Сайт душпастиря Павла

Доповідь на пастирській конференції Київської єпархії УЛЦ (24 вересня 2002 р.)

      Термін “симонія” бере свій початок від 8 розділу Книги Дій. Апостоли, виконуючи Велике Доручення нашого Спасителя, донесли були Євангеліє і в Самарію. Проповідь Слова Божого супроводжувалася великими ознаками віри та зцілення, що творилися Святим Духом. Читаємо Книгу Дій (8:9-25):

      “Був один чоловік, на ім'я йому Симон, що до того в цім місті займавсь ворожбитством та дурив самарійський народ, видаючи себе за якогось великого. Його слухали всі, від найменшого аж до найбільшого, кажучи: Він сила Божа, що зветься велика! Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожбитством. Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім'я Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристилися. Увірував навіть сам Симон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знамена великі, він дуже дивувався. Як зачули ж апостоли, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла Самарія, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли, бо ще ні на одного з них Він не сходив, а були вони тільки охрищені в Ім'я Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого! Як побачив же Симон, що через накладання апостольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші, і сказав: Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого покладу свої руки, одержав би Духа Святого! Та промовив до нього Петро: Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти думав набути дар Божий за гроші! У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне. Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого! Бо я бачу, що ти пробуваєш у жовчі гіркій та в путах неправди. А Симон озвався й сказав: Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили... А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Євангелію в багатьох самарійських оселях.”

      Виразною є, як мотивація ворожбита Симона отримати Святого Духа, так і спосіб це зробити реальністю. Щодо мотивів одержання Святого Духа, якщо взяти до уваги минуле Симона та його слова у вірші 19, то вони [мотиви] є очевидними, - ворожбит далі прагнув продовжувати своє ремесло. Тому такою різкою, по-правді, посланням Закону, є відповідь Апостола Петра новоспеченому пошукувачеві єпископства.¹

      Очевидно, що ставлення до проповідницького служіння, як до ремесла, було досить поширеним явищем ще в Новозаповітні часи. Такий гріховний спосіб заробляння грошей засуджується Писанням. Апостол Петро застерігає проповідників (1 Петра 5:1-3):

      «Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з'явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір.»

      Брудна нажива в Соборному посланні Св. Петра “αισχροκερδως” або жадібність до матеріальних здобутків засуджується Святим Духом і в інших місцях Святого Письма. Так Апостол Павло в Першому посланні до Тимофія, дещо пізніше навчаючи шанувати всіх пастирів, а особливо тих проповідників, що працюють у Слові,² каже, що проповідником не повинен бути сріблолюбець³, корисливий⁴. У 2 Посланні до Тимофія (3:1-5), пророкуючи про наступні часи, коли Церква стане популярною у світі, Святий Дух передбачає багато людей, що прийдуть “служити” в Церкві виключно задля вирішення своїх непомірних матеріальних запитів:

      “Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!”

      Безперечно в часи доктора Лютера такі тяжкі часи були настали. У Середньовічній Церкві процвітала симонія у звичному для Церкви тлумаченні цього терміну канониками. Але не в тому тлумаченні, що його дає Святе Письмо і, відповідно, доктор Лютер. Для значної міри тогочасних богословів симонією було явище продажу церковних посад. Яскравим прикладом цього зловживання було архиєпископство Майнцьке надане Римською курією Альбрехтові з родини Гогенцолеллернзів за значну суму грошей. Архиєпископство було багатим і багатообіцяючим у фінансовому відношенні, як самому Альбрехтові, так і курії.⁵

      Тож цілком закономірним є той факт, що доктор Лютер у своїх лекціях на Книгу Буття неодноразово згадує тему симонії. Обминути таку страшну хворобу, що роз’їдала тіло Церкви, він не міг. До теми симонії Реформатор підходить, коментуючи Буття 23:3, 4 і спростовуючи коментарі схоластів, які умудрилися виводити коріння симонії вже від патріарха Авраама. Даючи визначення симонії доктор Лютер пише:

