на живу жертву Богові. Євангеліє є рушійною силою цього нового життя.
      Це нове життя християн має відповідати волі Божій. Людина сама просто не може вибрати діла, якими вона може догодити Богові. Бог каже людині, якою Він хоче її бачити. Це Бог робить у Своїм Законі. Святий Дух вживає Закон для навчання християн, щоб у невігластві вони не пробували служити Богові самовибраними ділами, які взагалі не можуть догодити Богові. Якщо людина казатиме: “Я можу догодити Богові життям посту”, то її треба спитатися: “Де про це каже Бог?” Або якщо християнин каже: “Я можу бути добрим християнином і не ходити до церкви”, - тоді Закон нагадує йому про те, що він не повинен зневажати проповідування і Божого Слова. Завжди і повсюди християнин повинен слухатися того, що йому об’являє Святий Дух, як Божу волю. Це для нього провідник у навчанні християнського життя.
      Євангеліє спонукає християнина чинити добрі діла, воно дає йому силу їх чинити. Закон, з іншого боку, навчає християнина, щоб він знав про те, які діла є Богу угодними.

Адіафора

Проте Бог не каже людині, що вона повинна чинити в кожній окремій ситуації. Бог не каже, чи їй голосувати за республіканців чи за демократів. Він не каже людині, що їй їсти чи у що їй вдягатися. Він не каже, як треба застосовувати воду в Хрищенні. Бог не запровадив якоїсь літургії, яка мусить використовуватися у службі. Є багато речей, про які Бог не дає ані особливих наказів, ані заборон. Такі речі називаються “адіафора.” У цих справах Бог дає християнам свободу вирішувати самим, як краще робити. Звичайно, треба остерігатися, щоб християнська свобода не була використана таким чином, що завдає болю іншій людині, або ж будь-яким чином порушує Писання.

Ніколи не досконалий

Навіть коли християнин принесе плоди добрих діл, ці діла ніколи не будуть досконалими. Освячення християнина ніколи не досягне досконалості.¹ Св. Павло визнавав це про себе. Він хотів діяти правильно, але зло було присутнім завжди. “Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню” (Римлян 7:19). Досліджуючи себе, він зауважив: “Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх” (Римлян 7:22, 23). Як віруюча дитина Божа, християнин хотітиме чинити те, що угодне Богові. Але християнин визнає, що лихі бажання все ще зводять його чинити те, чого він насправді чинити не хоче. Відповідно, християнське життя освячення є боротьбою нового чоловіка віри проти старого чоловіка гріха в ньому самому впродовж цілого життя. Християнин знає, що він повинен любити Бога понад усе, і все-таки він бачить, як його грішне серце прагне багатств цього світу. Християнин знає, що він не повинен говорити погано про свого ближнього, але часом він знаходить задоволення у слуханні та поширенні лихих чуток. Християнин знає, що в нього повинно бути побожне серце, але він з приємністю часом слухає не зовсім чисті жарти. Християнин хоче робити свій внесок у церкву з любові до Бога, але виявляє, що його гріховна гординя хоче слави у тому, що він зробив. Справді, християнин хоче робити те, що є добрим, але гріх є в ньому завжди присутнім. Св. Іван пише: “Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!” (1 Івана 1:8).
З цієї причини він мусить себе щодня досліджувати. Щодня він буде каятися за те погане, що він учинив, або за неспроможність чинити те, що є добрим. Щодня він сповідуватиме свої гріхи і звертатиметься до Господа за прощенням. Тож Іван продовжує: “Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (в. 9). Щодня християнин проситиме Господа відновити його сили у цій боротьбі за святість його життя.

Світська праведність

      Виникає питання: “А чи можуть невіруючі чинити добрі діла?” Вони можуть чинити те, що зовні виглядатиме добрими ділами, але, будучи невіруючими, вони не можуть приносити добрих діл, які є плодами віри. Коли невіруючий допомагає своєму хворому ближньому, то назовні це – добре діло. Назовні воно виглядає так само, як та допомога, яку надає християнин. Благочинний внесок невіруючого так само виглядає подібним до такого доброго діла, як дарунок християнина. Невіруючий може виявляти пошану до закону. Він може не перевищувати ліміту швидкості на дорогах. Він може шанувати власність свого ближнього. Все це називається світською праведністю.
      Такі діла є корисними для теперішнього життя. Вони спонукають людей жити разом у спільноті, як народ. Вони можуть навіть вилитися у благословення для світу. Людина, яка живе порядним життям, може краще почуватися, ніж людина, яка надміру вживає алкоголь. Світська праведність може принести свою винагороду людям у цьому житті.
      Однак діла світської праведності не є самі по собі добрими ділами в очах Божих. Діла, які не вчинені у вірі, не є правдиво Богоугодними, тому що “догодити без віри не можна” (Євреїв 11:6). Назовні такі діла виглядають добрими, але якщо вони учинені з егоїстичних мотивів, а саме задля вигоди, задля винагороди, для уникнення покарання, для задоволення власної гордині, вони не є добрими перед Богом. Їх названо “блискучими пороками.” Вони не є плодами віри.
      Отже, є різниця між світською праведністю невіруючого і добрими ділами, які є плодами Християнської віри. Вони не завжди відрізняються у зовнішньому вигляді, але вони різняться щодо мотивів, які їх надихають; вони різняться щодо того способу, як Бог їх приймає.
      Християнин молитиметься до Бога про силу, щоб усе його життя могло давати свідчення про віру, яка панує у його серці. Він молитиметься, щоб слово св. Павла було правдивим і про нього: “А тепер, звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя вічне” (Римлян 6:22).

¹ В цьому світі (прим. перекладача).

ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОБГОВОРЕННЯ

Яким чином вірш 9 пояснює значення випадку у Матвія 15:1-9?
Прочитайте Римлян 14. Що там говориться про використання християнської свободи у справах адіафори?
Прочитайте Буття 4:1-5. Чим відрізнялися жертви Каїна та Авеля? Порівняйте це з Євреїв 11:4.
Дослідіть Ефесян 1:8-10. Поясність взаємовідносини між вірою і ділами.

Догори!

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.