      “Симонія є придбанням або ж продажем чогось духовного за гроші, або ж коли хтось приймає гроші і дає подарунок або ж щось духовне... Від того Симона цей злочин називається симонією. Він трапляється тоді, коли у відповідності із Симоновим прикладом, хтось думає, що дари Божі можуть бути купленими або проданими за гроші. Христос не продає Своїх дарів і благодаті, але Він нас визволив без плати. Це – вірне визначення.”⁶

      Із наведеного визначення видно, що для Мартіна Лютера питання симонії невід’ємно пов’язано із питанням викуплення, із питанням виправдання. У доктрині про виправдання – сутність Реформації. З доктрини про виправдання випливають усі інші наступні вчення Церкви. Для доктора Лютера це є однозначним. Для нього явища симонії є звичайним відображенням спотвореного вчення про замісницьку Христову жертву. Реформатор критикує традиційний канонічний підхід до симонії, який затьмарює правдиву трагедію купівлі-продажу духовних дарів:

      “Єпископ Майнцький заплатив Папі 20, 000 гульденів за мантію⁷; Єпископ Вюрцбурзький – 10, 000. Каноники платили по 100 гульденів. Чи не всі ці люди є симоністами? Відповідно, ціле папство занурилося в пекло і засуджене до нього, тому що всі вони – симоністи, не за нашим законом, а за їхнім... Якби Єпископ затаврував когось через цей злочин десь років 400 тому, то з тією людиною ніхто не хотів би мати нічого спільного. По-правді, таку людину відлучили би від Церкви. Але тепер все продажне... Серед них ніхто не грішить окрім Сина Божого; ніхто не є праведним, окрім диявола.”⁸

      Лютер таки не погоджується із канониками щодо такого визначення симонії. Звісна річ, він не закликає терпіти ці огидні речі в Церкві. Він відверто називає їх гріхом, і навіть більше, такі речі він називає грабунком. Грабунком є незаконне відбирання того, що належить іншим, як і незаконний продаж чи купівля певних речей, посад, і навіть цілих міст. Лютер пише:

      “У дочасних справах він [Папа] порушує речі, що є священними і є грабіжником, який продав би Самого Христа, якби Він був у його руках, як в руках юдеїв. Йому, звичайно, не бракує нахилу це робити.»⁹

      Правдивою симонією, симонією, яка зображена в Біблії для доктора Лютера є продаж духовних речей. Дар Божий продажу не підлягає. Дар Божий, про який ведеться мова в Діях 8 є даром Святого Духа, а не якимись матеріальними речами чи посадами. Або ж як Мартін Лютер каже, він не є прибутками, податками, будинками, містами та землями. Отже, симонія не є продажем чи набутком подібних речей. У цьому смислі Папа – звичайний лихвар або грабіжник, але не симоніст. Він ще не добрався до правдивого дару Святого Духа – Євангелія. Доктор Лютер наголошує:

      «Симонія є тоді, коли я продаю за якусь ціну щось духовне, що має даватися даремно. Але церква, могила, і всі інші дарунки,дані святим не є духовними; вони просто – матеріальні. Їх можна захопити, поділити або продати. Але ми не можемо красти, продавати чи купувати духовні дари; бо вони належать Святому Духові, а не нам.
      Проте коли священик чи пастир церкви не бажав би вас навчати про відпущення гріхів і благословення Євангелія чи відмовив би вам у відпущенні гріхів допоки ви не купли би те відпущення у нього за сто гульденів, то це було би симонічним.
      І в цьому смислі, Папа є симоністом, бо він пропонує благодать і відпущення гріхів всім, якщо вони заплатять йому певну суму грошей.»¹⁰

      Далі у лекції наголошується на тому, що дари Святого Духа і кров Христова не є для продажу, і навіть більше – продавати їх неможливо. Описуючи продаж індульгенцій і, наголошуючи на фальшивості такого підходу, Лютер стверджує:

      «Коли Папа обіцяє, що той, хто приносить п’ять грошів, звільнить душу із чистилища, тоді це – реальна симонія; але вона основана на фальші, тому що після цього не відбувається ніякого звільнення душі, хоча існує за це ціна, купівля і продаж.”¹¹

      Звертаючись до доктрини про Владу Ключів, Лютер пояснює, яким чином Папа є найбільшим симоністом. Піднімаючи це питання Реформатор звісно не може обминути докрини про виправдання, яка фактично унеможливливлює продаж того, що Господь дає задарма. І тут він протиставляє розуміння духовних дарів Апостолом Петром і папством. Петро, як пише доктор Лютер “розуміє дари, які дав Бог у пасивному, а не в активному симслі.” А що ж Папа? Про Римського понтифіка і його розуміння духовних дарів Мартін Лютер пояснює:

      “Таким чином Папа склав цю вигадку, що у нього є влада відпускати гріхи. Він узурпував Ключі, продавав відпущення гріхів і обіцяв визволення із пекла та чистилища. Але він просто переводив гроші, а нещасні душі залишалися у владі гріха, пекла і диявола.
      Це – симонія у її найсуворішому смислі, а саме – продавання дару Святого Духа. Але цим даром обдаровуються задарма. Його неможливо здобути іншим чином. Безперечно, його можна виставити на продаж; але Бог не купується. Володіння не є наслідком симонійної угоди. Отже, симонія, фактично, не є можливою. Проте, як підробка, вона є надзвичайно поширеною. Бо Ймення Господнє безчеститься і продається. Але симонія сама по собі є нічим іншим, як порожньою підробкою.
      Отже Папа є симоністом у духовних питаннях. Він продає відпущення гріхів і праведність. У тимчасових справах він порушує те, що є святим і є грабіжником, який продасть Самого Христа, якби Він перебував у його руках, як це було з юдеями. Цього нахилу йому звичайно не бракує.”¹³

      Таким чином симонія, як явище, відповідно до коментарів доктора Лютера існує. Але це явище – фальшиве. Адже духовних дарів продати неможливо по їхній суті. Тому симонію можна грубо порівняти із продажем пройдисвітами Бруклінського мосту в Нью-Йорку новоприбулим емігрантам, що прагнуть швидко і легко заробити гроші, але які не знають, що і вони, і всі інші по тому мосту можуть пересуватися безплатно. Симонія – шахрайство. І як існує шахрайство, так само існує, якщо можна так підсумувати слова Реформатора про явище продажу духовних дарів, симонія – духовне шахрайство, його ще доктор Лютер називає “примарою диявола.”¹⁴       Доктор Мартін Лютер продовжує обговорювати питання симонії у контексті питання про підтримку проповідницького служіння. Критикуючи симонію, що її провокує та розвиває папство через спотворене розуміння доктрини про виправдання, визначаючи еквівалент оплати за відпущення гріхів, Реформатор дає поради про те, яким чином має відбуватися підтримка пастирів. Він пише:

      “Тут постає питання чи служитель Слова може вимагати чи отримувати підтримку для свого служіння. Моявідповідь є такою: “Він може, у будь-якому випадку, як бідна особа, прийняти деякі подарунки.” Якби в мене була така влада, що нічиї гріхи не були би відпущеними допоки мені не заплатили би декілька гульденів, то я би згріб все багатство світу за день. Але цього не дозволено, і Папа з його сатанинською сміливістю вигадав такий спосіб заробляння грошей. Нам заповідано навчати, втішати та відпускати гріхи всім, хто це приймає і в це вірує; і вони отримують усе це без плати, відповідно із твердженням (Мт. 10:8): “Ви дармо дістали, дармо й давайте.”
      Але так само як християни насолоджуються служінням Слова задарма, так само і вони, у свою чергу, задарма підтримувати та захищати своїх служителів і забезпечувати їх їжею і одягом у відповідності із почуттям обов’язку. У Гал. 6:6 читаємо: “А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим.” 1 Тим. 5:17 твердить: “А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці.” І Сам Христос каже (Мт. 10:10): “Бо вартий робітник своєї поживи.” У Іс. 49:22 Господь каже, що князі і царі даватимуть дари церкві. Але це – дари, а не купівля чи продаж. Ми мусимо мати наші щоденні засоби для існування, їжу та напої. Але хто зможе за них платити? Бо що таке 100 чи 1,000 гульденів у порівнянні з незміренним даром прощення гріхів?
      Отже, коли ми одержуємо засоби для існування від церкви, то вони не є ціною еквівалентною цьому дарові, який коштує стільки, що багатства цілого світу не зможуть заплатити за нього. Але через те, що цей винятковий дар не може бути поданий кимось іншим, окрім як чоловіками, що потребують їжі та одягу, то треба їх годувати та підтримувати. Проте це не є оплатою за дар, це оплата за послугу і роботу.”¹⁵

      Завершуючи розгляд теми симонії у своїх лекціях на книгу Буття, доктор Лютер знову повертається до патріарха Авраама та його поглядів на земні достатки. Мартін Лютер хвалить віру і терпіння Авраама і пише про нього:

      “Він прагне іншого володіння – вічного володіння поза цим Обіцяним Краєм. Він хоче, щоб Сарра була похованою у цім краї, щоб вона могла воскреснути із Христом, коли Він воскресне з мертвих. А поки що він сам приходько у своєму рідному краї. Бог не обіцяє йому і клаптика землі, навіть могили, але він купує місце в мешканців за певну ціну. Отже, він не був вражений тією ганебною жадобою накопичувати багатства так наче він мав навіки залишатися в цім краї. Але всім своїм серцем він покладався на обіцяного Христа. Його він осягав у обітниці і радісно очікував Його приходу на землю.”¹⁶

      Хай благодатний Господь благословить нас, пастирів Української Лютеранської Церкви на вірне розуміння, як доктрини про виправдання, так і відповідно, Влади Ключів, щоб продовжуючи діло Мартіна Лютера, наша церква завжди залишалася зібранням “усіх віруючих, серед яких Євангеліє проповідується у його чистоті і Святі Таїнства відправляються відповідно до Євангелія”¹⁷. Поза симонією, поза брудною наживою і поза сріблолюбством. Заради Христа, нашого Викупителя. Амінь.

Soli Deo gloria!

Бібліографія

1. Дії 8:20-23
2. 1 Тим. 5:17, 18
3. 1 Тим. 3:3
4. Тит. 1:7. Тут Апостол використовує прикметник, що має спільний корінь із αισχροκερδως, тобто мова йде знову про жадобу мати нечесну наживу.
5. Більше про це див. у Heiko A. Oberman “Luther: Man Between God and the Devil”. An Image Book. 1992. C. 188, 189.
6. Lectures on Genesis, Luther’s Works. Volume 4. P. 199. Saint Louis: CPH. 1965.
7. Мантію єпископа
8. Lectures on Genesis, Luther’s Works. Volume 4. P. 201. Saint Louis: CPH. 1965.
9. Там само. P. 203. Saint Louis: CPH. 1965.
10. Там само. P. 202
11. Там само. P. 203
12. Там само. P. 200
13. Там само. P. 203
14. Шмалькальдські статті. Стаття ІІ:12
15. Lectures on Genesis, Luther’s Works. Volume 4. P. 204. Saint Louis: CPH. 1965.
16. Lectures on Genesis, Luther’s Works. Volume 4. P. 207. Saint Louis: CPH. 1965.
17. Аугсбурзьке віросповідання. Стаття VII:1

"Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!" (2 Петра 1:2).

Українська Лютеранська Церква.